Генрик Сенкевич

Генрик Сенкевич (пол. Henryk Sienkiewicz) (5 травня 1846—15 листопада 1916) — польський прозаїк. Сенкевич — автор низки оповідань і романів, зокрема, «Quo vadis» (1896) та «Хрестоносці» (1897–1900). Лауреат Нобелівської премії з літератури 1905 року.

Народився у селі Воля Окшейська на Підляшші. Походить із збіднілої шляхти. Батько письменника родом із татар, що поселилися на території Великого князівства Литовського під час правління Вітовта. Тільки у XVIII столітті вони перейшли з ісламу в християнство. Мати була з білоруської шляхетської родини. Закінчив гімназію у Варшаві і в 1866–1870 вчився на медичному і історико-філологічному факультетах у Головній школі (з 1869 Варшавський університет). У пресі дебютував студентом у тижневику «Пшеґльонд Тиґодньови» (пол. «Przegląd Tygodniowy», 1869). З 1873 постійний фейлетоніст «Газети польської» (пол. «Gazeta Polska»). З 1874 завідував літературним відділом тижневика «Нива» (пол. «Niwa»), пізніше з 1882 редактор консервативної газети «Слово» (пол. «Słowo»).

1881 року одружився з Марією Шеткевич, що померла від туберкульозу в 1885 (залишилося двоє дітей). 1888 анонімний прихильник надав йому 15 тисяч рублів, на які Сенкевич створив фонд імені своєї покійної дружини, що виплачував стипендії хворим туберкульозом діячам культури (стипендіями фонду користувалися, зокрема, Марія Конопніцка, Станіслав Виспянський, Казімеж Тетмайер). Другий шлюб з Марією Володкович з Одеси (1893) закінчився розлученням з ініціативи дружини (1895). У 1904 одружився з Марією Бабиною.

Відвідавши США (1876–1879), опублікував «Листи з подорожі» (1876–1878). Після повернення до Європи певний час жив у Парижі, 1879 року був у Львові, потім побував у Венеції і Римі. З того часу багато подорожував, часто змінюючи місце проживання (Австрія, Англія, Італія, Литва, Франція, Швейцарія, 1886 — Румунія, Болгарія, Туреччина, Греція, 1891 — Єгипет і Занзибар та інших).

З початком Першої світової війни виїхав до Швейцарії. Очолив Комітет допомоги жертвам війни у Польщі. Після смерті у Веві спочатку його було поховано у тутешньому католицькому храмі, 1924 року перенесено до Варшави і поховано в підземеллі кафедрального собору Святого Яна.

Творчість

У ранніх повістях і розповідях зобразив згасання патріархального побуту («Стара слуга», 1875; «Ганя», 1876), долі селянства («Ескізи вугіллям», 1877, «Янко-музикант», 1879, і ін.).

Автор історичної трилогії «Вогнем і мечем» (1883–1884), «Потоп» (1884–1886), «Пан Володийовський» (1887–1888). У першому романі ідеалізується боротьба шляхетської Речі Посполитої проти України часів Богдана Хмельницького. У другій частині трилогії відтворюється картина визвольної війни поляків проти шведської інтервенції 1655–1656. У третьому романі оспівуються славні подвиги польських лицарів у період турецького нашестя (1672–1673).

Не зважаючи на вороже ставлення Сенкевича до українського козацтва та його визвольних змагань, він спричинився до їх популяризації серед польського суспільства, зокрема позитивним представленням деяких постатей, наприклад, Богуна, який був прототипом для образу Юрка Богуна.

У психологічному романі «Без догми» (1889–1890) зображений тип декадента-аристократа. У романі «Сім'я Поланецьких» (1893–1894) з ідеалізацією шляхтича контрастує сатиричне зображення світського суспільства. У романі-епопеї «Quo vadis» (у деяких перекладах «Камо грядеши», 1894–1896) зображується життя ранніх християн в часи Нерона. Боротьбі поляків з Тевтонським орденом в кінці XIV — початку XV століть присвячений історичний роман «Хрестоносці» (1897–1900). Роман «Вир» (1909–1910) відображає революцію 1905-07. У 1910–1911 написав пригодницьку повість для дітей «в пустелі і в пущі». Роман про участь поляків в наполеонівських війнах «Легіони» (1913–1914) залишився незавершеним.

За життя став одним з найвідоміших і найпопулярніших польських письменників у Польщі і за кордоном. Після трилогії «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський» став польським письменником з найвищими заробітками (за право видання трилогії протягом 20 років отримав від видавця 70 тис. рублів). Творчість відіграла велику роль в історії польської культури і отримала всесвітнє визнання (Нобелівська премія з літератури, 1905, «за видатні заслуги в області епосу»). Роман «Quo vadis» перекладений більш ніж сорока мовами. Роман «Без догми» (1889–1890) високо цінували Лев Толстой, Микола Лесков, Антон Чехов, Максим Горький та інші російські письменники. Більшість романів Сенкевича екранізована. Найвідоміші екранізації: «Quo vadis» (1951, США), «Вогнем і мечем» (1999, Польща), «Quo vadis» (2001, Польща).

Твори

• Stary sluga (1875)
• Hania («Ганя», 1876)
• Selim Mirza («Селім Мірза», 1876)
• Szkice węglem (1877)
• Janko muzykant («Янко-музикант», 1879)
• Z pamiętnika poznańskiego nauczyciela (1879)
• Za chlebem («За хлібом», 1880)
• Bartek Zwycięzca (1882)
• Ogniem i mieczem («Вогнем і мечем», 1883–1884)
• Potop («Потоп», 1884–1886)
• Pan Wołodyjowski (1887–1888)
• Quo vadis? (лат. назву не перекладають; укр. Куди йдеш? або церк-слов. Камо грядеши? 1894–1896)
• Krzyżacy (1897–1900)
• Bez dogmatu («Без догми», 1889–1890)
• Rodzina Połanieckich (1893–1894)
• Na polu chwały (1903–1905)
• W pustyni i w puszczy («В пустелі і в джунглях», 1912)
• Legiony (1914)