Зента Мауріня

Зе́нта Ма́уріня (латис. Zenta Mauriņa; 15 грудня 1897, Леясціємс, Ліфляндська губернія, Російська імперія — 25 квітня 1978, Базель, Швейцарія) — латвійська письменниця, есеїст, досліджувач творчості Ф. М. Достоєвського, філософ та перекладач. Їй першої в Латвії присвоєна ступінь доктора філології.

Зміст

Біографія

Зента народилась в сім'ї лікаря Роберта Мауріня та  піаністки Меланії Мауріні. Дитинство провела в Гробіні. В п'ять років Зента Мауріня захворіла поліомієлітом, і все життя була прикована до інвалідного візка, борячись з фізичним болем.

Закінчила Лієпайську російську гімназію (1913—1915). У 1921 році Зента Мауріня вступає на факультет філософії і філології Латвійського університету, через два роки обирає спеціалізацію по відділенню балтійської філології. Викладала в Ризькому педагогічному інституті та читала лекції в Латвійському університеті. Провідний лектор Народного університету в Валмієрі.

З 1949 по 1963 роки — доцент Уппсальського університету. Кінець життя провела на півдні Німеччини, в містечку Бад-Кроцінген, де і похована на місцевому кладовищі.

Була заміжня за Константином Раудіве.

Роботи

Перша літературна публікація в газеті «Libausche Zeitung» — переклад розповіді Яніса Акуратерса «Mana vismīļā» на немецьку мову (1919). Всього в Латвії Зента Мауріня до 1944 року опублікувала 19 творів: монографії про Райніса, Достоєвського, Данте Аліг'єрі та ін., роман «Життя в поїзді» («Dzīves vilcienā») (1941), чисельні розповіді в періодичних виданнях, переклади та ін. твори. В період вигнання опубліковано 20 робіт на латиській мові та 27 — на німецькій, а також переклади на італійську, англійську, російську, шведську, голландську, фінську та датську мови. За своє життя прочитала близько 600 публічних лекцій в Латвії, Німеччині, Швеції, Фінляндії, Австрії та Франції. Автор понад 70 книг.

Нагороди і звання

• 1965 — Почесний член Академії Ельзасу (Франція).
• 1968 — Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» 1-го ступеня
• 1971 — Премиія імені Конрада Аденауера Фонду Німеччина
• 1977 — Почесний громадянин Бад-Кроцінгена.