ua

Спасо-Преображенський кафедральний собор в Одесі

Ви можете додати зображення
Призначені особи:
0
Дата, з:
14.11.1795
Адреса:
Спасо-Преображенський кафедральний собор УПЦ МП, 3, Соборна площа, Центр, Приморський район, Одеса, Одеська міська громада, Одеський район, Одеська область, 65001, Україна
політична територія:
null
Координати:
46.483094609505,30.730986005807

Спасо-Преображенський кафедральний собор в Одесі — найбільший православний храм Одеси; відбудований протягом 2000-2005 років на місці зруйнованого попередника.

Після відновлення наново освячений у 2001 — каплиця дзвіниці; у 2002 — нижній храм; у 2003 — верхній храм.

Вночі проти 23 липня 2023 року зазнав значних пошкоджень внаслідок терористичної ракетної атаки російських військ.

Заснування

У серпні 1794 відбулося урочисте освячення міста Одеси, під час якого на Соборній площі було освячено місце будівництва церкви на честь Миколи Чудотворця, а в 1795 був закладений перший камінь. Ця тимчасова церква і стала прародителькою майбутнього кафедрального собору.

За архівними документами і літературними джерелами, будівництво кам'яної соборної церкви в Одесі митрополит Катеринославський Гаврило (Бенулеску-Бодоні) доручив архітекторові, інженер-капітанові В. Вонрезанту і 14 листопада 1795 поряд з тимчасовим Миколаївським храмом на одній з головних площ в Одесі митрополит освятив закладку кам'яної церкви на ім'я того самого святителя.

Спорудження церкви за проєктом інженера В. Вонрезанта планувалося закінчити у 1797, але урочисте освячення церкви відбулося тільки 25 травня 1808.

Історія

18 лютого 1800 храм св. Миколая назвали соборним. Значні кошти надала імператриця Катерина II на будівництво суспільних споруд в Одесі, у тому числі і соборного храму. На його спорудження виділили 24,135 руб. Підрядники зобов'язалися закінчити всі роботи в серпні 1797. Протягом декількох місяців вони працювали і встигли звести споруду лише до цоколя. Але незабаром унаслідок смерті Катерини II за наказом Павла I спорудження храму, як і інші будівельні роботи в Одесі, припинили.

27 січня 1803 градоначальником Одеси призначили герцога де Рішельє, який подав у Петербург для затвердження і асигнування відповідних коштів із шести передбачених церков тільки плани двох — Миколаївської та Катерининської. Креслення затвердили, з державної скарбниці виділили на спорудження собору в 1804 40 000 рублів, а в 1805 суму збільшили до 100 000.

Роботи почали 8 квітня 1804: саме тоді Рішельє видав наказ

«…приступить к постройке соборной церкви во имя Святителя и Чудотворца Николая, заложенной и основанной фундаментом в Одессе прошлого 1795 года в царствование императрицы Екатерины II, а ныне щедротами… внука Ея, … Императора Александра I, должна быть окончена строением…»

Зведення собору відновили і нагляд за роботами довірили архітекторові Франсіскові Фраполлі.

20 травня 1808 завершили будівництво нового кам'яного храму — головний масив собору. Проте внутрішнє облаштування йшло дуже повільно, не вистачало засобів на створення нового іконостасу. 25 травня 1808 архієпископ Катеринославський Платон (Любарський) освятив головний вівтар собору в ім'я Преображення Господнє, правий  — в ім'я святого чудотворця Миколи Мирликійського, а лівий — в ім'я святого Спиридона і з тих пір собор почав іменуватися не Миколаївським, а Спасо-Преображенським. Відвідавши приморське місто в 1810 князь Іван Долгоруков так описав своє враження від храму:

«…выстроен прекрасной архитектуры собор… он аналогичен базиликам Европы. Однако нет при нем соответствующей колокольни. Внутри церкви пол выстлан из черною мрамора: в центре разноцветные изразцы дают ему вид мозаического паркета. Приступки между колонн, по коим входят в храм, будут намощены лавой. Она уж выписана и заготовлена. Что может быть в новом вкусе того роскошнее? Жаль, что иконостаса нет хорошего: он писан на ширмах, затянутых холстом, наподобие полковых церквей. Утвари в соборе богатой нет, видно, что заботились о наружной красоте здания для города более, нежели о внутреннем благополучии дома Господня».(рос.)

Будівництво дзвіниці

У 1825 затверджено проєкт дзвіниці, розроблений Джованні Фраполлі. Дзвіниця розташувалася на захід від церкви. Будівництво дзвіниці завершили в 1837 році.

Реконструкції

Враховуючи те, що Одеса в 1837 стала єпархіальним центром, Спасо-Преображенський собор став кафедральним. Виникла потреба в його розширенні. На замовлення архиєпископа Гаврила в 1841 архітектор Деолаус Гайнріх Гайденрайх (німець, син Готтлоб Генріха Гайденрайха), розробив проєкт трапезної частини, що об'єднала дзвіницю і стару церкву. Часткові реконструкції собору проводилися в 1870—1880 роках, а в 1894 році був здійснений капітальний ремонт собору. Архітектурні недоліки собору, що виникли при багатократних добудовах, були виправлені при останній реконструкції 1900—1903 років, на яку було витрачено 220 000 рублів з міської казни. Реконструкція передбачала не тільки зміну фасадів, але й значну перебудову інтер'єрів. У цей період було побудовано два бічні куполи, а до східного фасаду — портик. Була прикрашена і дзвіниця.

Внутрішній вигляд собору був прекрасний. Перше, що вражало при вході в храм — велика кількість світла і простір. Колони в інтер'єрі в коринфському ордері були фанеровані штучним мармуром білого кольору. Підлога викладена з плит білого мармуру. Новий іконостас — з сірувато-білого полірованого мармуру. Над престолом підносився куполоподібний покров на самостійних колонах.

Після реконструкції 1903 року кафедральний Спасо-Преображенський собор став одним з найбільших храмів Російської імперії і вміщував до 9 000 осіб у верхньому храмі і ще 3 000 — у нижньому. Його розміри в плані становили 90×45 метрів, а висота дзвіниці — 72.

Руйнування

У 1936 собор був зруйнований. Всупереч існуючій думці він не був підірваний, а був спочатку ретельно розграбований (собор був фанерований, а підлоги викладені плитами мармуру і граніту), а потім розібраний по камінчику. Підтвердженням цьому є той факт, що, як показали сучасні розкопки, фундамент собору залишився цілим. Перед цим, під тиском зацікавлених в руйнуванні собору осіб, головний архітектор міста підписав ухвалу про те, що собор не представляє архітектурної цінності.

Після цього більшовицька влада міста вирішила влаштувати на місці собору розважальне місце, а на місці головного вівтаря планувалося розмістити туалет. І лише заступництво академіка Володимира Петровича Філатова врятувало святе місце від осквернення — на місці вівтаря встановили фонтан з великою мармуровою вазою у вигляді квітки (вазою Філатова, як її прозвали згодом). Після відновлення Собору в 2005 році цей фонтан був перенесений на місце першого міського фонтану на Соборній площі.

Відбудова

  • У 1996—1999 роках провели розкопки і знайдений старий фундамент собору;
  • 5 вересня 1999 року — проведено урочисте освячення початку будівництва і закладання в підставу собору капсули з посланням майбутнім поколінням Одеси та мощами святого Георгія;
  • 29 листопада 1999 року — розпорядженням міського голови оголошено конкурс на виконання будівельних і реставраційних робіт першої черги храму на Соборній площі;
  • 29 грудня 1999 року за підсумками конкурсу генеральним підрядником було визначено АТ «Стікон»;
  • 1 лютого 2000 року — початок будівництва нульового циклу;
  • 29 квітня 2000 року — освячення і закладання першого каменя в підставу дзвіниці. Будівництво першої черги собору — дзвіниці було здійснено менш ніж за рік;
  • 6 січня 2001 року — при великому зібранні народу, під дзвін 14-ти дзвонів, відбулося урочисте відкриття дзвіниці та освячення дзвіниці в її першому ярусі. В цей же день відбулась перша служба в нижньому храмі Одеського кафедрального собору Спасо-Преображенського — урочистий молебень, присвячений Світлому святу Різдва;
  • 19 січня 2002 року — відбулося закладання першого каменя в стіну верхнього храму Спасо-Преображенського собору;
  • 6 січня 2003 року — перша служба у верхньому храмі Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору — подячний молебень за завершення будівельних робіт;
  • У 2005—2006 роках повністю завершені роботи по нижньому храму й Андріївській залі;
  • Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 18.03.2005 р. № 134 Одеський кафедральний Спасо-Преображенський собор прийнятий в експлуатацію.

Головною святинею собору була чудотворна Касперовська ікона Божої Матері, яка доставлялася щорічно до Одеси з села Касперова 25 вересня і залишалася в Соборі до Великодня. У Спасо-Преображенському соборі були поховані архієпископи Інокентій (1857), Іоанникій (1877), Дмитро (1883), Никанор (1890). У соборі розміщувалася могила світлого князя М. С. Воронцова та його дружини. Коли в 1936 році собор зруйнували, прах князя Воронцова і його дружини рядові одесити перезахоронили на Слобідському кладовищі Одеси. Опісля чотирьох десятиліть відновлено стіни Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору.

  • 10 листопада 2005 року міська влада ухвалила рішення про повернення праху пари Воронцових у відновлений собор — вони перепоховані в нижньому храмі під тим місцем верхнього храму, де останки Воронцових покоїлися впродовж 80 років.

Будівництво храму здійснює добродійна організація — Чорноморський православний фонд — виключно на пожертви фізичних і юридичних осіб, жителів міста Одеси, а також іноземних осіб, що відвідують наше місто. Витрати на будівництво, включаючи проектні роботи, склали 32 млн. гривень. Бюджетні кошти на відтворення собору дотепер не використовувалися.

25 травня 2008 року виповнилося 200 років з дня освячення Спасо-Преображенського собору. До цієї дати планували завершити всі роботи і урочисто освятити храм. В наш час в соборі залишилися невиконаними архітектурно-художні і декоративно-оформлювальні роботи, кошторис яких складає 30 млн гривень.

Статус пам'ятки

Цілій будівлі собору присвоєно статус пам'ятки історії місцевого значення згідно з наказом Міністерства культури і туризму України (міністр — Богуцький Ю. П.; прем'єр-міністр — Янукович В. Ф.) від 16.06.2007 № 662/0/16-07 як місцю поховання (перепоховання — 2005 рік) «видатних людей м. Одеси й Південного регіону України — князя Воронцова М. С. та княгині Воронцової Є. К.»

Призначені особи

Особи не додано

Pievienot personu