Зустріч Путіна з олігархами – хто господар у хаті
Зустріч Путіна з олігархами – хто господар у хаті
Зустріч відбулася 28 липня 2000 року в Кремлі в Москві. Це була перша й історично найзначніша зустріч Володимира Путіна (тоді нещодавно — у березні 2000 року обраного президента) з найбільшими підприємцями/олігархами Росії, які прибули на зустріч, щоб як господарі життя пояснити, хто є вирішальним, хто господар у країні.
Перша зустріч Володимира Путіна з провідними бізнес-лідерами Росії відбулася 28 липня 2000 року. Одним із її організаторів був політик Борис Нємцов, тодішній керівник фракції Союзу правих сил у Державній думі.
Офіційно були позначені три теми для обговорення:
- новий Податковий кодекс,
- зміни в митних правилах,
- перспективи вступу Росії до СОТ.
Фактично зустріч проходила для знайомства та оцінки співвідношення сил. Опоєні владою господарі Росії прибули, щоб «поставити на місце» нового чиновника-чекіста, який змінив Єльцина (і Сім’ю) на вершині державної влади. Під час підготовки зустрічі вже лунали попередження, що з Путіним буде нелегко, але це явно не було взято до уваги. Гості прибули впевнені у своєму впливі та з однозначною заявою про можливі умови співпраці, що зрештою виявилося фатальною помилкою.
Гості не врахували, що Путін краще підготовлений до розмови, ніж вони. З боку Кремля був передбачений зовсім інший сценарій — «головною метою зустрічі було поставити олігархів на місце».
На початку підприємцям пояснили принцип «рівної (читай — розумної) дистанції» від влади. Кілька місяців раніше Путін уже казав: «Жоден клан, жоден олігарх не повинні перебувати близько до регіональних і федеральних органів влади — вони повинні бути однаково віддалені».
«Епоха олігархів іде геть», — після зустрічі підсумував Борис Нємцов.
Ця зустріч вважається кардинальною точкою повороту, після якої закінчилася необмежена «епоха олігархів» у стилі Сім’ї Єльцина. Почалися нові часи — дуже конкретний і реальний контроль Путіна над великим бізнесом і економічними процесами загалом.
На цій зустрічі Путін чітко визначив нові «правила гри»:
- олігархи зможуть зберегти своє багатство і бізнес за суворої умови — якщо вони не втручаються в політику і «тримаються на відстані» від політичної влади;
- сторони домовилися, що результати проведеної приватизації не будуть переглядатися.
Думка президента була сформульована приблизно в такій тезі: «Ви самі створювали цю державу через контрольовані вами структури, тому немає сенсу звинувачувати дзеркало».
Основні учасники зустрічі
У нараді брало участь приблизно 21–22 найбільших підприємці. Серед них були:
- Вагіт Алекперов (Лукойл)
- Рем Вяхірєв (Газпром)
- Михайло Ходорковський (ЮКОС)
- Михайло Фрідман (Альфа-груп)
- Володимир Потанін (Інтеррос / Норільський нікель)
- Олег Дерипаска
- Каха Бендукідзе
- Дмитро Зімін
- Володимир Лісін
- Олексій Мордашов
- Анатолій Чубайс
- і деякі інші керівники великих компаній і банків.
Запрошеній групі олігархів було б корисно оцінити те, що в Кремль не були запрошені такі впливові фігури, як Борис Березовський і Володимир Гусинський, проти яких уже були розпочаті з’ясування стосунків і тиск на іншому рівні — з боку структур влади. Можливо, представники олігархії планували цю бесіду, щоб пояснити новому господарю Кремля, що він щось робить неправильно, а президент зі свого боку погодився, щоб пояснити, що те, що відбувається з Березовським і Гусинським, не є випадковістю і надалі багато чого відбуватиметься інакше, ніж раніше.
Обидва згадані вже відчули, що змінюються правила гри. Пізніше обидва були змушені покинути Росію, але це вже окрема історія.
На цій зустрічі Путіну було важливо донести нові «правила гри», а саме: у кожного в піраміді влади своє місце — олігархи зможуть зберегти своє багатство і бізнес тільки тоді, якщо вони живуть за встановленими правилами, не втручаються в політику і «будуть віддалені» від влади.
Ходорковський або не почув, або самовпевнено не захотів чути попередження в зверненні президента і зробив фатальну помилку, заявивши, що готовий піднятися на наступний рівень піраміди влади і претендувати на пост президента країни. Можна сказати, що на цьому ЮКОС і закінчився...
Показово, що олігархія неохоче згадує як цю, так і інші неофіційні зустрічі, називаючи їх легендами. Відомо, що ще в травні 2000 року, через пару місяців після обрання, був якийсь приватний неформальний пікнік із шашликами та взаємним знайомством. Проте подальші події свідчать, що еволюція взаємного співіснування розвивалася переважно через конкретні кримінальні справи, про які в історії є лише фрагментарні відомості в конкретних судових архівах.
Ще один відступ. Сірий кардинал кремлівських справ 90-х років, наближений до Сім’ї Борис Березовський був єдиним з олігархії, хто вкладав свої ресурси в поступове наближення Путіна до вершин влади. Інші, особливо група «7 банкірів» (фактично більша)*, самодостатньо спостерігали за процесами і просто не втручалися. Правильніше сказати — не заважали, за винятком медіамагната Володимира Гусинського, який зміг оцінити можливі зміни в системі, що замінює олігархічний капіталізм у Росії, і виступив як проти Сім’ї, так і проти процесів наступності, які вона просувала. За свою далекоглядність він заплатив дорого, будучи змушеним згорнути велику частину свого бізнесу і впливу, а також емігрувавши з Росії.
Березовського ж завжди цікавив не лише результат, а й можливість смакувати процес своєї влади і можливостей. На відміну від інших російських магнатів, які входили до впливової соціальної групи «сімох банкірів», він активно вкладався в перемогу Путіна на виборах. Інші чекали свого часу, не особливо підтримуючи наступника Єльцина і не займаючи ворожої позиції щодо нього.
Борис Абрамович у ранній період правління Путіна поводився як належить мільярдеру, залученому у велику політику, намагаючись використати свої особисті фінансові ресурси і вплив у найвищих шарах влади, щоб брати участь в управлінні державою. Так само, як майже всі з них — найвпливовіші люди Росії — поводилися за Бориса Миколайовича, відкидаючи вбік окремих урядовців, які їх зачепили, призначаючи губернаторів, одночасно підтримуючи свободу слова і корумпуючи засоби масової інформації, намагаючись припинити Чеченську війну, закликаючи до політичного компромісу між Єльциним і Зюгановим і зрештою обираючи Єльцина. В обмін на подарунки і преференції в майбутньому.
*) Група семи банкірів: У різних джерелах згадуються різні імена, тому в так званому списку «семи» банкірів насправді дев’ять осіб, можливо, ще хтось.
- Борис Березовський (помер) — ЛогоВАЗ, особливо наближений до Кремля і сім’ї, в системі з якою діяв окремо;
- Михайло Ходорковський — група Роспром (Менатеп) — з не лише бізнесовими, а й політичними амбіціями; згодом один із найпомітніших лідерів опозиції;
- Михайло Фрідман — Альфа-груп (обережний спостерігач процесів);
- Петро Авен — Альфа-група (так само — обережна людина, ще більш уважна і найменш схильна до олігархічної показної розкоші, після початку війни віддалився);
- Володимир Гусинський — група «Міст» (медіамагнат, виражений опонент Кремля і формувач громадської думки);
- Олександр Смоленський (помер) — СБС-Агро (Столичний ощадний банк);
- Володимир Потанін — Онексімбанк;
- Віталій Малкін — Російський кредит;
- Володимир Виноградов (помер) — Інкомбанк.











