Залізнична катастрофа під Уфою

На трубі продуктопроводу «Західна Сибір-Урал-Поволжя», яким транспортували широку фракцію легких вуглеводнів (зріджену газобензинову суміш), утворилася вузька щілина довжиною 1,7 м. Через протікання трубопроводу і особливі погодні умови газ скупчився в низині, по якій в 900 м від трубопроводу проходив 1710-й кілометр Транссибірської магістралі.

Приблизно за три години до катастрофи прилади показали падіння тиску в трубопроводі. Однак замість того щоб шукати місце протікання, черговий персонал лише збільшив подачу газу для відновлення тиску. В результаті цих дій через майже двометрову тріщину в трубі під тиском витекла значна кількість пропану, бутану та інших легкозаймистих вуглеводнів, які скупчилися в низині у вигляді «газового озера». Займання газової суміші могло статися від випадкової іскри або сигарети, що викинули з вікна потяга.

Машиністи потягів, що проходили повз, попереджали залізничного диспетчера ділянки, що на перегоні сильна загазованість, але цьому не надали значення.

4 червня 1989 о 1:15 за місцевим часом (3 червня о 23:15 за московським часом) в момент зустрічі двох пасажирських потягів прогримів потужний вибух газу і спалахнула гігантська пожежа.

В обох потягах знаходилося 1284 пасажира (у тому числі 383 дитини) і 86 членів поїзних і локомотивних бригад. Ударною хвилею з колій було скинуто 11 вагонів, з них 7 повністю згоріли. Решта 27 вагонів обгоріли зовні і вигоріли всередині. За офіційними даними 575 осіб загинуло, включаючи дев'ять хокеїстів команди «Трактор-73»; 623 стали інвалідами, отримавши важкі опіки та тілесні ушкодження. Дітей серед загиблих - 181.

Об'ємний вибух

Вибух великого обсягу газу, розподіленого в просторі, мав характер об'ємного вибуху. Потужність вибуху була оцінена в 250-300 тонн тринітротолуолу. За іншими оцінками, потужність об'ємного вибуху могла доходити до 12 кілотонн, що можна порівняти з потужністю ядерного вибуху в Хіросімі (16 кілотонн). Є данні, що вибух викликав спрацьовування сигналу тривоги системи протиповітряної оборони північноамериканського континенту (НОРАД).

Сила вибуху була така, що ударною хвилею вибило скло в місті Аша, розташованому в 11 км від місця події. Стовп полум'я було видно більш ніж за 100 км. Зруйновано 350 м залізничних колій, 17 км повітряних ліній зв'язку. Пожежа, що виникла при вибуху, охопила територію близько 250 га.

Вибухом були пошкоджені 37 вагонів і 2 електровози, 26 - вигоріли зсередини. Ударна хвиля призвела до сходу 11 вагонів. На укосі земляного полотна утворилася відкрита поздовжня тріщина шириною від 4 до 40 см, довжиною 300 м, що призвела сповзання укісної частини насипу до 70 см. Були зруйновані і виведені з ладу: рейоко-шпальна решітка - протягом 250 м; контактна мережа - протягом 3000 м; поздовжня лінія електропостачання - протягом 1500 м; сигнальні лінії автоблокування - 1700 м; 30 опор контактної мережі. Довжина фронту полум'я склала 1500-2000 м. Короткочасний підйом температури в районі вибуху сягав понад 1000 °C. Зарево було видно за десятки кілометрів.

Місце катастрофи розташоване у важкодоступному малонаселеному районі. Надання допомоги було досить складним через це.

Трубопровід

Будівництво нафтопроводу «Західна Сибір-Урал-Поволжя» діаметром 720 мм і довжиною 1852 км було санкціоновано постановою Ради Міністрів СРСР №20451 від 19 січня 1981 і доручено Міністреству нафтової промисловості та Мінгазстрою. Згідно з постановою, перша черга нафтопроводу повинна була бути введена в дію в 1983 - 1984 рр., але керівництво Міннафтпрома прийняло рішення перепрофілювати вже майже готовий нафтопровід в продуктопровід. Довелося терміново внести в початковий проект зміни, пов'язані з особливими вимогами безпечного транспортування скрапленого газу. Технічними правилами заборонено транспортувати скраплений газ під тиском по трубопроводах діаметром понад 400 мм, однак при перепрофілюванні ця вимога була проігнорована.

Траса продуктопроводу в 14 місцях перетинала залізничні колії, в тому числі, в чотирьох місцях - електрифіковані. Серед них - трансконтинентальна Транссибірська магістраль з великим вантажопотоком. Траса продуктопроводу протягом 273 км небезпечно зближалася (ближче ніж на 1 км) із залізницями, а також проходила близько до уральських міст Міньяр, Усть-Катав, Златоуст та Кропачево. Під час експлуатації в період з 1985 до 1989 на продуктопроводі сталося 50 великих аварій і несправностей, що не призвели, однак, до людських жертв.

Після катастрофи біля Аші продуктопровід не відновлювали і ліквідували.

Версії аварії

Офіційна версія стверджує , що витік газу з продуктопроводу став можливим через ушкодження, завдані йому ковшем екскаватора при його будівництві в жовтні 1985 року, за чотири роки до катастрофи. Витік почався за 40 хвилин до вибуху.

За іншою версією, причиною аварії став корозійний вплив електричних струмів на зовнішню частину труби, так званих «блукаючих струмів» залізниці. За 2-3 тижні до вибуху утворилися мікротріщіни, потім, в результаті охолодження труби в місці розширення газу з'явилася тріщина, що розросталась в довжину. Рідкий конденсат просочував грунт на глибині траншеї, не виходячи назовні, і поступово спускався вниз по укосу до залізниці.

При зустрічі двох потягів, можливо, в результаті гальмування, виникла іскра, яка стала причиною детонації газу. Але найімовірніше, що причиною детонації газу стала випадкова іскра з-під пантографа одного з локомотивів.

Існує «теорія змови», що дана катастрофа нібито є однією з багатьох техногенних катастроф в останні роки існування СРСР, пов'язаних з діяльністю американських спецслужб, яким було поставлено завдання максимально дестабілізувати ситуацію в СРСР. На обгрунтування наводиться книга Томаса Ріда - колишнього генералу ВВС США, що входив при Рейгані до складу Ради національної безпеки США. У ній описується операція ЦРУ по вибуху газопроводу в СРСР в 1982 році, проте, ніяких доказів на користь того, що до вибуху газопроводу під Уфою причетні спецслужби іноземних держав, в книзі не міститься.

Наслідки

Головою комісії з розслідування вибуху був призначений заступник Голови Ради Міністрів СРСР Г.Г. Ведерніков.

Шість років тривав судовий розгляд, було пред'явлено звинувачення дев'яти посадовим особам, двоє з них підлягали амністії. Серед інших - начальник будівельно-монтажного управління тресту «Нєфтєпроводмонтаж», прораби, інші. Звинувачення пред'являлися за статтею 215, частина II Кримінального кодексу РРФСР. Максимальна міра покарання - п'ять років позбавлення волі.

Була створена Асоціація постраждалих і родичів загиблих під Ашою.

В 1992 році на місці трагедії був споруджений восьмиметровий меморіал. Щорічно біля пам'ятника жертвам катастрофи проходять траурні мітинги.

В 2004 за завданням ВАТ «Газпром» була розроблена і пройшла відомчі випробування система контролю переходів магістральних трубопроводів через дороги, призначена для моніторингу показників безпеки переходів. З 2005 даними системами ведеться планомірне оснащення найбільш небезпечних переходів магістральних газопроводів через дороги.

В 2009 в пасажирському вагонному депо станції Новосибірськ-Головний в день двадцятиріччя трагедії відкрито пам'ятник жертвам катастрофи.

Через кілька років на місці трагедії був споруджений монумент. Башкирське відділення Куйбишевської залізниці збудувало нову зупинку - платформу 1710й кілометр. Всі електрички, що їдуть з Уфи в Ашу, роблять тут зупинку. Біля підніжжя монумента лежать кілька маршрутних дощок з вагонів потяга Адлер-Новосибірськ.