ua

Павло Дибенко

Добавить новую картинку!
Дата народження:
28.02.1889
Дата смерті:
29.07.1938
По батькові:
Юхимович
Додаткові імена:
Pawel Dybenko, Pavel Dibenko, Павел Ефимович Дыбенко, Efimovich, Павел Дыбенко, Pavel Dybenko, Pawieł Dybienko
Категорії:
, Більшовики, Військова людина, Жертва репресій (геноцид) радянського режиму, Міністр, Офіцер, Пов'язані в Латвію, Політик
Громадянство:
 українець
Кладовище:
Komunarka shooting range. Communist place of mass murder

Дибенко Павло Юхимович (нар. 16 (28) лютого 1889, Людкове, Чернігівська губернія, Російська імперія — пом. 29 липня 1938, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський військовий і державний діяч українського походження, перший наркомвійськмор Радянської Росії, командарм 2-го рангу.

Жертва сталінського терору.

Життєпис

Народився 16 (28 лютого) 1889 року в селі Людковому Новозибківського повіту Чернігівської губернії (нині в межах міста Новозибкового Брянської області Росії) в родині незаможних селян. Закінчив 2-класне училище.

Працював вантажником. З 1911 року служив на Балтійському флоті. Член РСДРП з 1912 року. У 1915 році був одним із керівників антивоєнного виступу матросів на лінкорі «Імператор Павло I». Після 6-місячного ув'язнення відправлений на фронт першої світової війни, потім був знову заарештований за антивоєнну пропаганду. Звільнений Лютневою революцією 1917 року. Був членом Гельсінгфорської ради, з квітня 1917 року — голова Центрального комітету Балтійського флоту. Брав активну участь у підготовці флоту до Жовтневого збройного повстання.

Під час Жовтневого перевороту командував червоними загонами в Гатчині і Красному Селі, заарештовував генерала П. Краснова. Організовував масові вбивства офіцерів Балтійського флоту, розгін Установчих зборів і розстріл мирної демонстрації на їх підтримку. На II Всеросійському з'їзді Рад увійшов до складу Ради народних комісарів як член Комітету з військових і морських справ. До березня 1918 року — народний комісар з морських справ Радянської Росії.

Під час німецького наступу, у лютому 1918 року, командував загоном моряків під Нарвою, був розбитий і здав місто, втік до Самари, за що у травні 1918 року відданий під суд, потім виправданий, але виключений з партії (пізніше з'явилася легенда про його перемогу над німцями, що зв'язувала цю перемогу з встановленням свята — Дня Радянської Армії).

Влітку 1918 сховався в Україні. У серпні 1918 року був заарештований, але в жовтні обміняний на полонених німецьких офіцерів. З листопада 1918 року — командир полку, бригади, групи військ, дивізії. З 5 травня 1919 року командувач Кримської армії і нарком по військових і морських справах Кримської радянської республіки. Події в Криму того часу у звіті від 12 червня 1919 до ЦК КП(б)У секретаря Кримського обкому Шустера: він зазначав, що в Криму вся влада знаходиться в руках «Штабу армії Дибенка», який ні з ким не рахується; двовладдя в особах ревкому й штабу Дибенка, між якими відразу розпочалася прихована боротьба за першість. Дибенко призначав комендантів, які мали бути підлеглими йому особисто і не виконувати інших розпоряджень, населення півострова взагалі не розуміло, кому ж підпорядковуватися. «Проведення трудової повинності»: на вулицях хапали людей, не розбираючи чи робітники вони, чи ні, а коли було зазначено на неприпустимість подібних явищ, Дибенко: «Якщо не подобаються його дії, він може повести свої війська ближче до фронту». Вищій військовій інспекції, що була до Криму, Дибенко: «вона може провалювати, його контролювати ні до чого, тому що він — наркомвоєн». 29 червня білогвардійці цілком вибили Кримську радянську армію за межі Криму; червоні частини на чолі з Дибенком відступили до північної Таврії в район Каховки, Берислава, Херсону.

У 1919–1920 роках командував з'єднаннями під Царицином і на Кавказі. Був командиром 1-ї Задніпровської Української Радянської дивізії. Дивізію склали багатотисячні загони найвідоміших в Україні партизанських отаманів — Ничипора Григор'єва і Нестора Махна.

З 3 березня 1920 по 11 травня 1920 року — начдив 1-ї кавказької кавалерійської дивізії. З 28 червня 1920 по 17 липня 1920 року — начдив 2-ї Ставропольсклй кавалерійська дивізії імені М. Ф. Блінова. Під загальним командуванням М. М. Тухачевського Павло Дибенко, на чолі Зведеної дивізії, був одним з керівників придушення Кронштадтського повстання у 1921 році. Брав участь у придушенні селянського повстання в Тамбовській губернії. За ці та інші «особисті заслуги» у 1922 році був поновлений у партії, командував стрілецьким корпусом в Одесі, де оселився в особняку, самовільно ним «експроприйованому».

У 1928–1938 роках — командувач військами Середньоазійського, Приволзького, Сибірського та Ленінградського військових округів. Був членом Революційної Військової Ради СРСР, член ЦВК СРСР. Нагороджений трьома орденами Червоного Прапора (1921, 1923, 1931). У 1937 році обраний депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання.

У 1936–1938 поках під його керівництвом і керівництвом начальника Ленінградського Управління НКВС Л. Заковського пройшли чистки серед керівного складу Ленінградського військового округу. Дибенко був також особисто причетний до масових репресій в армії, брав участь у судовому процесі над групою колишніх радянських воєначальників вищого рангу — на чолі з маршалом М. Тухачевським і командармами 1-го рангу Ієронімом Уборевичем та Йоною Якіром.

На початку січня 1938 року був звільнений з Червоної армії і призначили наркомом лісової промисловості. 26 лютого 1938 року заарештований у Свердловську. Під тиском особливо жорстоких тортур визнав себе винним в участі в антирадянській і троцькістській діяльності і у військово-фашистський змові. Також його звинуватили у зв'язках з Тухачевським, якого він незадовго до цього відправив на розстріл. 29 липня 1938 року засуджений до смертної кари і був розстріляний у день винесення вироку на Бутовському полігоні. Реабілітований у 1956 році

Сім'я

Батько — Юхим Дибенко, брат — Федір Юхимович Дибенко. Дружина — Олександра Михайлівна Домонтович, по першому чоловіку — Коллонтай, з роду князів Домонтовичів, однієї з українських козацько-старшинських гілок Рюриковичів, відома революціонерка.

Пам'ять

В Сімферополі, у сквері імені 200-річчя Сімферополя, Павлу Дибенку встановлений пам'ятник.

Його іменем названі вілиці в Києві, Севастополі, Сімферополі, Москві, Санкт-Перербурзі, Самарі та інших населених пунктах.

Джерело: wikipedia.org, memo.ru

немає місць

    loading...

        Iм'я зв'язокТип відносинДата народженняДата смертіОпис
        1Alexandra  KollontaiAlexandra KollontaiДружина31.03.187227.03.1952
        2Михайло ДомонтовичМихайло ДомонтовичСвикровь/тесть24.11.183008.10.1902
        3Mihail TuhachevskijMihail TuhachevskijКоллега, Единомышленник, Противник16.02.189312.06.1937
        4Antons DeņikinsAntons DeņikinsПротивник16.12.187208.08.1947

        Не вказано події

        Ключові слова