Леонід Кравчук

Леоні́д Мака́рович Кравчу́к (10 січня 1934, село Великий Житин, Волинське воєводство, Польська Республіка, нині Рівненська область — 10 травня 2022) — перший Президент України після відновлення нею незалежності (1991—1994), Голова Верховної Ради України (1990—1991). Депутат Верховної ради УРСР 10—11-го скликань. 

Народний депутат України (1990—1991 та 1994—2006). Герой України (2001), кавалер ордена Свободи, повний кавалер ордена князя Ярослава Мудрого.

Життєпис

Народився 10 січня 1934 року в родині селянина в селі Великий Житин Волинського воєводства (тепер Рівненська область України). Батько, Макар Олексійович Кравчук, у 1930-ті роки служив у польській кавалерії, пізніше він та мати Кравчука (Юхимія Іванівна, дівоче прізвище Мельничук) працювали у польських осадників. Під час Другої світової війни батько Леоніда Кравчука загинув на фронті в 1944 році й був похований у братській могилі в Білорусі. Хлопця виховували вітчим з матір'ю, яка померла в 1980 від інсульту в рідному селі Житин і там похована.

Спочатку здобував освіту за спеціальністю «Бухгалтерський облік» у Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (тепер Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж) у період з 1950 по 1953 рік. Згодом закінчив Київський державний університет (отримав спеціальність викладача суспільних наук, 1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Кандидат економічних наук.

Наукова та політична діяльність (до 1991)

Член КПРС з 1958 року.

У 1958—1960 роках викладав політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі. У 1960—1967 роках — консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету КПУ.

У 1967—1970 роках — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС (Москва).

У 1970—1980 роках — завідувач сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, а з 1980 до 1988 року — завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ.

У червні 1982 року завідувач відділу пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, у якій виклав заходи з протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатські настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи.

У 1981—1991 роках — член ЦК КПУ. У 1988—1990 роках — завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ, з 18 жовтня 1989 до 19 червня 1990 року — секретар ЦК КПУ, 23 червня — 28 вересня 1990 року — другий секретар ЦК КПУ. У жовтні 1989 — червні 1990 — кандидат у члени Політбюро, у червні 1990 — серпні 1991 — член Політбюро ЦК КПУ.

У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.

Народний депутат України Х—XI скликань.

У липні 1990 — листопаді 1991 року — Голова Верховної ради України.

Президент України

У серпні 1991 року залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Кравчук переміг уже в першому турі, отримавши понад 60 % голосів. Основний опонент від демократичних сил В'ячеслав Чорновіл зібрав 23,27 % голосів.

У 1991—1994 роках — Президент України.

3 вересня 1993 року підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. Після того погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.

14 січня 1994 року в Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 Лісабонському протоколу (СНО-1), яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, самочинно прийняв рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996 року), причому без будь-яких конкретних гарантій безпеки та документально зафіксованих фінансових компенсацій.

У вересні 1993 року взяв участь у державних скорботних заходах до 60-х роковин Голодомору. У виступі на Міжнародній науковій конференції «Голодомор 1932 — 33 років в Україні: причини і наслідки» зазначив: «…сьогодні ми схиляємо голову перед однією з найстрахітливіших і найсумніших дат не тільки в нашій, а й у світовій історії — 60-ми роковинами Голодомору 1932 — 33 рр., який знекровив і спустошив нашу землю, забрав мільйони і мільйони життів її безневинних дітей. … І щоб зламати устремління народу до кращого майбуття, тодішнє політичне керівництво Союзу розробило й здійснило найжахливішу і найжорстокішу людиноненависницьку акцію в історії сучасної Європи — штучний голод 1932 — 33 рр. в Україні, який забрав близько 8-ми мільйонів (за іншими даними — близько 11 млн) життів.»

На честь Кравчука названо тачку-кравчучку.

Наукова та політична діяльність (після 1994)

Обраний народним депутатом у 1994 — на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. У 1998, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.

З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002—2006 роках очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.

З 1999 по 2004 рік — почесний доктор НаУКМА.

З 1999 року — співголова Всеукраїнського об'єднання демократичних сил «Злагода».

25 листопада 2004 року Рішенням Вченої ради позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції».

У 2006 році очолив список опозиційного блоку «Не так». Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр (1,1 %).

У 2009 році вийшов з партії СДПУ(о). Почесний Президент Міжнародного громадського об'єднання «Рівненське земляцтво». Почесний голова фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство» (з 1994).

25 лютого 2009 року закликав президента Ющенка подати у відставку.

3 2011 року — почесний президент Фонду «Перспективна Україна».

29 серпня 2011 р. Рішенням Вченої ради Київського університету ім. Грінченка (протокол № 10) присвоєно звання почесного професора «за багаторічну плідну громадську, політичну діяльність, подвижницьку працю, визначний особистий внесок у становлення і розбудову суверенної демократичної Української держави, національної освіти та науки».

У січні 2016 року запропонував надати Криму державну автономію у складі України, а Донбасу — «особливий статус».

У липні 2020 року на громадських засадах став головою української делегації в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на сході України. Відповідне розпорядження № 424 / 2020 рп від 30 липня опубліковано на сайті глави держави.

Останні роки

У червні 2021 переніс операцію на серці, згодом потрапив до реанімації, був підключений до апарату ШВЛ. Помер 10 травня 2022 року о 17:00 на 89-му році життя після тривалої хвороби.

Премія Кравчука

11 травня 2022 року президент Зеленський видав указ про вшанування пам'яті Кравчука, доручивши заснувати премію Кравчука.

Нагороди

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (21 серпня 2001) — за визначний особистий внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави, багаторічну активну політичну та громадську діяльність
• Орден Свободи (10 січня 2014) — за визначний особистий внесок у розбудову Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність
• Орден князя Ярослава Мудрого I ст. (16 липня 2020) — за значний особистий внесок у справу державотворення, побудову незалежності Української держави, активну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 30-річчя проголошення Декларації про державний суверенітет України
• Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (9 січня 2007) — за визначну державну і політичну діяльність в ім'я побудови незалежної України, вагомий внесок у становлення та розвиток українського громадянського суспільства
• Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (10 січня 2004) — за визначні особисті заслуги у становленні та розвитку незалежної Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 70-річчя від дня народження
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (10 січня 1999) — за видатні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, багаторічну громадську діяльність
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (21 серпня 1996) — за значний особистий внесок у становлення і розбудову суверенної демократичної Української держави та з нагоди п'ятої річниці незалежності України
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння українському народу
• Орден Жовтневої Революції, два ордени Трудового червоного прапора (СРСР)
• Медаль «На славу Чернівців»
• Лауреат премії «Celebrity Awards 2020» в номінації «Людина року».

Твори

• Палкин Ю. И. Краткий экономический словарь пятилетки эффективности и качества [Текст] / Ю. И. Палкин, М. С. Черненко, Л. М. Кравчук, П. С. Ещенко. — К. : Политиздат Украины, 1978. — 264 с.
• Союз нерушимый [Текст] : справочник / [А. И. Акбаров, З. Г. Ахвеледиани, А. Г. Бабаев,… Л. М. Кравчук,…] ; сост. А. А. Гришкевич ; под общ. ред. М. А. Морозова. — М. : Политиздат, 1982. — 304 с.
• Ещенко П. С. Экономический словарь одинадцатой пятилетки [Текст] / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин, М. С. Черненко. — К. : Политиздат Украины, 1982. — 300 с.
• Ещенко П. С. Новый хозяйственный механизм [Текст] : справочник / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин. — К. : Политиздат Украины, 1989. — 254 с. — ISBN 5-319-00633-0.
• Василенко В. К. Идеологическая работа: опыт перестройки [Текст] : на материале парторганизации республики / В. К. Василенко, Л. М. Кравчук, А. А. Спирин и др. — К. : Политиздат Украины, 1989. — 252 с. — ISBN 5-319-00579-2.
• Кравчук Л. М.:Одна Україна, єдиний народ.(Політичні роздуми над записами в щоденнику).:Фоліо.2010 р., укр.,542 с.(кольорові вклейки), 130×210 мм, тв. пал., 1500 екз., ISBN 978-966-03-5317-6.
• Кравчук Л. М.: Перший про владу. 2018.