Альбін Дунаєвський

Дунаєвський, Альбін (1 березня 1817, Станіславів – 18 червня 1894, Краків) – польський римсько-католицький єпископ. Був єпархіальним Краківським єпископом в 1879-1894 роки, кардиналом-священиком з 1890, а також благодійником та видатним громадським діячем.

Народився у сім’ї дворян, син Симона та Антоніни Блажовських. Він був старшим братом Юліана, який пізніше став професором економіки та ректором Ягеллонського університету, президентом Кракова та Міністром фінансів Австрії. Після отримання атестата про середню освіту у Новому Сончі та чотирьохлітнього навчання у духовній семінарії, закінчив юридичний факультет Яна Казимира у Львові. За діяльність в незалежних організаціях Австрійський суд засудив його до смертної кари, але змінив вирок на 8 років ув’язнення. Отримавши амністію в 1848 році, він влаштувався на роботу в судовій системі.

Після смерті нареченої, вступив до Вищої Духовної Семінарії у Кракові, де в 1861 був посвячений у священики. У 1862 його було призначено ректором Вищої Митрополитської Духовної Семінарії Варшави. У 1865 повернувся до Кракова і виконував там різні пастирські та куріатні обов’язки. У 1877 отримав гідність папського прелата.

У 1879 його було призначено єпархіальним єпископом Краківської архідієцезії. 18 червня 1879 у Кракові він отримав титул єпископа з рук нунція Австрії Лодовіко Якобіні. У 1882 Альбін Дунаєвський посвятив Брата Рафаїла Калиновського у Священика Ордену босих кармелітів. У 1991 Папа Римський Іоан Павло ІІ канонізував Батька Рафаїла. 8 вересня 1883 Дунаєвський коронував образ Богоматері Піщанської у церкві босих кармелітів, що у Кракові (перша коронація образу в єпархії Кракова), а в 1887 він коронував образ Богоматері Кальварійської. У 1889 отримав титул князя для себе та своїх наступників від Імператора Франца Йосифа І. У 1890 році він отримав титул кардинала від Папи Лева XIII.

25 червня 1892 року Кардинал Дунаєвський заклав наріжний камінь для будівництва Церкви Святої Діви Марії з Люрда, заснованої Лазаристами в районі Кроводжа. Її будівництво велося два роки під керівництвом Дунаєвського. 18 червня 1894 року Альбін Дунаєвський помер перед самим посвяченням церкви, що відбулося 16 липня 1894 року. Його було поховано у соборі на Вавелі, під конфесією Святого Станіслава. Сучасниця Дунаєвського, Марія Кетлінська (1843-1927), писала про нього в своїй книзі "Спогади": “Альбін Дунаєвський, секретар Адама Потоцького, був частим та завжди бажаним гостем у домі моїх батьків. Він був вельми хорошим, розумним чоловіком з м’яким характером, до того ж веселим, справедливим та щирим; у нього були гарна постава, біляве волосся та красива густа борода, а шкіра сяюча й ніжна.” Авторка також наводить драматичні обставини прийняття ним остаточного рішення щодо церковної кар’єри (одна його наречена покінчила життя самогубством, а інша померла від тифу), та кілька веселих історій з життя Дунаєвського, коли він був єпископом (наприклад, відмова від користування каретами). Ім’ям Альбіна Дунаєвського названо одну з вулиць у Рудаві, що недалеко від Кракова.