ua

Анна Білінська-Богданович

Добавить новую картинку!
Дата народження:
00.00.1857
Дата смерті:
18.04.1893
Додаткові імена:
Anna Bilińska-Bohdanowiczowa
Категорії:
Дворянин, Художник
Громадянство:
 поляк
Кладовище:
Варшава, Повонзківський цвинтар

Анна Білінська-Богданович, гербу Сас (* 1857, Златопіль — † 18 квітня 1893, Варшава) — художниця українського походження. Образотворчому мистецтву навчалася у В'ятці, Варшаві та Парижі. Більшість свого короткого дорослого життя Білінська провела у Франції, де створила основну частину своїх картин, у тому числі всесвітньовідомі: «Автопортрет» (1887) та «Негритянка». Померла у Варшаві, куди, щойно вийшовши заміж, переїхала з чоловіком. Феномен творчості Анни дуже влучно охарактеризував її чоловік у вступному слові до книги про неї:

«Проте дивно, що її ніхто не знає. А висить там, де й Матейко, Брандт, Хелмонський… »

Дитинство та дівоцтво

Анна народилась у Златополі, у сім'ї місцевого лікаря. Дитинство дівчини було багате на цікаві пригоди, які у Анни виховали відважний та рішучий характер. У восьмирічному віці, помітивши злодія, Анна прибігла схвильована до матері та закликала його прогнати. У 12 років переробила грубку, яка диміла. У 18 років спинила коней, коли візник випав з двоколки. Вже пізніше в 1889 році у Парижі після відвідання Ейфелевої вежі стомлена прилягла, але крізь сон почувши зайшлого злодія, схопила його за комір, змусила підняти руки вгору і так його відвела у поліцію.

Деякий час Білінські жили в Києві, а з 1869 по 1871 рік — у В'ятці. Тут дівчина почала навчатися малюванню у відомого польського художника Міхала Ельвіро Андріолі, який відбував заслання за участь у польському повстанні 1863 року. У В'ятці вона познайомилася з братами Васнецовими та Павленковим.

Навчання у Варшаві

Коли сім'я переїхала до Варшави, Анна з 1875 року серйозно захопилася музикою, багато часу віддавала грі на фортепіано, відвідуючи протягом двох років клас Рудольфа Штробля у Варшавській консерваторії разом з братами Антонієм Сигізмундом та Владиславом. Потім записалася на навчання у приватну рисувальну школу художника Войцеха Ґерсона. Тут познайомилася з Марією Ґажич, Анелею Віслоцькою, Клементиною Красовською, Софією Станкевич, Дзєконською. Уже в 1876 року почала виставлятися в Товаристві заохочення образотворчого мистецтва, перші роботи отримали схвальні відгуки критиків, а Ґерсон цінував її задатки.

Подорож по Європі

На початку 1882 року супроводжувала хвору приятельку Клементину Красовську у закордонній подорожі, відвідала Краків, Берлін, Мюнхен, Зальцбург, Відень, Баден-Баден, північ Італії, а саме: Тревізо, Венецію, Трієст. Мандруючи по Європі, художниця увесь час згадувала Україну і як писала у щоденнику тих років: згадую милу серцю Русь, яка полонила серце і давала натхнення для роботи. Вона, розповідаючи про Україну одній зі своїх подруг пані Мур, намалювала їй в альбомі сценку — українська дівчина із сумом проводжає свого коханого козака. При цьому багато часу присвятила вивченню місцевих пам'яток, зокрема музеїв та галерей всесвітнього мистецтва. У Мюнхені її увагу привернули картини Арнольда Бекліна, так само там же відвідала майстерні польських художників: Вандалина Стржалецького, Александра Свешевського та Юзефа Брандта. У Старій пінакотеці розглядала роботи Рембрандта, Рубенса і Мурільйо. У Відні в Академії копіювала скульптури Мікеланджело, Сансовіно, Донателло. Одночасно познайомилася з Ейсмондом, Аксентовичем, Водзінським, Танським, Курелою, Шимановським, а також з Войцехом Грабовським, до якого чуттєво прив'язалася.

Творчість у Парижі

Коли з'явилася можливість поїхати до Парижа разом із Софією Станкевич, Анна Білінська довго не роздумувала. Не зважаючи на попередні наміри навчатися у Кракові під керівництвом Яна Матейка в листопаді 1882 року переїхала до Парижа, маючи в сумці на підкорення Світу аж 150 рублів, та розпочала навчання в Академії Жуліана. Після від'їзду Софії Станкевич та її матері залишилася в Парижі сама і поселилася за адресою:rue de la Tour d'Auvergne, будинок 19. Навчалася в майстерні для жінок під керівництвом Родольфа Жуліана та Тоні Робер-Флорі. Подальшим розвитком її таланту займаються Тоні Робер-Флорі та Адольф Вільям Бугро. У 1883 році також записалася до майстерні Олів'є Мерсона. Її навчальні роботи втішали визнанням учителів і 1883 року отримала другу нагороду на конкурсі, організованому в Академії Жуліана. У 1884 році, вона вперше виставляється у славнозвісному Салоні з портретом жінки, а в 1885 році отримує «Похвальний лист» за малюнок вугіллям, показаний на виставці «Чорне та біле». Серед багатьох інших у Парижі приятелювала з Юзефом Хелмонським та родиною старшого сина Адама Міцкевича Владислава. Часто відвідувала старенького історика Духінського, разом з яким розраджувала свій сум за Україною. Була у важких матеріальних обставинах, підробляла уроками малювання та музики, іноді знаходила покупців на свої картини (які ще тоді дуже мало цінувалися). Після смерті батька у липні 1884 року залишилася без засобів для існування; з допомогою своєчасно прийшов Родольф Жуліан, який спочатку звільнив її від оплати навчання, а невдовзі запропонував керувати однією з майстерень його студії. У жовтні 1884 року помирає її приятелька Клементина Красовська (заповітом фінансово забезпечила свою приятельку), а 2 червня 1885 року помирає від сухот її коханий — Войцех Грабовський. Впавши в депресію, Анна на зламі 1885/1886 років проводить кілька місяців у Пурвілі в Нормандії під опікою художниці Марії Ґажич, з якою заприятелювала.

У кінці лютого 1887 року в Промисловому Палаці (фр. Palais de l'Industrie) Парижа художниця виставляє найсвіжіші роботи: «Негритянка», «Портрет молодої жінки», ескіз «Посмертний портрет Богдана Залеського» і акварель «Три литовські селянки».

У 1887 році художниця малює та виставляє на загал картину «Автопортрет», за яку отримує золоту медаль паризького Салону, та срібну на Всесвітній виставці у 1889 році в Парижі (одночасно також отримала право виставлятися поза конкурсом). Картина з тріумфом експонується в Англії, після чого художницю приймають у члени Лондонської Королівської академії мистецтв, а також у Польщі, Німеччині та США. Вона ледве встигає збирати нагороди і компліменти. Відтоді репутація Білінської на світовій художній арені залишається незмінно високою.

Сім'я

Після семи років смутку і печалі Анна вирішила якось влаштувати своє особисте життя і в червні 1892 році виходить заміж за лікаря Антоні Богдановича. Свідками з боку нареченої були старший син Адама Міцкевича Владислав та учасник Січневого повстання полковник Юзеф Ґалензовскі, з боку нареченого двоє колег — доктор Ноель Гале та доктор Йоахим Альбаран. Це була громадська подія такого кшталту, що її не оминула «Ле Фігаро». Але «Ле Фігаро» не згадала, що Білінська понад 10 років була важко хвора на ревматизм, хоча й не усвідомлювала серйозності ситуації. Після одруження її прізвище стало Білінська-Богданович.

Останні роки життя

З чоловіком Анна повертається до Варшави, щоб відкрити школу для жінок, які прагнуть стати художницями. Богданович — лікар, Богданович — чоловік, намагався її врятувати. Але раптово 18 квітня 1893 року Анна помирає від хвороби серця на 37 році життя. У заміжжі Анна пробула всього кілька місяців. Похована на старому цвинтарі в Повонзках у Варшаві. Чоловік видав книжку під назвою «Анна Білінська, жінка, полька і художниця у світлі її щоденника та відгуків світової преси». Він похований поруч із дружиною.

Нагороди

У 1887 — 1892 рр. отримує 9 медалей на найпрестижніших виставках від Академій мистецтв різних країн світу.

1891 рік — золота медаль на міжнародній виставці в Берліні.

1892 рік — орден Почесного легіону.

Зв'язок з Україною

Більшу частину свого короткого життя Білінська провела у Франції. У зрілому віці художниця досить часто жартувала, що має темперамент козацький, а серце польки, та неодноразово в 1883–1886 рр. відвідувала Україну, в тому числі, під час відвідин родини Красовських та Грабовського, які мешкали у Львові, однак відомостей, що вона була при цьому в Златополі, немає. Цілком ймовірно, що могла бути разом з батьком в Златопільському костьолі на вінчанні Івана Якоша та Теклі Лукашевич 7 січня 1874 року, де він був одним зі свідків та/або 25 вересня 1884 року разом з сестрою Евеліною, яка цього дня в Златопільському костьолі була хресною матір'ю для новонародженої Феліції в сім'ї Целестина та Емілії Прописавецьких. 14 жовтня 1883 року відвідала Софію Київську.

Творчість

Техніка, стилі та жанри

Анна Білінська у малярстві застосовувала такі техніки: акварель, олійний живопис, пастель. Була представником реалістичного напряму в живописі, хоча в деяких її роботах відчувається вплив імпресіонізму. Була майстром портрета, писала також натюрморти, картини на біблійну та морську тематику, жанрові сценки та пейзажі.

Роботи

Число робіт сягає п'ятисот, сто з яких виставлялись перед широким загалом. Найбільшим успіхом користувалися такі картини:

  • «Брати продають Йосипа» (1883), дошка, олія по ескізу олівцем, Національний музей у Варшаві
  • «Постать напівоголеного в роботі» (1884), полотно, олія, 95 x 61 см, аукціон ДОРОТЕУМ
  • «Портрет жінки» (18ХХ)
  • «Негритянка» (1884), полотно, олія, 48,5 × 63 см, Національний музей у Варшаві
  • «Автопортрет» (1887), полотно, олія, 90 х 117 см, Національний музей у Кракові
  • «Вулиця Унтер-ден-Лінден» (1890), полотно, олія, 60 × 82 см, Національний музей у Варшаві

 

Джерело: wikipedia.org

немає місць

    loading...

        Iм'я зв'язокТип відносинДата народженняДата смертіОпис
        1Войцех ҐерсонВойцех ҐерсонУчитель01.07.183125.02.1901

        Не вказано події

        Ключові слова