Арнольд Шенберґ

Арнольд Ше́нберґ (нім. Arnold Schönberg; *13 вересня 1874, Відень — †13 липня 1951) — австрійський композитор, художник, педагог, музичний теоретик і диригент. Найбільший представник музичного експресіонізму, засновник Нововіденської композиторської школи, автор таких технік, як додекафонія і серійна техніка.

Вважається одним з найвпливовіших композиторів початку 20-го століття.

Біографія

Шенберґ народився 13 вересня 1874 року у Відні в сім'ї небагатого купця єврейського походження. З 8 років починає вчитись гри на скрипці, згодом — на віолончелі; приблизно у той самий час робить перші спроби компонування. У 15 років втратив батька. Композицію, музичну теорію та історію опановує здебільшого самостійно. Значний вплив на розвиток композитора мали уроки А. Цемлінського, хоч і тривали всього декілька місяців.

У 1895—1899 роках керував хором металургів у Штоккерау біля Відня, що давало доволі скромний заробіток. У 1901 одружується із Матильдою Цемлінською, і вони переїжджають до Берліна, де Шенберґ працює диригентом у кабаре Ернеста Вольцогена. В цей період також певний час викладає в консерваторії Штерна. З 1903 викладає у школі Шварвальд у Відні. Серед його учнів — А.фон Веберн, А. Берг, Э. Кшенек, Е. Веллес і Г. Ейслер. У 1904 входить до щойно заснованого Товариства творчих артистів-музикантів, яке, щоправда, майже одразу розпалося. 1907 року Шенберґ також починає малювати картини, які в певний момент були відомішими публіці, ніж його музика. В 1911 випускає підручник гармонії (Harmonielehre), в якому узагальнив свої міркування про музику та педагогічний досвід.

З 1925 — професор композиції в Прусській академії мистецтв у Берліні де працював до 1933. 1933 з приходом до влади нацистів був звільнений з посади професора й невдовзі змушений був покинути Німеччину й переїхати до Франції, а потім до США, де викладав спочатку в Консерваторії Малкина в Бостоні, з 1935 — в університеті Південної Каліфорнії, з 1936 — в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі, у 1940 отримав громадянство США. Помер Шенберґ у Лос-Анджелесі 13 липня 1951.

Творчість

Прийнято виділяти три творчих періоди Шенберґа. Твори першого періоду (ор. 1-10, 12-14) продовжують традиції пізньоромантичного мистецтва Р. Вагнера, А. Брукнера, Р. Штрауса і Г. Малера. В той же час вже ранній творчості Шенберґа притамані лаконічність викладу ідеї і прозора фактура. Критики відзначають також логічність розвитку і структурну чіткість у його творах, а також майстерну поліфонічну техніку, що зближує його з Й. Брамсом. Серед найзначніших творів — секстет «Просвітлена ніч» (1899) та симфонічна поема «Пелеас і Мелізанда» (1902).

У творах 1905—1910 років («Камерна симфонія» (1906) та ін.) спостерігається схильність композитора до експресіонізму. Напружений емоціний стрій творів цього періоду зближує композитора з поетами та художниками експресіоністами, творам цього періоду характерна напруженість, підвищена експресивність та деформованість образів, ускладнення тональної системи, загостреність засобів музичної виразності.

З 1909 починається другий етап творчості Шенберґа, що характеризується відмовою від тональної системи, та утвердженням атональності, що спирається на дисонантні інтервали без розв'язання у консонанс. Серед перших атональних творів — 3 фортепіанні п'єси ор.11 та монодрама «Очікування» (Erwartung) ор.17. У циклі мелодекламацій «Місячний П'єро» Шенберґ пропонує принципово новий прийом вокального виконавства — Шпрехґезанґ (нім. Sprechgesang — букв. мова-голос), це дещо середнє між вільним інтонуванням мови та співом.

Пошуки гармонічної організації звуків приводять композитора до винаходу додекафонії. Серед перших додекафонічних творів — Сюїта для фортепіано, ор.25 (1921—1923), варіації для оркестру (1928).