Бенвенуто Челліні

Бенвенуто Челліні (італ. Benvenuto Cellini, 1500—1571) — італійський скульптор, ювелір, живописець, воїн та музикант епохи Ренесансу. Звертався до медальєрного мистецтва.

Біографія

Юнацькі роки

Бенвенуто Челліні, син архітектора та музики Джованні Челліні та його дружини, пані Марії Елізабетти ді Стефано Граначчі, народився 3 листопада 1500 року на 21 році їхнього подружнього життя.

Його батько працював на Медичі та у власній майстерні виготовляв музичні інструменти. По волі батька Бенвенуто мав також стати музикою, але вже у 14 років наважився піти проти волі батька та присвятити себе та своє життя ювелірній справі.

Великих зусиль коштувало Бенвенуто, щоб батько дав згоду та віддав його на навчання до майстерні Мікеланджело да Вівіано. Сплинуло дуже мало часу, коли батько змінив своє рішення та забрав його з майстерні, після чого він втік до майстерні Антоні оді Сандро, де відразу хлопець зробив великий ривок у навчанні та вдалий початок своєї творчості. У 1516 році Челліні мусив покинути Флоренцію на півроку через участь у бійці, котру він сам влаштував у Маестро Франческо Касторо у Сієні. За помилуванням Джуліо де Медичі (котрий пізніше став Папою Клементом VII) йому було дозволено повернутися до Флоренції. Трохи пізніше Челліні працював у Болоньї у Маестро Ерколє, потім у майстра мініатюр Щіпіо Кавалетті. Після цього він повернувся до рідної Флоренції, яку згодом знов покинув через сварку з братом та поїхав у Пізу, де цілий рік працював над золотими та срібними гарними та значущими речами, під керівництвом майстра Уллівієрі делла Кіостра. Здобувши цей неоціненний досвід, Челліні знов повернувся до Флоренції.

Перше прибуття до Риму

Заняття музикою, котрими Челліні займався лише з примусу батька до цієї справи, набридали йому все більше і більше, що привело до величезної сварки із батьком, наслідком якої була втеча Бенвенуто із батьківського дома та Флоренції. Він поїхав у Рим, де влаштувався у майстерню до Фіренцуола ді Ломбардіо. Але за великими проханнями батька він все ж таки повернувся додому через два роки та знов зайнявся музикою. Сварки із колегами ставали все жорстокішими, через що Челліні однієї ночі перевдягнувся у монаха та знов покинув непривітне для нього місто.

Він подався до Риму приблизно у листопаді 1523 році, де на цей час Джуліо де Медичі став Папою Клементом VII.

Челліні було замовлено «велику чашу для води», яку створив у міланській майстерні художник Джоанфранческо Пенні для епіскопа з міста Саламанка. Але виконанню цього замовлення було перешкоджено після зустрічі Челліні із батьком, очі якого виражали благання та загрозу. Через затягнення закінчення роботи Папа настільки розлютився, що відмовився від сплати гонорару, обговореного із Челліні. Після цього прийшло рішення, що Челліні є власником виконаної їм роботи, яку він мусив захищати зброєю, коли за нею прийшли посланці від Папи. Скандал з самим папою зробив Челліні відомим у римському суспільстві. Замовлення, які стали надходити постійно, дали йому змогу відкрити власну майстерню. Окрім ювелірної діяльності, він почав робити печатки.

На цей час припадає зустріч Челліні із Порцио Кіджі, якого він дуже поважав та завдяки замовленням якого мав змогу відкрити власну майстерню. У будинку Кіджі (зараз Вілла Фарнезіна) Бенвенуто мав змогу вивчати фрески Рафаеля, які мали могутній вплив на подальший розвиток митця.

Чума, що у 1525 році змушувала мешканців Риму покидати свої домівки, торкнулася і Челліні. Він скуповував за безцінь у працюючих на полях Баварців античні медальйони та дорогоцінне каміння, які ті знаходили під час праці. Метою купівель була майбутня спекуляція, перепродаж за більшу ціну при поверненні до Риму Кардиналам, поціновувачам мистецтва.

Облога і руйнація Риму (Sacco di Roma)

Під час облоги Риму у 1527 році Челліні, як палкий підданий Медичі, взяв участь у обороні Риму. Добра воєнна підготовка дала йому змогу проявити себе як військового, що підняло його авторитет в очах Папи. За наказом Папи і без вагань Челліні знищив декілька ювелірних виробів, що разом важили близько 200 футів золота, для того, щоб вони не потрапили до рук загарбників. Але вберегти Рим від пограбування і руйнацій не вдалося.

Після закінчення окупації, Капітан Челліні повернувся до Флоренції, щоб потім подорожувати до Мантови та зустрітися там ненадовго із відомим міланським золотих справ майстром Нікколо. Через чотири місяці Челліні повернувся до Флоренції, котра щойно оговталась від чуми. Із родичів живими там лишились лише брат та молодша сестра. Любов до єдиних родичів, яким пощастило вижити, змусила Челліні на деякий час затриматись у місті та зібрати гроші від продажу коштовностей для їх утримання.

На замовлення Джироламо Маццеті він працював над золотим медальйоном, що прикріплювався до капелюху. На горельєфі медальйона було зображено, як Геркулес голіруч вбиває лева. Ця робота отримала схвальні відгуки геніального Мікеланджело Буонаротті. Завдяки доброму відгуку вже тоді «божественного» скульптора-митця, популярність Челліні надзвичайно зросла та він став отримувати дуже великі замовлення та братися за найскладніші роботи. Трохи пізніше створений медальйон для Федеріко Джінорі надалі перейшов у володіння Франциска І із Франції і сприяв запрошенню Челліні до французького двору.

Папа Павло ІІІ

Папа Клемент VII помер у 1534 році. Його заступником став Папа Павло ІІІ із дому Фарнезе. Скориставшись нагодою, Челліні вбив Помпео де Капіанеіс, що був ініціатором його переслідувань. Замість штрафу Папа видав йому листа на отримання Челліні волі. За таку доброзичливість Челліні старанно працював над створенням печатки для Папи. Сім'я загиблого Помпео шукала приводу помститися, та не знайшовши підтримки володаря міста. Загроза вбивства примусила Челліні тікати до Флоренції.

Поновлений лист Папи зробив повернення Челліні до Риму можливим. Однієї ночі на нього намагалися скоїти замах, і від страти врятував його лише лист Папи. За цим випадком прийшла хвороба, від якої помирало дуже багато людей. До Челліні вже навіть дійшли сонети, створені на його смерть. Але виживши, митець сприйняв це зцілення за диво. Для повного одужання він поїхав до своєї сестри.

Усього на рахунку Челліні було три вбивства. За своє життя він стояв багато разів перед судом. Одного разу його було засуджено до страти. Окрім тілесних пошкоджень, мав також багато звинувачень за крадіжки та заборонені сексуальні практики.

Перша поїздка до Франції

У 1535 велика подорож через Падую, Венецію, міста Швейцарії, а звідти до міста Ліон, дорога привела Бенвенуто Челліні до Парижу. Але ця подорож не принесла довгоочікуваного результату. Зустріч із королем не відбулася і Челліні був змушений повертатися назад. Прибувши до Риму Челліні відкрив власну майстерню, де на нього працювало вже дванадцять чоловіків.

Ув'язнення

У Римі, на підставі чуток, які швидко поширювались завдяки його ворогові, Бенвенуто було заарештовано. Обвинувачення було висунуто на підставі крадіжки дорогоцінних каменів, до яких Челліні було допущено із згоди Папи. Два довгих роки митець мусив сконати у жахливій в'язниці, а спроба втечі ще більше погіршила ситуацію. Одного разу була навіть спроба вбивства Челліні. В ті часи метод вбивства діамантом був дуже поширеним: камінь розбивали на дрібні шматки та додавали до їжі, внаслідок чого, завдяки будові каменя, дрібні шматочки застрягали глибоко у горлі. Жертва помирала довго та у великих стражданнях. Від такої загибелі Челліні врятувала жадібність людини, котрій доручили віднести їжу. Той вкрав діамант, а розтрощив фальшивий, чим мимоволі врятував життя ув'язненому.

Вперше після інтервенції кардинала Феррари, Іпполіто д'Есте, Челліні знов отримав свободу. Після цього він отримав запрошення до французького двору від Франциска І. 22 вересня Челліні прибув до Франції вже вдруге.

Друга поїздка до Франції

Перша зустріч із королем пройшла у замку Фонтенбло, де король виказав Челліні свої погляди на мистецтво та виказав побажання щодо майбутніх замов. Але дуже скоро почало відчуватися незадоволення, викликане мізерною, на думку Бенвенуто, платнею, порівняно із замовленнями, виконання яких вимагав король. Так, одного дня, Челліні вирішив втекти до Єрусалиму. Зібравшись рано вранці він вирушив у дальню подорож, яка скінчилась вже дуже скоро, коли люди короля його схопили та відвезли до палацу. Раптом, втеча стала для Челліні успіхом, бо король зробив замовлення та надав матеріали для дванадцяти срібних статуй. У якості майстерні він отримав невеликий палац неподалік від Лувра.

Якось король відвідав майстерню Челліні. Твори майстра полонили володаря і той виказав свою подяку. Трохи пізніше Челліні представив заготовку золотої сільнички, яка так припала до душі правителю, що він не мав змоги відірвати від неї очей. За милості короля було створено ще багато коштовних робіт.Та за короткий проміжок часу Челліні також встиг отримати дуже впливових ворогів, серед яких була і фаворитка короля мадам д'Етамп.

Повернення до Італії

Влітку 1545 року Челліні вирішив повернутися до Італії. Прибувши до Флоренції наприкінці червня, він зустрівся із Козімо Медичі, який запропонував йому роботу у своїй майстерні. Запропоноване виконання скульптури Персея із головою медузи змусило Челліні зробити самому собі та своїм натхненникам Мікеланджело та Донателло виклик. Ці думки захопили його настільки, що він вирішив прийняти замовлення. У той час Франциск І дуже засмутився від'їздом митця та звинуватив його у невдячності, відмовивши йому у поверненні до Франції.

У 1545 році герцог подарував Челліні будинок у Флоренції, де він жив до кінця свого життя та у садку якого працював над створенням свого Персея. Через постійні труднощі та перешкоди закінчення роботи затягнулось аж на вісім років. Крім того, за цей проміжок часу Челліні виконав ще багато робіт із золота, які він передавав до герцогського двору. Впродовж усієї своєї творчої діяльності Челліні відчував себе понад усе золотих справ майстром, а вже потім — скульптором.

Останні роки

Постійні сварки та незадоволення, життєві розчарування та депресії зробили відбиток на почуттях Бенвенуто; він постригся у монахи 1558 року. Але вже у 1560 році він відмовляється від сану та одружується із власною домогосподаркою Пьєрою ди Сальвадоре Паріджі, Ще до шлюбу вона народила Челліні сина, який помер у 1559 році. Незважаючи на подружнє життя та захоплення Челліні впродовж всього життя жінками, у його сторону лунали закиди щодо гомосексуальності. Також історія мистецтв проглядає сполученість мови форм його скульптур із гомосексуальністю. Його було багато разів звинувачено у садомазохізмі.

У 23-річному віці Челліні було звинувачено за садо-мазохістські відношення із хлопцем на ім'я Доменіко ді сер Джуліано да Ріпа. Але покарання не було винесено, можливо, через молодість Бенвенуто. Він стояв перед судом у Парижі, але вимоги позивача на покарання не були задоволені (Челліні пощастило). У 1556 році позив зробила мати його учня Фернандо ді Джованні ді Монтепульчано, котрій був його моделлю при створенні Персея. Позив було висунуто на основі мазохізму. Челліні мусив виплатити п'ятдесят скуді золотом та був засуджений на чотири роки. Покарання було полегшене через особисте прохання герцога Тоскани Медичі.

Бенвенуто Челліні помер 13 лютого 1571 року у Флоренції.

Творчість “La Vita”

Книга Життя Бенвенуто, сина маестро Джованні Челліні, флорентійця, написана ним самим у Флоренції, є однією із найвизначніших пам’яток літератури 16. сторіччя. Бенвенуто Челліні почав писати автобіографію у 1558 році, однак більша частина рукопису написана рукою 14-річного хлопця, секретаря Челліні, та ще декілька сторінок виконано іншою рукою. Хроніка доходить до 1562 року. У 18. сторіччі, після багатьох пригод, рукопис зник. У 1805 році її було знайдено у одному із книжних магазинів у Флоренції та передана до бібліотеки Лауренціана, де знаходиться і сьогодні. Перше друковане видання з’явилось у Неаполі у 1728 році.

Життя Бенвенуто Челліні написано у тому літературному жанрі, який можна назвати популярним, у цьому і полягає відмінність від таких творів, як Сповідь блаженного Августина або Сповідь Руссо. На сторінках цієї книги Бенвенуто Челліні не виказував жодних нових ідей; він дуже відкрито розповідав про свої пригоди, думки та почуття, не характерно для жанру автобіографії того часу. Книга написана живою розмовною мовою, котра дуже переконливо передає думки та хвилювання людини.

Збережені роботи

Сучасники високо цінували Челліні як ремісника, стосовно ж його художньої майстерності думки розділились; однак, попри це, саме йому доручили представляти скульпторів на церемонії поховання Мікеланджело. Бенедетто Варкі і Джорджо Вазарі казали багато гарний речей щодо його таланту ювеліра. Вазарі, наприклад, писав, що Челліні – неперевершений майстер медальєрного мистецтва, перевершуючи навіть давніх, та великий ювелір свого часу, а також геніальний скульптор. Із створених ним витворів ювелірного мистецтва небагато збереглося: сільничка Франциска І (1540-1543, Вена, художньо-історичний музей), медалі та монети, створені для Папи Клемента VII та Алессандро Медичі, а також ескізи декоративної застібки для одягу Клемента VII.

Місце Челліні у історії мистецтв визначається перш за все його скульптурними роботами. Його творчість зробила вплив на розвиток маньєризму. Найбільш значимим його творінням, створеним під час перебування у Франції, є бронзовий рельєф Німфа Фонтенбло (до 1545 року, Лувр). Із збережених витворів, створених ним після прибуття до Флоренції: Персей (1545-1553, Флоренція, Лоджія дей Ланци), статуетка собаки Борза (1545-1546, Флоренція, Барджелло), бюст Козімо Медичі (1545-1548, там же), Ганімед (1548-1550), Апполон і Гіацинт, Нарцис (усе у Флоренції), бюст Біндо Альтовіті( Музей Ізабеллі Стюарт Гарднер , Бостон, США) Розп’яття ( зак. 1562, Ескоріал).

Скульптура. Персей

Без сумніву Челліні можна вважати найвидатнішим золотих справ майстром епохи Відродження, але також свій внесок зробив і в скульптуру. Головне місце займає скульптурна група «Персей, що тримає голову Медузи», робота, виконана на замовлення Козімо І Медичі, зараз знаходиться у Лоджії Ланци у Флоренції. Працюючи над Персеєм, Челліні спробував досягти рівня майстерності свого вчителя та друга Мікеланджело. Під час довгої та тяжкої праці Бенвенуто довелось подолати багато труднощів, в нього почалась сильна лихоманка, внаслідок якої він практично не міг самостійно рухатись. Спочатку він довірив закінчити роботу своїм учням, котрі, через складнощі виконання, майже не спотворили усю скульптуру.

До 1996 року скульптура, знаходячись під відкритим небом, постійно була під впливом зовнішнього середовища протягом сторіч, внаслідок чого була сильно пошкоджена. У грудні минулого року Персея забрали з Лоджії та перенесли до приміщення музею Уфіцци для чистки та реставрації. Цей процес затягнувся на роки, і скульптура не поверталася на своє місце аж до червня 2000 року.

Серед інших робіт, що зробили автора відомим ще за життя, був Марс для фонтана в Фонтенбло та бронзові двері, монети, викарбувані для Папи та флорентійських правителів, срібний Юпітер В натуральний розмір, а також бронзовий бюст Біндо Альтовіті.

Золоті вироби

До збережених по сей день робіт відноситься медальйон Клемента VII, що є символом миру між християнськими правителями (1530). На медальйоні зображений бюст Папи, він був підписаний іменем самого автора. Також зберігся підписаний медальйон із портретом Франциска, медаль Кардинала П’єтро Бембо, а також неперевершена золота сільничка (відома як Сальєра), зроблена для Франциска І. Цей артефакт – 26-и сантиметрова у висоту фігура, красою якої захоплювались як у ті часи, так і сьогодні. Фігура зображує голих бога та жінку, що сидять один навпроти другого із перехрещеними ногами, та символізуючи Землю.

Сільничка Сальєра (La Saliera) була вкрадена із віденського музею історії мистецтв у 2003 році. Після викрадення злочинці зв’язались із поліцією та вели переговори про повернення шедевру за викуп. Але домовитися так і не вдалося. В обмін на сільничку викрадачі хотіли отримати 10 млн євро (експерти оцінюють справжню вартість у 50 млн євро).

Через два роки поліції знов вдалося встановити контакт із викрадачами сільнички. Переговори щодо повернення шедевру ювелірного мистецтва було поновлено у жовтні 2005 року. У якості доказу, що сільничка дійсно знаходиться у них, злочинці надали одну від’єдную деталь – тризуб. Поліція домовилась про передачу сільнички, однак, операція провалилась.

У загадкових обставинах австрійський поліції все ж таки вдалось повернути шедевр на його місце у музеї 21 січня 2006 року. Кажуть, одного із злочинців вдалося сфотографувати, і те фото було таке якісне та пізнаване, що крадій сам прийшов та вказав місцезнаходження сільнички.

Мармурова фігура Христа

Однією із найважливіших робіт, що відноситься до пізньої творчості Челліні, є оголена фігура Христа зроблена із мармуру. Коли Челліні отримав прекрасний шматок мармуру, він вважав себе не гідним навіть торкатися до нього і першою людиною, котрій він хотів віддати мармур, був Мікеланджело. Але Челліні довелось взятися за роботу самому, бо Мікеланджело був вже у віці та не міг подолати таке завдання. Як наслідок, Челліні створив такий шедевр, що не уступав витворам його вчителя. Хоч спочатку скульптуру планували розмістити на місці поховання Челліні, пізніше вона була продана Медичі та перевезена до монастиря неподалік від Мадриду (Crocifisso (El Escorial, Monastero di San Lorenzo, 1556-1562)). Там робота була трохи допрацьована: до неї була додана настегенна пов’язка.

Втрачені роботи

Бенвенуто Челліні працював на Олессандро Медичі, першого графа Флоренції, для якого у 1535 році створив монету - медаль(аверс-профіль графа, реверс – фігури святих Козьми і Даміана). Деякі мистецтвознавці вважають «Юпітера, що перемагає гігантів», «Поєдинок Персея та Фіная» та Собаку роботами, створеними руками Челліні.

До інших втрачених робіт відносяться: незакінчена чаша Клемента VII; золота обкладинка для молитовної книги, подарунка Папи Павла III Чарльзу V (повний опис цих робіт Челліні робить у своїй автобіографії); великі срібні статуї Юпітера, Вулкана та Марса, зроблені на замовлення Франциска І під час перебування у Парижі; бюст Юлія Цезаря; срібна чаша для кардинала Феррари. Неперевершений золотий «ґудзик», зроблений Челліні для плаща Клемента VII. Конкурс на створення цього ґудзика дуже яскраво зображує Челліні й своїй автобіографії. Пізніше ґудзика було пожертвувано Папою разом із багатьма іншими ювелірними шедеврами на вимогу Наполеона, під час завершення кампанії проти церкви у 1797 році. Згідно з угодою, Папі було запропоновано віддати третю частину суми у 30.000.000 франків золотом та дорогоцінностями. На щастя, зберігся хоч малюнок акварельними фарбами, написаний Ф. Бертолі на вимогу англійця на ім’я Талман у першій половині 18 сторіччя. Лицева та зворотна сторони, як і обід, зображені повністю. Більш того, художник зобразив дорогоцінні камені розміщені на ґудзику, включаючи величезний діамант, який у ті часи вважався другим за розміром у світі.

Аналіз життя і творчості

Сам Бенвенуто, учень Мікеланджело, вельми почитав свого вчителя, однак був переконаний, що той – представник минаючого покоління художників, а серед його однолітків рівних йому просто немає. Коли правитель Флоренції герцог Козимо Медичі, замовивши мармурову статую Персея, вирішив трохи збити ціну за виконання та натякнув, що інший художник зробив би це не гірше, Бенвенуто вигукнув: «Мій вчитель Мікеланджело Буонаротті, коли був молодше, зробив би так само, та і йому це коштувало б не менших зусиль, ніж йому. Зараз, коли він вже старий та авжеж не зможе виконати це замовлення, а не думаю, що на світі є інша людина, яка здатна впоратись із таким замовленням». Впевненість Челліні у своїй обраності була безмірно великою. У своїй автобіографії «Життя» він перелічує відразу декілька фактів, які вказують на його обраність. Треба почати з того, що у ранньому дитинстві він голіруч схопив скорпіона, і той його вжалив. Потім він бачив у вогнищі саламандру, в якійсь мірі містичну істоту, і оскільки ніхто інший не міг її побачити, то це і стало для нього знаком обраності.

Але це лише квіточки у порівнянні із тим, що відбувалось із Бенвенуто у середньому віці, коли він став вже не тільки відомим художником, але й відомим хуліганом та бретером. За свої витівки він постійно опинявся у в’язниці, а також у найаристократичній з них – у палаці Святого Янгола у Римі. Саме там у Бенвенуто були найфантастичніші видіння. До нього приходили Христос та Мадонна із двома коліноприклонними янголами з обох боків. Він мав пророчі сни про себе та інших. Але найголовніше трапилось із ним після того, як він вийшов із в’язниці. Навколо його голови з’явилось осяяння. Справжній німб, як у святих. Сам він розповідає про це із вельми радісною тональністю. «Я не хочу мовчати про дивовижнішу подію, котра коли-небудь траплялась із людиною. Я розповідаю про це у доказ всемогутності Бога. Ось чим він мене винагородив: після видіння, про яке я розповідав, навколо моєї голови з’явилось сяяння, чудесне явище. Його бачило дуже багато людей, котрим я його показував. Чим північніше знаходився сам Бенвенуто (наприклад у Франції), тим більш явно виднілось сяяння. Особливо сприятливими були вологі, росисті ранки, години через дві після сходу сонця.

Найдивніше, що Челліні, розповідаючи нам про ці дива у своїй автобіографії, схоже, сам у них вірив. «Він сам себе помазав та коронував абсолютним монархом мистецтва, і кожний випад проти нього сприймався як образа його величності» — сказав про нього один критик. Бенвенуто, схоже, дійсно вважав себе одним із великих цього світу, не тільки рівним герцогам, але й куди більш значимим. Одного разу, на шляху до Франції, він повинен був заїхати у місто Феррара до кардинала д’Есте. Назустріч художнику виїхав слуга кардинала, котрий сказав йому, що кардинал просить його поспішати та їхати на поштових. «Я йому відповів, що моє мистецтво не робиться на поштових, — пише Бенвенуто. – Що коли я подорожую, то їду невтомними переходами, що мене повинен супроводжувати кінний слуга для особистих послуг, що я повинен бути забезпеченим грошима, достатніми для подорожі». Посланець кардинала зарозуміло відповів, що так подорожують лише сини герцога. Бенвенуто сказав, що не знає, як подорожують сини герцога, бо сином герцога ніколи не був, а якщо той буде його ображати, то він взагалі не поїде.

Використання образу в мистецтві

• Гектор Берліоз написав оперу про життя Челліні.
• Олександр Дюма написав драму «Бенвенуто Челліні», а також роман «Асканіо», що базується на житті Бенвенуто.
• Григорі Ла Кавас зняв кінострічку «Пригоди Челліні» у 1934 році.
• Марк Твен, у книзі «Принц та жебрак», називає витвори Бенвенуто Челліні «безцінними».
• Герман Мелвілл, у книзі Мобі Дік