Броніслав Малиновський

Броніслав Каспер Малиновський (польск. Bronisław Kasper Malinowski, * 7 квітня 1884 року, Краків — † 16 травня 1942 року, Нью-Гейвен) — польсько-англійський антрополог, етнограф і соціолог. Основоположник функціональної школи в антропології та соціології. Доктор філософії (1908), доктор фізико-математичних наук (1908), професор (1927).

Досліджував проблеми сексуальності (зокрема, зв'язок сексуальності з міфологією та культурою), проблеми психології, спорідненості, звичаїв, права, магії, релігії, етики, економіки і т. д.

Вплинув на розвиток соціологічного психологізму і ряду напрямків філософії, соціології, антропології, культурології та етнографії.

Народився у Кракові (Польща). Після закінчення школи вступив до Краківського університету, де вивчав фізику і математику. Отримав докторський ступінь (1908), два роки займався фізичною хімією в Лейпцигу, але потім відмовився від юнацької пристрасті до точних наук і вирішив присвятити своє життя антропології. Вивчав антропологію та етнографію в Лондонській школі економіки (1910—1914), спілкуючись під час навчання з Джеймсом Фрезером, Ч. Зелігманом, Е. Вестермарком та іншими найвизначнішими спеціалістами в обраній ним галузі. У 1913 почав викладацьку діяльність. Проводив польові етнографічні дослідження в Новій Гвінеї і на островах Тробріан (1914—1918), а потім провів рік на Канарських островах і два роки в Австралії. Повернувшись до Європи, Б. Малиновський став викладати соціальну антропологію в Лондонському університеті і отримав там звання професора (1927). У 1938 р. виїхав до Америки для викладання в Єльському університеті і проведення польових досліджень у Мексиці. Помер у Нью-Хейвені (США).

Наукова діяльність

Б. Малиновський вважається найвизначнішим етнографом сучасності. Одним з найважливіших було зауваження про польові дослідження. Він заявляв, що мета етнографа - «зрозуміти світогляд аборигена, його ставлення до життя, вивчити його погляди на світ». В основі його вчення була культура як ціле і органічне в суспільстві, що має чітку функцію (звідси і назва школи - Функціональна школа). «Пережитків» (введених Е. Тайлором) немає, всі звичаї мають важливе значення і в сьогоденні. Всі соціуми стійкі - плем'я, це перший порядок, всі народи Африки - другий, колонії - третій. Важлива і соціальна відповідальність, тут Б. Малиновський виділяє найголовніше завдання етнографа:

Етнографія, наука про людину та її культуру, здебільшого уникала життєвих проблем: вона намагалася сховатися за китайською стіною антикварних інтересів. У всіх гуманістичних вишукуваннях є сильне прагнення займатися мертвими залишками замість того, щоб мати справу з дійсністю, підтримувати суто академічний інтерес до теорій і утримуватися від перевірки доктрин на важкому шляху практичної діяльності. Етнограф минулого відчував себе спокійно, плетучи гіпотези про те, що трапилося, коли людина намагалася розвиватися від пітекантропа еректуса або кого б там не було: намагаючись винайти «походження» і «розвитку», антрополог сам виготовляв зі своєї внутрішньої свідомості різні «історії» і «дифузії». І багато етнографів сучасності зайняті вивченням впливу єгипетської культури на Центральну Африку, сперечаються про те, чи виникли всі цивілізації в Месопотамії, Атлантиді або на Памірі.

Основні положення функціоналізму Малиновського

• 1. Історичний процес непізнаваний. Спроби дослідження тривалої еволюції культурних елементів — безглузді.
• 2. Завдання етнології полягають у вивченні функцій культурних явищ, їх взаємозв'язків і взаємозумовленості в рамках кожної окремої культури, поза взаємозв'язку її з іншими культурами.
• 3. Етнологія відштовхується від концепції «соціальних інституцій», під якими розумілися соціально встановлені і визнані норми і моделі поведінки. З їх допомогою і в їх рамках індивіди реалізовують свої взаємні очікування, досягаючи при цьому соціально та індивідуально значущих результатів. У своїй сукупності «соціальні інституції» формують соціально-функціональну структуру суспільства.
• 4. Культура служить потребам індивіда і перш за все трьом його основним потребам: базовим (а саме, необхідності в їжі і задоволенні інших фізичних потреб), похідним (а саме, потреби у розподілі їжі, у поділі праці, в захисті, в регулюванні репродукування, в соціальному контролі) і інтегративним (потребам у психологічній безпеці, соціальній гармонії, меті життя, в системі пізнання, законах, релігії, магії, міфології, мистецтві тощо). Кожен аспект культури має свою функцію в рамках однієї з перерахованих вище потреб.

Наприклад, магія, на думку Малиновського, дає психологічний захист від небезпеки, міф — додає історичний авторитет системі управління і цінностям, властивим даному суспільству. Культура не має зайвих і непотрібних елементів.

Аксіоми функціоналізму

• А. Культура в своїй сутності є інструментальним механізмом, за допомогою якого людина може краще справлятися з тими специфічними проблемами, які ставить перед ним навколишнє його середовище в ході задоволення ним своїх потреб.
• B. Культура є системою об'єктів, дій і установок, в якій всі складові її частини є засобами для якоїсь мети.
• С. Культура є цілісністю, в якій всі її елементи незалежні.
• D. Всі ці об'єкти, види діяльності та настанови організовані для вирішення життєво важливих завдань у формі інституцій, таких як сім'я, клан, община, плем'я. Ця організована структура створює ґрунт для економічної кооперації, політичної, правової та освітньої діяльності.
• E. З динамічної точки зору, тобто такої, що розглядається як рід діяльності, культура може аналізуватися в різних аспектах, таких як освіта, соціальний контроль, економіка, система пізнання, вірувань, мораль, а також як спосіб творчої та мистецької діяльності.

Культурний процес, розглянутий з точки зору його конкретних проявів, завжди включає людський фактор, який визначає співвідношення різних видів діяльності між собою. Люди організовують культурні елементи, взаємодіючи один з одним вербальним чином або за допомогою символічних дій. Культурні елементи, людські групи та системи символів — ось три складових культурного процесу.

Магія, релігія, наука

Як професор у Лондонській економічній школі Малиновський став захисником молодої науки, яку він вирішив назвати «соціальна антропологія». Він не нехтував жодною нагодою, щоб підкреслити важливість цієї дисципліни перед фінансистами, і його значення для антропології не було лише інтелектуальним. Але й у цьому плані Малиновський постійно дбав про те, щоб показати оригінальність обстоюваної ним нової методики. Це особливо виявлялося в його підході до одного з головних питань еволюціоністської антропології — питання про зв'язок між магією, наукою і релігією.

У цій сфері Малиновський починає із захисту раціональності дикунів. Мета активного спостереження полягає, на його переконання, саме в тому, щоб трансформувати видимий хаос у добре впорядковані спільноти, які відповідають суворим і чітким правилам. Він зазначає, наприклад, що городництво завжди пов'язане з магією, а магічні ритуали вважаються необхідними для доброго врожаю. Це, однак, ніяк не заважає тромбріандцям бути вправними городниками і, наприклад, добре знати ґрунти. Вони знають, що на піску нічого не виросте, і вони можуть давати мало не наукові пояснення неродючості ґрунтів. Інакше кажучи, їм не спаде на думку спробувати удобрити їх магічними обрядами (1974). Магія не може також і замінити працю людей, щоб виростити зерно. Їхні глибокі агрономічні знання не суперечать твердженню про то, що магія необхідна для доброго врожаю. Однак магія цілковито відділена від праці, вона ніяк не замінює вміння, зусилля та добрива. Роль магії обмежена єдиною сферою, а саме — відводити наслане і закликати вдачу. Щодо того, яким було б землеробство без магії, то ніхто питання таким чином не ставить. З цього добре видно, де черпав натхнення Еванс-Прітчард для своїх досліджень магії.

За твердженням Малиновського, тробріандці вважають, що природу слід контролювати працею (порівн. уречевлена природа, Маркс): щоб свині не лізли в город, треба поставити тин, а не вдаватися до магічних ритуалів. Якщо тин зламається, треба його поладити, а не благати про поміч окультні сили. Але, з другого боку, вони також упевнені, що деякими випадковими подіями можна керувати за допомогою духовних сил: потрібно, щоб вчасно пройшов дощ, щоб Сонце світило довгими відрізками часу, тобто йдеться про всі ті речі, які не є постійними в різні роки і які не можна регулювати фізичними засобами. У питаннях мореплавства і будування суден тробріандці теж володіють чималим умінням. При цьому вони знають, що найкраще з усіх суден і найкращий моряк не застраховані від великої хвилі, від небезпечних штормів чи смертельних рифів. Малиновський виділяю дві ролі: той чи інший чоловік може бути магом, городником чи ремісником, але він не змішує ці дві роботи; вони радше доповнюють одна одну, а не суперечать.

На відміну від Фрейзера, якого він відкрито не критикує, Малиновський показує, що «первобутній людині» не бракує раціональності, а її знання деякими своїми аспектами є своєрідними формами науки: будуючи човна, тробріандці здатні пояснити закони гідродинаміки й рівноваги і застосувати їх на практиці.

Малиновський показує, врешті-решт, що магія — це не релігія, і вони не замінюють одна одну. Щоб зрозуміти відмінність між цими двома інститутами, можна порівняти два обряди: у першому випадку уявімо обряд, що здійснюється з метою вберегти від смерті породілля. У другому випадку уявімо церемонію святкування народження дитини. Перший обряд спрямований на практичну мету, він передбачає здійснення чогось конкретного. Друга церемонія не має такої практичної мети. Ця відмінність тягне за собою іншу — загальнішу, а саме відмінність між магією й релігією. Магічний акт спрямований на здійснення чогось. Хоча релігійний акт і не має практичної мети, Малиновський вважає, тим не менше, що він має зовнішню причину, тобто що його функція слугує способом зміцнити згуртованість групи. Релігія нейтралізує відцентрові тенденції, вона забезпечує відновлення моралі. Релігія потребує, між іншим, наявності окремої спільноти і виявляються через регулярні свята (див. сакральне). На цьому соціальному аспекті наголошували Робертсон Сміт і Еміль Дюркгайм. Щодо Малиновського, то він відмежовується від цієї позиції, зазначаючи, що значна частина релігійного досвіду є особистою і навіть самотньою, в тому числі і в «первобутніх суспільствах». У релігії функції відмінні від соціальних: вона слугує для того, щоб надати мужності людині, зміцнити її впевненість, вона заохочує всі корисні думки. Не такою є роль науки й магії: у першому випадку люди намагаються контролювати сили природи, в другому — заповнити брак знань. Релігія, магія й наука не є, отже, різними стадіями еволюції суспільств, а відповідають специфічним запитам.

Щоденник етнографа

[Джерело?] Коли вдова Малиновського опублікувала щоденник свого чоловіка в 1960-х роках, цей документ справив ефект маленької бомби у світі антропології. Той, кого справедливо вважають істинним польовим дослідником і одним із засновників культурного релятивізму, зізнається у своїх записках, що йому було тяжко серед тробріандців. Більше того, Малиновський називає їх чорномазими, тобто надзвичайно зневажливо. Він говорить також про свою «загальну відразу від чорномазих», і це дає змогу «зрозуміти всі колоніальні звірства бельгійців і німців». Можна зрозуміти схвильованість представників науки, яка схильна ототожнювати з деякою апологією первобутніх людей. Однак було б помилкою сприймати ці вислови буквально. Видно й писалися не для того, щоб публікуватися (і Малиновський не публікував їх), і лише відображають втому, самотність, засмученість, роздратування і всі ті особисті труднощі, які обов'язково супроводжують роботу на місці, надто коли вона ведеться в умовах ізоляції, в яких працював Малиновський. У багатьох місцях свого щоденника Малиновський спростовує такі свої настрої. Він пише, наприклад: «Я знову радію, що перебуваю серед справжніх людей природи». Малиновський відчуває тугу за батьківщиною. Такий щоденник може допомогти звільнитися від тяжких думок і якось вгамувати ностальгію. І проте публікація його провокує деякі питання. Можна, наприклад, замислитися, яким, зрештою, є справжній Малиновський. Той, хто оспіває достоїнства тробріандського суспільства, чи той, що скаржиться на своє життя серед дикунів?

"Наукова теорія культури"

Це одна з найважливіших книг видатного британського антрополога , творця сучасного функціоналізму - Броніслава Малиновського. Є кілька причин, що спонукали видати цю книгу. У нашій країні праці Б. Малиновського відомі лише вузькому колу фахівців. Можна сказати, що з робіт Малиновського починається новий відлік часу не тільки в антропології, але й у всіх тих областях наукового знання, для яких значимо поняття культури. Йому вдалося змінити погляд на природу культури, побачити в ній не просто сукупність складових її елементів, а систему, відповідну фундаментальним потребам людини. Нова точка зору породила новий напрям, для якого головними стали питання "навіщо, чому, для чого існує?", або "яка функція?" того чи іншого явища культури. Функціоналізм Б. Малиновського завдяки своїй чіткій і зрозумілій позиції став, мабуть, найбільш плідним напрямком в антропології XX століття. Цього синтезу простоти, ясності та ефективності часом так бракує тим концепціям культури, що розробляються в наші дні.

Серед антропологів існує два способи Малиновського - блискучого етнографа, спостереження якого над життям і побутом, наприклад: тробріандців, досі вважаються зразком польових досліджень, і теоретика, ідеї якого стали об'єктом критики ще за його життя. Ці два образи майже не перетинаються, хоча приклад Малиновського являє собою той рідкісний випадок, коли теорія побудована на фактах, які він спостерігав і описував у своїх польових розвідках. Саме по собі, таке ставлення до польових і теоретичних досліджень цілком традиційно: вважається, що факти не старіють, їх цінність з часом лише підвищується, у той час як будь-які теоретичні побудови приречені на коротке життя. Однак для Малиновського співвідношення "практичного" і "теоретичного" було іншим. У своїх роботах він намагався показати, що факти безглузді без теоретичного контексту, а теорія має сенс тільки тоді, коли здатна пояснити нагальну необхідність цих фактів для функціонування культури. Такий рідкісний баланс теорії та практики в працях Б. Малиновського корениться, мабуть, в деяких особливостях його наукового шляху.

Ця книга являє собою одночасно і узагальнення, і нове формулювання функціональної теорії культури професора Броніслава Малиновського. Деякі з ідей цієї теорії в зародковому стані можна знайти вже на першій сторінці його першої книги, опублікованої більше тридцяти років тому; інші ідеї викладаються тут вперше, принаймні в їх розробленої формі. Так чи інакше, ця книга знайомить нас зі зрілим періодом творчості одного з найблискучіших і авторитетних антропологів за всю історію цієї дисципліни. Погляди вченого, сформульовані в цій книзі, - результат бурхливої полеміки. Їм пощастило, наскільки може пощастити ідеям: фахівці, які дотримуються протилежних точок зору, піддали їх упередженому аналізу. І той факт, в цілому, не рахуючи незначних деталей, відкоригованих пізніше, вони витримали це випробування, доводить їх життєздатність.

Бібліографія

• «Сім'я у аборигенів Австралії. Соціологічне дослідження» (1913),
• The Trobriand Islands (1915),
• «Аргонавти західної частини Тихого океану» (Argonauts of the Western Pacific, 1922),
• Crime and Custom in Savage Society (1926),
• Myth in Primitive Society (1926),
• The father in primitive psychology (1927),
• «Батьківство в первісній психології» (1927),
• «Секс і придушення у первісному суспільстві» (Sex and Repression in Savage Society, 1927),
• «Підстави релігії і моралі» (1929),
• The Sexual Life of Savages in North-Western Melanesia (1929),
• «Магія коралових садів» (Coral Gardens and Their Magic: A Study of the Methods of Tilling the Soil and of Agricultural Rites in the Trobriand Islands, 1935),
• «Основи віри і моралі» (1936).

Видані посмертно

• «Наукова теорія культури та інші нариси» (The Scientific Theory of Culture, 1944),
• «Свобода і цивілізація» (1944),
• «Динаміка культурних змін» (The Dynamics of Culture Change, 1945),
• «Магія, наука і релігія та інші нариси» (Magic, Science, and Religion, 1948),
• «Секс, культура і міф» (1962),
• A Diary In the Strict Sense of the Term (1967).