Дар'я Салтикова

Дар'я Миколаївна Салтикова (рос. Дарья Николаевна Салтыкова) також відома як Салтичиха (1730—1801) — російська поміщиця, відома завдяки садизму та знущанням над кріпаками і вбивствам близько 130 людей. Існуюча на той час в Російській імперії система кріпацтва та хабарництва дозволила Салтиковій уникати відповідальності за злочини протягом багатьох років. За наказом Катерини ІІ поміщиця була засуджена до смертної кари, але страту замінили багаторічним ув'язненням у монастирській в'язниці.

Обставини життя

«Салтичиха» народилася в березні 1730 р., у дівоцтві Іванова Дар'я Миколаївна. Належала до відомої родини російського дворянства. В ранньому віці вийшла заміж за за ротмістра лейб-гвардії кінного полку Гліба Олексійовича Салтикова. У шлюбі народилися два сини, які продовжили службу в гвардійських полках. У 1756 р. її чоловік помер і 26-річна вдова залишилася одна керувати великими маєтками чоловіка. Володіла маєтками у Московській, Вологодській та Костромській губерніях з загальною кількістю близько 600 кріпаків. Більшість часу мешкала у підмосковному маєтку Троїцьке, де і скоїла більшість злочинів. Зовні Салтикова справляла враження тихої та набожної жінки, однак вже через півроку після смерті чоловіка почалися вбивства служниць. На думку спеціалістів, Дар'я Салтикова мала низку психічних розладів, що призвело до випадків садизму і знущання над безправними кріпачками.

Злочини

Більшість жертв Салтичихи — дівчата та молоді жінки, служниці, які працювали у домі поміщиці. Тільки двоє жертв були чоловічої статі — маленький хлопчик та чоловік — свідок її злочинів. Як правило, приводом для знущать над дівчатами ставало реальне або вигадане незадоволення поміщиці роботою служниць, претензії щодо чистоти підлоги чи випраного одягу. Жертву спочатку била сама Салтикова, пізніше сікли кнутами слуги — частіше до смерті. Серед тортур слідством були визначені: висмикування чи підпалення волос дівчат, їхнього одягу, обливання окропом. Дівчат також часто морили голодом, або прив'язували голими на морозі.

Числені скарги кріпаків на знущання поміщиці не мали ніякого впливу, оскільки влада карала в першу чергу кріпаків, а не винуватицю злочинів. За законом кріпаки не мали паспортів, не моглі підтвердити свою особу і по суті не існували як люди, до того ж скарга на знатну поміщицю могла бути розглянута імператрицею, а та розглядала скарги подані лише вищими чинами. Таке відношення до скарг також було обумовлене походженням Салтикової та її родовими зв'язками, небажанням влади прислуховуватися до скарг на таку родовиту поміщицю.

Тільки в кінці квітня 1762 р. двум втікачам-кріпакам Ільїну та Мартинову вдалося через деяких людей передати скаргу у Петербурзі на Салтикову. Скарга потрапила до імператриці Катерини ІІ. У ній двоє чоловіків скаржились на те, що Салтикова, крім багатьох інших жертв, піддавала тортурам та вбила їхніх жінок. Справа могла бути відхилена чи загулена, як багато інших, однак Катерина ІІ хотіла мати славу освіченої імператриці і використала цю справу як показовий процес, що мав ознаменувати початок «доби законності». Від імператриці скарга потрапила до Сенату і пізніше до юстиц-колегії, де й почалося слідство.

Слідство

З петербурзької юстиц-колегії справа потрапила до Москви, де мало відбуватися слідство. Оскільки справа була відома цариці слідство мало відбутися, але відомі слідчі побоюючись родинних зв'язків та впливу Салтикової відмовилися від справи і доручили її молодим слідчим Степану Волкову та Дмитру Цицианову. Слідство тривало близько трьох років.

Протягом цього часу слідчі вивчали бухгалтерські книги Салтикової та допитували свідків. З документів поміщиці виявилося, що смертність жінок-кріпачок набагато перевищувала смертність серед чоловіків. Особливо смертність була високою серед кріпачок, які працювали в домі Салтикової під її наглядом. Слідчі нарахували 138 жертв Салтичихи, які були вбиті в її підмосковних маєтках, або вислані в тяжкому стані в інші місця і померли там. Також стало відомо про попередню 21 скаргу кріпаків на знущання та вбивства, але жодна з них не була розглянута. Більше того, скаржники були самі піддані тортурам та вислані на Сибір.

Щоб обмежити вплив Салтикової на слідство та залякування свідків, був зроблений запит у Сенат щодо застосування тортур в ході слідства по відношенню до поміщиці. Такого дозволу дано не було, але дозволялося залякування в можливості застосування тортур, з тим щоб примусити поміщицю зізнатися у злочинах. За рішенням Сенату Салтикову відсторонили від керування маєтками, провели обшуки та допит усіх свідків і саму поміщицю взяли під варту і почали готувати до тортур, які ніби мали бути застосовані до неї. Незважаючи на залякування і умовляння священика, Салтикова відмовлялася визнати себе винною, оскільки очевидно мала відомості про неможливість застосування тортур до неї. Однак відсутність поміщиці в її маєтках дала змогу слідчим допитати без перешкод сотні свідків і встановити обставини смерті та тортур багатьох жертв Салтикової. Були також встановлені зв'язки Салтикової з впливовими представниками московської адміністрації, які допомогали їй приховувати злочини і не реагувати на скарги кріпаків. Незважаючи на розкриту хабарницьку мережу серед московської адмінстрації, корупціонери, які допомагали Салтиковій у її злочинах до відповідальності не були притягнуті.

Ув'язнення та смерть

Весною 1765 р. справа Салтичихи було доправлена до Сенату. Сенат переглянувши документи справи підтримав обвинувачувальний вирок і зажадав від імператриці вироку по злочинах Салтикової. За свідченням свідків Катерина ІІ власноручно чотири рази поверталася до формулювання обвинувачувального вироку поміщиці, оскільки прагнула створити в очах сучасників образ гуманної та справедливої цариці. Попри це, за наказом імператриці Салтикову позбавили дворянства, всіх чинів та власності, та засудили до довічного ув'язнення в Івановському монастирі. Окрім цього, 17 жовтня 1768 р. Салтикова була піддана т. зв. «громадській страті», під час якої її було приковано ланцюгом до стовпа на Червоній площі протягом години, і над нею висів напис «мучительниця і душегубиця».

В монастирі Салтикова була «похована заживо» — знаходилася у льосі без вікон, не мала права спілкуватися з ким небудь; в камеру приносили світло тільки на час годування. В такому суворому режимі ув'язнення Салтикова провела 11 років, аж до 1779 р., коли режим утримання дещо послабили — її перевели до в'язниці з вікном і вона мала право спілкуватися з священиками та відвідувачами монастиря. Слава про садистку Салтичиху розійшлася по всій країні, в окремих випадках їй також приписували злочини, яких вона не скоювала, наприклад людожерство. Також до монастиря приїздили відвідувачі аби подивитися на відому зловісну злочинницю. 27 листопада 1801 р. Салтикова померла в ув'язненні.