Дюк Еллінгтон

Дюк Еллінгтон (англ. Duke Ellington, справжнє ім'я — Едвард Кеннеді Еллінгтон, Edward Kennedy) — (29 квітня 1899, Вашингтон — 24 травня 1974, Нью-Йорк) — видатний афроамериканський джазовий музикант, композитор, піаніст, керівник всесвітньо відомого оркестру.

Ранні роки

Народився у Вашингтоні (округ Колумбія) 29 квітня 1899 у негритянській сім'ї середнього достатку. Прізвисько Duke («Герцог») отримав будучи підлітком за підкреслену увагу до свого одягу. З 7 років почав займатися на фортепіано, у віці 15 років склав свій перший регтайм. В той же час проявив здатності до живопису та одержав грант, що давав можливість продовжити навчання в коледжі за фахом промислового дизайну, проте обрав кар'єру музиканта.

У 1919 році Еллінгтон одружився, а через рік у нього народився син — Мерсер, що згодом стане музикантом в оркестрі свого батька.

У 1923 році разом з невеликим ансамблем «Вашингтонці» Еллінгтон перебрався в Нью-Йорк, де познайомився з такими музикантами, як піаніст Віллі «Лев» Сміт, кларнетист-саксофоніст Сідней Беше, а також трубач Джеймс «Баббер» Майлі, який незабаром став учасником оркестру. Там він домігся п'ятирічного контракту в Коттон-клубі, престижному місці розваг гангстерів та нью-йоркської еліти.

Вже у другій половині 1920-х років Еллінгтон склав і записав на платівки речі, які перевидаються на платівках дотепер і входять у репертуар і традиціоналістів й авангардистів (the Mooche, Black & Tan Fantasy, East St Louis Toodle-Oo).

1930—1940-ві роки

В 1930-ті роки Дюк і його музиканти вибиваються в перші ряди всеамериканської популярності. Еллінгтон вміло вписується в епоху біг-бендів, під час економічної кризи в США 1930-х років оркестр Еллінгтона успішно гастролює по Європі. В оркестрі Еллінгтона грали такі видатні музиканти, як саксофоніст Джонні Ходжес і трубач Гуляй Вільямс, що однаково легко володів і стилем джунглів, і відкритим потужним звуком Луїса Армстронга. В 1931 здійснює перший запис у стилі свінг — «Creole Rhapsody», щоправда постійні записи Еллінгтон почав робити пізніше — у 1940-х роках.

Еллінгтона також знали як автора яскравих інструментальних композицій (написаних в основному в співавторстві зі членами його оркестру — як знаменитий Караван — із тромбоністом Хуаном Тізолом: Rockin' In Rhythm й ін.) і декількох популярних пісень (Mood Indigo, Solitude, In a Sentimental Mood і вже після Другої світової війни — Satin Doll).

Більше того, уважається, що радіостанція Бі-Бі-Сі, бажаючи замінити «старомодне» слово «джаз» якимсь іншим, скористалася словами з пісні Еллінгтона It Don't Mean a Thing, if It Ain't Got That Swing (у перекладі: без свінгу [тобто «розгойдування»] ця музика нічого не коштує).

В 1930-і роки Еллінгтон почав усвідомлювати себе композитором. Він постійно прагнув перебороти нав'язане джазу обмеження тривалості звучання музики (3 або максимум 5 хвилин; стільки вміщувалося на одну сторону старої шелакової пластинки на 78 про/хв), а в 1942 навіть склав багаточастинну сюїту «Чорні, коричневі й беж» (Black, Brown & Beige; частина збору від прем'єри пішла на користь Червоної Армії). Згодом Еллінгтон склав кілька десятків таких сюїт (не всі однаково вдалі).

Еллінгтон одним з перших довів, що в джазі можна грати й голосно й тихо й переходити від одного нюансу до іншого, у нього вперше контрабас став не ритмічним, а мелодійним голосом. Знамениті дуети з контрабасистом Джимми Блентоном були записані на пластинки на початку 1940-х років, але самі ідеї одержали розвиток лише у творчості піаніста Білла Еванса й контрабасиста Скотта Ла Фаро наприкінці 1950-х років.

1950-ті-1970-ті роки

У повоєнний час біг-бенди переживають період занепаду. З оркестру Еллінгтона пішли Гуляй Уильямс, а потім Джонні Ходжес. Проте у 1956 оркестр Еллінгтона мав тріумфальний успіх на фестивалі в Ньюпорті. Яскравою зіркою оркестру стає тенор-саксофоніст Пол Гонзалвес.

В 1957 році Еллінгтон написав знамениту «шекспірівську сюїту» Such Sweet Thunder, записав платівки з Еллою Фіцджеральд і Френком Синатрою. З фірмою останнього «Reprise» Еллінгтон був зв'язаний контрактними зобов'язаннями протягом практично всіх 1960-х років; саме в цей період вийшов альбом «Symphonic Ellington», записаний на гастролях у Європі, у тому числі з оркестром міланського театру «Ла Скала».

Еллінгтон багато гастролював, в 1971 виступав у СРСР, давши 5 концертів у Москві. На гастролях у Радянському Союзі, зокрема, уперше показувалися фрагменти тільки що складеної сюїти Afro-Eurasian Eclipse, які разом з Далекосхідною сюїтою (Far East Suite, 1966) вважаються одними з найкращих досягнень Еллінгтона-композитора.

Навесні 1972 року у Дюка Еллінгтона знайшли рак. 24 травня 1974 року він помер в Нью-Йорку.

Дискографія

• Masterpieces By Ellington (1950)
• Ellington at Newport-Complete (1999; реставрація запису 1956 р. з фестивалю в Ньюпорті)
• Such Sweet Thunder (1957)
• Indigos (1957)
• Ella Fitzgerald Sings the Duke Ellington Songbook (1957)
• Newport Jazz Festival (1958)
• Festival Session (1959)
• Blues in Orbit (1959)
• Anatomy of a Murder (Soundtrack album) (1959)
• Duke Ellington and Johnny Hodges: Back to Back (1959)
• Duke Ellington and Johnny Hodges: Side by Side (1959)
• Piano in the Foreground (1961)
• Louis Armstrong & Duke Ellington (1961)
• Duke Ellington & John Coltrane (1962)
• Duke Ellington meets Coleman Hawkins (1962)
• Money Jungle (1962)
• Afro-Bossa (1962)
• The Great Paris Concert (1963, released 1973)
• Ella at Duke's Place (1965)
• The Symphonic Ellington (1965; 1985 reissue)
• Ella and Duke at the Cote D'Azur (1966)
• The Far East Suite (1966)
• …And His Mother Called Him Bill (1967)
• Francis A. & Edward K. (1968)
• Latin American Suite (1968)
• 70th Birthday Concert (1969)
• New Orleans Suite (1970)
• The Afro-Eurasian Eclipse (1971)
• Yale Concert (1968, issued 1973)
• Live at the Whitney (1972, issued 1995)
• Duke's Big 4 (1973)