Джордж Баланчин

Баланчин Джордж (англ. George Balanchine), ім'я при народженні Георгій Мелітонович Баланчивадзе (груз. გიორგი მელიტონის ძე ბალანჩივაძე, 22 січня 1904, Санкт-Петербург — 30 квітня 1983, Нью-Йорк) — один з найвідоміших хореографів 20-го століття, засновник американського балету. Після еміграції з СРСР у 1924–1929 роках працював у Російському балеті Дягілєва у Франції, де поставив 9 великих балетів і ряд невеличких номерів. Переїхавши в США в 1933, він вплинув на танцювальне мистецтво, заснувавши в 1948 Нью-Йоркський балет.

Біографія

Георгій Баланчивадзе народився в сім'ї грузинського композитора Мелітона Баланчивадзе (1862–1937), одного з основоположників сучасної грузинської музичної культури. Молодший брат Георгія Андріа також став згодом відомим композитором. Мати Георгія прищепила йому любов до мистецтва, і зокрема, до балету.

1913 року Баланчивадзе зарахували до балетної школи при Маріїнському театрі, де навчався у Павла Гердта і Самуїла Андріанова. Після Жовтневої революції школу розпущено, і йому довелося заробляти на життя таперством. Незабаром школу знову відкрили (її фінансування, тим не менш, було значно урізано), і в 1921 році, закінчивши її, Баланчивадзе вступив в балетний клас Петроградської консерваторії, де вивчав також гру на фортепіано, теорію музики, контрапункт, гармонію і композицію, і був прийнятий у кордебалет Державного театру опери та балету.

1922 року він одружився на п'ятнадцятирічній танцівниці Тамарі Жевержеєвій, доньці відомого театрального діяча Левкія Жевержеєва. 1923 року закінчив консерваторію.

Під час поїздки на гастролі до Німеччини 1924 року Баланчивадзе разом з кількома іншими радянськими танцівниками вирішив залишитися в Європі і незабаром опинився в Парижі, де отримав запрошення від Сергія Дягілєва на місце хореографа в Російському балеті. За порадою Дягілєва танцюрист адаптував своє ім'я на західний манер — Джордж Баланчин.

Незабаром Баланчин став балетмейстером Російського балету, і впродовж 1924–1929 років (до смерті Дягілєва) поставив дев'ять великих балетів і низку невеликих окремих номерів. Він співпрацював із такими композиторами, як Сергій Прокоф'єв, Ігор Стравінський, Клод Дебюссі, Ерік Саті, Моріс Жозеф Равель.

Серйозна травма коліна не дозволила йому продовжувати кар'єру танцівника, і він повністю переключився на хореографію.

Після смерті Дягілєва Російський балет почав розпадатися, і Баланчин покинув його. Він працював спочатку в Лондоні, потім в Копенгагені, де був запрошеним балетмейстером. Повернувшись на деякий час в Новий Російський балет, який влаштувався у Монте-Карло, і поставивши кілька номерів для Тамари Туманової, Баланчин незабаром знову пішов з нього, вирішивши організувати власну трупу — «Балет 1933» (Les Ballets 1933). Трупа проіснувала лише кілька місяців, але за цей час провела у Парижі фестиваль з тією ж назвою. Після однієї з постановок відомий американський меценат Лінкольн Кірстайн запропонував Баланчину перебратися до США і там заснувати балетну трупу. Хореограф погодився і в жовтні 1933 року переїхав до США.

Першим проектом Баланчина на новому місці було відкриття балетної школи. За фінансової підтримки Лінкольа Кірстайна і Едварда Ворберга 2 січня 1934 року Школа Американського балету прийняла перших учнів. Баланчин сам викладав у школі, відкривши талант Гілсі Кіркланд, а також особисто відібрав та запросив низку яскравих танцюристів, зокрема Мюріела Стюарта, українських балерин Антоніну Тумковську та Хелен Дудін, обидві уродженки Києва, та Олександру Данілову, що виховали кілька поколінь артистів американського балету.

Через рік Баланчин засновував професійну трупу — «Американський балет», який виступав спочатку в Метрополітен-опера, потім гастролював як самостійний колектив, а в середині 1940-х розпався.

Нова трупа Баланчина «Балетне товариство» була створена знову при щедрій підтримці Кірстайна. 1948 року Баланчину надійшло запрошення керувати цією трупою у складі Нью-Йоркського центру музики і драми. Так «Балетне товариство» стало Нью-Йоркським міським балетом.

У 1950-ті — 1960-ті роки Баланчин здійснив ряд успішних постановок, серед них і «Лускунчик» Чайковського, виконання якого стало різдвяною традицією у США.

З кінця 1970-х у хореографа почали проявлятися ознаки хвороби Кройцфельда—Якоба. Він помер в 1983 році, похований на кладовищі Окленд в Нью-Йорку.

Баланчин вважав, що в балеті абсолютно не важливий сюжет, головне лише музика і сам рух: «Треба відкинути сюжет, обійтися без декорацій і пишних костюмів. Тіло танцівника — його головний інструмент, його має бути видно. Замість декорацій — зміна світла… Тобто танець висловлює все за допомогою тільки лише музики.».