Гелен Келлер

Ге́лен А́дамс Ке́ллер (англ. Helen Adams Keller; *27 червня 1880, Таскамбія, штат Алабама — †1 червня 1968) — сліпоглуха американська письменниця, громадський діяч і викладач.

Гелен Келлер народилася в містечку Таскамбія, штат Алабама, США. Вона втратила слух і зір у лютому 1882 в результаті лихоманки, коли їй було 19 місяців. Втрата можливості спілкуватися в такому ранньому віці стала великим ударом і в той же час викликом для неї і її сім'ї.

Біографія

Дитинство

Гелен Келлер народилася 27 червня 1880 в маєтку Айві Грін в сім'ї капітана Артура Келлера і Кейт Адамс Келлер. У перші півтора року життя вона була звичайною здоровою дитиною, поки у віці 19 місяців її не уразила хвороба, яку лікарі визначили як «гостра закупорка судин шлунку і головного мозку». Очевидно мова йшла про скарлатину або менінгіт. Хвороба продовжувалася недовго, проте позбавила Єлену слуху і зору. До семи років вона придумала більше 60 різних знаків, щоб спілкуватися з сім'єю.

У 1886 її мати Кейт Келлер, що надихнула прикладом успішного навчання сліпоглухої Лорі Бріджман, який описав Чарльз Діккенс у своїх «Американських записках», відправилася до Балтімора до лікаря, що спеціалізувався на проблемах сліпоглухих. Він познайомив її із знаменитим вченим Александром Беллом, який у той час працював з глухими дітьми. Белл порадив батькам Єлени зв'язатися зі Школою Перкінса для сліпих в Бостоні, штат Массачусетс, в якій раніше навчалася Бріджман. Школа виділила для Гелен вчителя Енн Салліван, якій тоді було всього 20 років і яка сама страждала розладом зору. Їх зустріч відкрила період спільної роботи тривалістю у 49 років.

Салліван зажадала у батька, щоб дівчинку ізолювали від решти членів сім'ї в маленькому будинку в саду. Її першим завданням було вселити поняття про дисципліну неслухняній Єлені. Прорив у спілкуванні з нею трапився, коли Єлена одного разу зрозуміла, що особливі дотики Енн до її руки, які та здійснювала обливаючи її руку холодною водою, означають поняття «вода». Після цього вона буквально вимотала Салліван, вимагаючи все нові і нові назви для позначення предметів, що оточували її, включаючи даровану нею ляльку.

У 1890, коли Гелен Келлер виповнилося 10 років, їй розповіли історію про сліпоглуху дівчинку з Норвегії Рагнільде Каата (Ragnhild Kaata), яка змогла навчитися говорити. Це надихнуло її прикладом, під керівництвом Салліван Єлена навчилася осмислено думати і говорити за методом Тадоми: торкаючись до губ людини, що говорить, вона відчувала їх вібрацію, тоді як Салліван позначала букви на її долоні. Єлена також навчилася читати англійською, французькою, німецькою, грецькою і латиною за методом Брайля.

Освіта

В 1888 Гелен почала відвідувати заняття в Школі Перкінса для сліпих. У 1894 Гелен і Енн переїхали до Нью-Йорка, де стали відвідувати Школу Райта-Гьюмасона для глухих.

У 1898 вони повернулися до Массачусетсу, де Гелен поступила в Кембріджську школу для дівчат і незабаром, у 1900, отримала дозвіл на надходження в Коледж Редкліфф.

Чотирма роками раніше, у травні 1896 року, Марк Твен і Генрі Роджерс, капіталіст, бізнесмен, індустріаліст, фінасист і філантроп, побачили шістнадцятилітню Келлер вперше в Нью-Йорку, в будинку письменника-редактора Лоуренса Гуттена. У 1900 році Марк Твен, шанувальник здібностей і обдарованості Гелен, звернувся в листі до дружини свого друга Еміль Роджерс. Твен відізвався про Гелен як про «дивовижну дитину» і виразив надію, що їй не доведеться залишити навчання унаслідок бідності. Він призвав Еміль поговорити з Роджерсом, нагадати йому про те перше враження, котре Гелен провела на обох чотири роки тому і також поговорити з рештою глав «Стандард Ойл» (Роджерс був співвласником, віце-президентом і головою виконавчого комітету компанії) про те, що можна зробити для гідної нагороди міс Келлер. Генрі Роджерс відреагував дуже щедро. Він і його дружина забезпечили вищу освіту для Гелен в Редкліффі. Вони навіть підтримували Гелен багато років опісля щомісячною стипендією. Те, що Гелен була вдячна, очевидно з присвячення її книги «Світ, в якому я живу», в словах «Генрі Роджерсу, моєму Дорогому Другу Багатьох Років». На вкладиші особистої копії самих Роджерсов вона написала «Місіс Роджерс, краще зі світу, в якому я живу є доброта друзів як Ви і Містер Роджерс.» To Mrs Rogers..

У 1904 у віці 24 років Гелен на відмінно (cum laude) закінчила Редкліфф, ставши першою сліпоглухою людиною, що здобула вищу освіту.

Політична активність

Келлер здобула світову відомість як промовець і як автор. Вона запам'яталася як адвокат тих, хто став непрацездатним від інших числених причин. Вона була суфражисткою, пацифісткою, опозиціонеркою Вільсона, радикальною соціалісткою і прихильницею заходів контролю над народжуваністю. В 1915 вона заснувала Гелен Келлер Інтернашнал, неприбуткову організацію для запобігання сліпоті. У 1920 р. вона допомагала засновувати Американський союз за громадянські свободи (англ. American Civil Liberties Union, ACLU). Келлер і Салліван здійснили подорож через 39 країн, включаючи кілька відвідин Японії, де стали улюбленцями японців. Келлер зустрічалася з кожним американським президентом від Гровера Клівленда до Ліндона Джонсона, і була другом багатьох відомих людей, влючаючи Александра Белла, Чарлі Чапліна та Марка Твена.

Більшу частину свого життя Келер присв'ятила зібранню коштів для своєї Американської Фундації Сліпих.

Написала і опублікувала більше десятка книг про себе, свої відчуття, навчання, світогляд і розуміння релігії, серед яких «Світ, в якому я живу», «Щоденник Гелен Келлер», виступала за включення сліпоглухонімих в активне життя суспільства.

Нагороди

14 Вересня 1964 Президент США Ліндон Джонсон нагородив Гелен Келлер Президентською Медаллю Свободи, одній з двох найвищих цивільних нагород США.

У 1965 Гелен Келлер була обрана до Залу Жіночої Слави.

Смерть

Гелен Келлер померла 1 червня 1968, за 26 днів до свого 88-річчя. Панахида по ній пройшла у вашингтонському Національному Соборі. Урна з її прахом встановлена в стіні собору, там же, де покоїться прах її вчителів Енн Салліван і Поллі Томпсон.

Гелен Келлер у мистецтві та популярній культурі

Історія Гелен і її наставниці лягла в основу знаменитої п'єси Вільяма Гібсона «Створила диво» (1959), екранізованою в 1962. П'єса часто ставиться у театрах.

***