Густав Бізанц

Густав Бізанц (Gustaw Bisanz, 30 серпня 1848 Кути — 3 жовтня 1925) — архітектор, педагог, ректор Львівської політехніки.

Народився у сім'ї німецьких колоністів у селі Кавчий Кут (тепер Кути під Стриєм). Коріння Бізанців походило з околиць французького міста Безансон. Звідти, переслідувані як гугеноти, представники родини перебрались до Швейцарії, пізніше на захід Німеччини. В Галичині з'явились на початку XVIII ст. з першою хвилею німецьких колоністів. Bisanz — германізований варіант цього прізвища.

У Львові Бізанц закінчив школу реальну. Протягом 1868–1873 років навчався у Технічній академії у Львові (нині Національний університет «Львівська політехніка»). Від 1872 року асистент на кафедрі будівництва, від 1876 — завідувач новоствореною «кафедрою архітектури II» (звана також «кафедрою наземного будівництва»). 1878 року отримав звання професора надзвичайного, а від 1883 — звичайного. Протягом 1883–1898 і 1901–1903 років обирався деканом архітектурного факультету. Десятиліттями очолював комісію так званого «другого державного екзамену» на відділі будівництва. Двічі у 1888–1889 та 1898–1899 роках обраний ректором Політехніки.

Поза навчальним закладом був членом екзаменаційних комісій авторизованих архітекторів, будівельних інженерів та «інженерів культури», член екзаминаційної комісії майстрів-будівничих. 1877 року став членом Політехнічного товариства у Львові. 1910 року був одним з організаторів виставки польських архітекторів у Львові. Взяв участь у публічній дискусії на шпальтах фахової преси щодо критики виставки краківськими архітекторами. Вийшов на пенсію 1910 року. 5 березня того року з цієї нагоди у приміщенні Політехнічного товариства відбувся прощальний банкет.

В архітектурній творчості Бізанц застосовував різноманітні стилі історизму — неоренесанс, необароко, неоготику, неороманський стиль. Є автором низки громадських та культових споруд, прибуткових будинків, особняків. Був членом журі архітектурних конкурсів, зокрема у конкурсі проектів гуртожитку Політехніки на вулиці Горбачевського, 18 у Львові (1894), будинку Політехнічного товариства у Львові (1905), нової ратуші у Стрию (1906), будинку Торгівельно-промислової палати у Львові (1907), прибуткового дому Бромільських у Львові на проспекті Шевченка (1909), казино у Львові (1910), прибуткових будинків на вулицях Коперника і Банківській (1910), дому управління залізниці на вулиці Листопадового чину (1911), будівлі Львівського університету (1913), ратуші в Дрогобичі (1913). Автор статей з питань будівництва в часописах «Allgemeine Bauzeitung» та «Czasopismo Techniczne». Член редакції останнього з них у 1889–1890 роках. Автор підручника «Budownictwo», активно використовуваного в Галичині до 1920-х років, кілька разів перевиданого. Книга являла собою літографський відбиток рукописного тексту. Видання 1908 року складається з двох томів і містить 1500 ілюстрацій. Підручник є унікальною польськомовною хрестоматією будівельних матеріалів, технологій, конструкцій, що були актуальні до впровадження індустріальних методів будівництва, масового використання стальних і залізобетонних конструкцій.

У Львові Густав Бізанц проживав спочатку на вулиці Липовій (тепер Устияновича). Пізніше збудував для родини віллу на вулиці Кшижовій (тепер Генерала Чупринки). Помер 3 жовтня 1925 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Архітектурні проекти

• Працював при проектуванні головного корпусу Львівської політехніки під керівництвом Юліана Захаревича у 1872–1876. Пізніше, у 1903–1904 роках керував спорудженням двох додаткових крил.
• Перше місце на конкурсі проектів курзалу в Цехоцінку.
• Каплиця закладу для душевнохворих на Кульпаркові.
• Житловий будинок на нинішній вулиці Устияновича, 10 у Львові (близько 1890).
• I місце на конкурсі проектів будівлі Міського промислового музею у Львові 1890 року. Стилістично проект відносився до неоренесансу. Загальний уклад фасаду був близький до Музею мистецтва і промисловості у Відні і мав деякі паралелі з будинком Львівської політехніки. Для реалізації однак обрано позаконкурсний спільний проект Юзефа Каетана Яновського і Леонарда Марконі.
• Будівля Промислової школи на нинішній вулиці Театральній, 17. Проект Бізанца обрано на конкурсній основі. Реалізовано у 1890–1892 роках. Триповерхова споруда з високим цоколем, у плані являє собою чотирикутник 48×46 м із внутрішнім двором. Система планування — коридорна, із розміщенням приміщень по один бік коридору. У підвалах запроектовано квартири службовців, майстерні, котельні. Фасад вирішено у формах необароко та неоренесансу. Перший його ярус обшитий каменем, другий і третій — нетиньковані, з червоної цегли. В радянський час фасад від проспекту Свободи перебудовано. Втрачено мансардний дах.
• Дерев'яна каплиця у Брюховичах під Львовом (1893).
• Власна вілла на нинішній вулиці Генерала Чупринки, 72 (1900–1903). Фасади оздоблено у стилі модернізованого бароко німецького зразка.
• Конкурсний проект будівлі реальної школи у Стрию (ІІ місце, співавтор Вінцент Равський-молодший).