Хеді Ламарр

Хеді Ламарр ([ˈhɛdi]; 9 листопада 1914 — 19 січня 2000 року)) — австро-американська актриса і винахідниця.

Математично обдарована, вона і композитор Джордж Антейл винайшли методику розширеного спектру зв'язку та стрибкоподібної перебудови частоти, необхідних для бездротового зв'язку від до-комп'ютерної ери і до наших днів.

Біографія і кінокар'єра

Хеді Ламарр з'явилася на світ в єврейській родині в столиці Австрії з ім'ям Хедвіга Єва Марія Кіслер. Відвідувала театральну школу і рано почала зніматися в кіно. Дебютувала у німецькому фільмі «Дівчина в нічному клубі» (1930).

Хвилю світової популярності приніс їй чехословацько — австрійський фільм Густава Махати «Екстаз» (Єва, 1933). Перша в історії художнього повнометражного кіно десятихвилинна сцена оголеного купання в лісовому озері — цілком невинна за сучасними мірками — але в 1933 році вона викликала бурю емоцій. Картина була заборонена до показу в ряді країн і випущена в прокат через кілька років з цензурними купюрами. У тому ж році батьки видають дочку заміж за фабриканта зброї, австрійського мільйонера Фріца Мандля .

Після чотирьох років невдалого шлюбу фрау Мандль здійснює класичну втечу із замку, підсипавши снодійне покоївці. На пароплаві «Нормандія» вона вирушає з Лондона у Нью-Йорк. Актрисі не доведеться оббивати пороги в Голлівуді — кінодебют 1933 був надто гучним, щоб його забули кінематографісти. Правда, щоб не викликати аналогічних асоціацій у пуританської публіки США, їй радять взяти псевдонім. Хедвіг Кислер стає Хеді Ламарр. Відразу на «Нормандії» вона підписує вигідний контракт з самим засновником студії Metro-Goldwyn-Mayer Луїсом Майєром. Новий виток кар'єри розгортається запаморочливо. У загальній сукупності Хеді Ламарр заробила на кінозйомках 30 млн доларів.

За свою кар'єру в Голлівуді актриса зіграла в таких популярних фільмах, як «Алжир» (Габі, 1938), «Леді в тропіках» (Манон де Верні , 1939), екранізації Джона Стейнбека «Тортілья — Флет» (Долорес Рамірес, 1942, реж Віктор Флемінг), «Небезпечний експеримент» (Аліда Бедо, 1944) і епічна стрічка Сесіля де Мілля «Самсон і Даліла» (1949). Остання поява на екрані у фільмі «The Female Animal» (Ванесса Віндзор, 1958). Хеді була одружена шість разів, мала трьох дітей.

У 1966 році 52-річна актриса спробувала повернутися на екран, але цьому перешкодила розгорнута проти неї кампанія цькування. Різкий, важкий характер, звичка відверто висловлювати невтішну думку про Голлівуд і його нрави створили Хеді Ламарр багато підступних і впливових ворогів. Одного разу її звинуватили в крадіжці туфель вартістю менше 100 доларів з магазину у Флориді. Хоча суд і відкинув це звинувачення, пляма від інциденту залишилося надовго. Ще більших збитків її репутації завдала автобіографія актриси під назвою «Екстаз і я» (1966), нібито написана у співавторстві з Лео Гілда и Cy Rice. У цій автобіографії вона нібито зізнається, що страждає німфоманією . Ламарр пред'явила позов видавцеві, стверджуючи, що багато з подій, описаних у книзі, були вигадані одним із співавторів (Leo Guild). Книга містила також захищений копірайтом матеріал зі статті про Ламарр, написаної Gene Ringgold та опублікованої в журналі «Факти екрану» в 1965 р. У зв'язку з цим мав місце судовий процес. «Ця книга зруйнувала мою кар'єру і моє життя».

Хеді Ламарр померла 19 січня 2000 року в місті Орландо у Флориді у віці 86 років. Прах актриси був згідно з заповітом розвіяний на її батьківщині, в Австрії, у Віденському Лісі.

Наукова діяльність

Крім кіно, Хеді Ламарр займалася наукою. У 1942 році вона запатентувала систему, що дозволяє на відстані керувати торпедами. Цінність технології «стрибаючих частот» була оцінена тільки з роками. День народження актриси 9 листопада — названий Днем винахідника в німецькомовних країнах. Без винаходу Ламарр зараз не літали б військові супутники і не працювали б стільникові телефони стандарту GSM.

Доля познайомила Ламарр з авангардистським композитором Джорджем Антейл, який жив неподалік. Ламарр поділилася з Антейл дуже важливою ідеєю: якщо дистанційно повідомляти координати цілі керованої торпеди на одній частоті, то ворог може легко перехопити сигнал, заглушити його або перенаправити торпеду на іншу ціль. Але на цьому Ламарр не зупинилася. Вона хотіла дати своїй другій батьківщині військову перевагу. Ламарр бажала створити керовані торпеди, які не можна буде перехопити або заглушит . Ламарр і Антейл незабаром розробили наступний важливий компонент: якщо використовувати на передавачі випадковий код, який буде змінювати канал передачі, то можна синхронізувати такі ж частотні переходи і на приймач. Така зміна каналів зв'язку гарантує безпечну передачу інформації. До того часу псевдовипадкові коди використовувалися для шифровки інформації, переданої незмінними відкритими каналалами зв'язку. Тут же стався крок вперед : секретний ключ став використовуватися для швидкої зміни каналів передачі інформації.

У серпні 1942 Ламарр і Антейл отримали патент під номером 2292387 «Секретна система зв'язку (Secret Communication System)». Патент описує секретні системи зв'язку, що включають передачу фальшивих каналів на різних частотах. Цей патент став основою для зв'язку з розширеним спектром, що сьогодні використовується всюди, від мобільних телефонів до Wi-Fi 802.11 і GPS .

Цікаві факти

• У 1966 році була випущена нібито автобіографічна книга «Екстаз і я. Життя жінки» (Ecstasy and me: my life as a woman. — New York: «Bartholomew House», 1966), яку пізніше сама Ламарр визнала підробкою.
• Хеді Ламарр зображена на заставці при завантаженні програми Corel Draw 8-ої і 9-ої версій.
• У одного з персонажів Half-Life 2, доктора Айзека Кляйнера, в лабораторії живе незвичайний вихованець — хедкраб Ламарр, у якого видалили жала, що відповідають за приєднання до голови жертви. Доктор Кляйнер назвав свого вихованця на честь відомої актриси і винахідника Хеді Ламарр (Хеді Ламарр, таким чином, відбувається гра слів між ім'ям актриси і розмовним позивним хедкраба — «Хеді»).