Ірина Фаріон

Іри́на Дми́трівна Фаріо́н — український мовознавець, педагог, науковець, доктор філологічних наук, професор, політичний та громадський діяч, народний депутат України VII скликання (2012—2014), голова підкомітету з питань вищої освіти Комітету ВРУ з питань науки і освіти (2013), публіцист, блогер. Член Політради ВО «Свобода» (2005—2024).

Життєпис

Ранні роки

Народилася 29 квітня 1964 року у Львові. Батько, Дмитро Іванович Фаріон (1922—2004), працював сантехніком на Львівському заводі газової апаратури. Мати, Ярослава Степанівна Фаріон (до шлюбу Сліпець, 1927—2019)[9], працювала вчителем у селі Лінині Старосамбірського району Львівської області, згодом понад 40 років — завідувачем читального залу і відділу комплектування у Львівській обласній юнацькій бібліотеці[10][11].

У 1971—1981 роках навчалася у Львівській середній школі № 75 імені Лесі Українки. Одразу по закінченню школи рік працювала бібліотекарем Обласної бібліотеки для юнацтва імені 40-річчя ВЛКСМ (тепер Львівська обласна бібліотека для юнацтва імені Романа Іваничука)[12].

Протягом 1982—1987 років навчалася на філологічному факультеті (українська філологія) Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю, який закінчила з відзнакою. В період з 1986 по 1991 роки — лаборантка катедри загального мовознавства Львівського державного університету імені Івана Франка і керівниця Центру україністики на катедрі фольклористики.

Викладацька та наукова діяльність

В 1990—1995 роки погодинно працювала викладачкою на катедрі мов Львівського державного інституту прикладного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв), де читала курси української мови як іноземної, культури мови, української літератури (від XI до XX ст.)

В 1996 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Антропонімійна система Верхньої Наддністрянщини кінця XVIII — поч. XIX ст. (прізвищеві назви)» (науковий керівник — професор Михайло Худаш) і здобула ступінь кандидата філологічних наук[13].

В 1998 році започаткувала зі студентами Інституту архітектури національного університету «Львівська політехніка» проєкт політичного плаката і малюнка «Мова — твого життя основа», що тривав упродовж десятьох років (1998—2008), як вислід — видано чотири добірки мовних плакатів: «Мова — твого життя основа» (2001), «Я на сторожі коло їх поставлю Слово» (2002), «Мова — краса і сила» (2007), «Слово — меч духовний» (2012). Один з плакатів («Не знаєш! Не розумієш! Не шануєш!») став формальним приводом намагань проросійських сил Львова відкрити кримінальну справу у 2003 році за начебто розпалювання Фаріон міжнаціональної ворожнечі. На підтримку викладачки організували прес-конференцію, на віче у Львові були зібрані підписи на підтримку — підписалися всі ректори. У підсумку справу не відкрито[14][15].

Упродовж 1998—2004 років очолювала мовну комісію «Просвіти» Національного університету «Львівська політехніка», була членкинею наглядової ради Міжнародного конкурсу знавців української мови іменгі Петра Яцика, від 1998 року — ініціаторка та організаторка щорічного мовно-мистецького конкурсу серед студентів та учнів «Мова — твого життя основа». У 2004 році стала лавреатом Літературної та патріотично-виховної премії імені Олекси Гірника.

У 2011 році з метою популяризації української книжки започаткувала проєкт «Від книги до мети» (2011—2019)[16].

15 вересня 2015 року захистила докторську дисертацію на тему «Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV—XVII ст.» (науковий консультант член-кореспондент НАН України, професор Василь Німчук)[17][18].

Від 1 вересня 1991 до 15 листопада 2023 — викладачка, доцент, докторка філологічних наук, професорка катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка»[7].

Внаслідок висловлювань у бік українських військових громадська організація «Українські студенти за свободу» 14 листопада 2023 року провела акцію протесту, до якої доєдналася незалежна студентська профспілка «Пряма дія» на території Національного університету «Львівська політехніка» з вимогою до керівництва навчального закладу звільнити Ірину Фаріон із посади викладача[19][20]. Була звільнена з посади професора Львівської політехніки вже наступного дня, 15 листопада, на основі порушення ст. 41 Кодексу законів про працю (вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку)[21][22]. Проти звільнення виступили катедра обчислювальної математики та програмування (проте допис про це згодом видалили з сторінки кафедри у Facebook) й катедра української мови та літератури. Працівники останньої також узяли участь у мітингу на захист мовознавиці 20 листопада[23][24]. Свою підтримку також висловив третій Президент України Віктор Ющенко[25]. Позиція Фаріон стоїть на рішучому захисті української мови в лавах ЗСУ відповідно до статті 13: «У ЗСУ мовою службової діяльності, діловодства та документації є державна мова»[26]. Фаріон подала позов до суду щодо скасування звільнення[27][28]. 7 грудня 2023 року Галицький суд Львова прийняв позов від Ірини Фаріон про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з Національного університету «Львівська політехніка»[29][30].

29 травня 2024 року Львівський апеляційний суд постановив поновити Фаріон на посаді професора кафедри української мови Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки та виплатити їй заробітну плату за період прогулу — 124 тис. грн[31].

За життя заявляла про майже готовість збірки власних сентенцій «Орлиці не сповідаються перед гієнами», укладеної Галиною Мазуркевич, та підручника у співавторстві з Оксаною Микитюк «Мова і мовознавці» й плани на майбутнє написати щонайменше три монографії[32]. 27 травня 2024 року оголосила працю над великою історичною розвідкою про українські по батькові та намір перевидати свою монографію про українські прізвища[33]. 6 червня Фаріон повідомила про плани зробити соціолінгвальну розвідку про родину Шухевичів на основі книги Степана Шухевича «Моє життя. Спогади» (1991)[34].

Комуністична партія

Ірина Фаріон (2012)

У статті «Мій будівничий» спогадів про університетського професора «Теофіль Комаринець: людина, вчений, політик. Спогади» (Львів, 1999), Ірина Фаріон зазначає: «…саме з ініціативи Теофіля Івановича мене почали залучати до факультетської парторганізації, яка завжди була для мене грою. „Для чого це мені“, — на що Теофіль Іванович, посміхаючись, своїм внутрішнім, глибинним, упевненим голосом, відповів: „Щоби підривати їх ізсередини“. Це переконало мене»[35].

З березня 1987 року Ірина Фаріон стала кандидатом у члени, з квітня 1988 до 1989 — членом КПРС[36][37][38]. «У 1988 році виключно за мотивами наукового кар'єрного зростання я вступила в це лайно… Вийшла в 1989 році після дуже серйозних конфліктів на катедрі, які ґрунтувалися на тому, що я організувала товариство української мови, організувала газету, присвячену Василеві Стусу»[39][40].

Хвиля інтересу до партійності Фаріон з'являється 2013 року, коли головний редактор газети «Правдошукач» Юрій Шеляженко, звернувся до Державного архіву Львівської області за документами щодо членства Ірини Фаріон в КПРС та подальшої їх публікації[41]. На запитання журналістів щодо коментаря з цього приводу, Ірина Фаріон відповіла: «Сміялася їм в очі. Ніяк. Орлиці не сповідаються перед гієнами»[42].

В характеристиці-рекомендації, яка згодом стала підставою для набуття статусу кандидатки в члени КПРС йдеться про те, що пані Фаріон будучі членкинею факультетського клубу інтернаціональної дружби неодноразово проводила бесіди з іноземцями з метою кращого вивчення ними російської мови. В цій же рекомендації йшлося про те, що пані Фаріон була членкинею ВЛКСМ з вересня 1978-го. Ця рекомендація була надана 10 березня 1987-го.[43]

Проти удавання люстрації[прояснити: ком.] виступила письменниця Оксана Забужко, яка зауважила: «А комуністами були, перепрошую, мільйони людей. Тому давайте не плутати так звану внутрішню партію, за Орвеллом кажучи, і зовнішню партію, тобто мільйони людей, які платили внески, і партноменклатуру. Це абсолютно різні речі, і це називається створити димову завісу»[44]. Фаріон неодноразово заявляла, що вступала в партію з метою руйнування її зсередини[45][46].

Політична діяльність

Від 2005 року була членом ВО «Свобода»[7]. Станом на квітень 2006-го — кандидатка у народні депутати України від ВО «Свобода» (№ 3 в списку). На час виборів — доцент катедри української мови Львівської політехніки, член ВО «Свобода». Вересень 2007 — кандидат у народні депутати України від ВО «Свобода» (№ 3 в списку).

На виборах до Львівської обласної ради 2006 року була обрана депутатом Львівської обласної ради. Перемогла на виборах до Львівської обласної ради 2010 у мажоритарному окрузі міста Львова, здобувши найвищий результат підтримки серед усіх мажоритарників Львівщини — 33 %.

18 травня 2010 року на сесії Львівської обласної ради звернулася до освітян, студентів, школярів та їх батьків із закликом «бойкотувати та не приймати освітніх колоніальних починань прокремлівської влади; берегти духовну основу української незалежности — мову як спосіб мислення нації та історію як її свідомість та пам'ять; активно здійснювати національне виховання; повсякчас найрізноманітнішими формами та методами демонструвати свою українськість»[47].

Звернулася із відкритим листом до новообраного Президента України Віктора Януковича з приводу загроз державному статусові української мови (15 лютого 2010), до Верховної Ради України (22 лютого 2010)[48].

На сесії Львівської облради 22 лютого 2011 року виступила з проєктом рішення вимоги відставки міністра освіти, науки, молоді та спорту Дмитра Табачника, який, на її думку, «фатально помилився з місцем проживання і свого історичного буття». Від імені трьох голів обласних рад — Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської — звернення надіслано Президентові України[49]. Згодом Д.Табачник був звинувачений у державній зраді і позбавлений українського громадянства.

Активно виступала проти Закону України «Про засади державної мовної політики», відомий як «Закон Ківалова-Колесніченка». Добивалась скасування його окремим законом України, а пізніше рішенням Конституційного Суду України[50][51].

З 12 грудня 2012 по 27 листопада 2014 р. — депутат Верховної Ради України від Всеукраїнського об'єднання «Свобода», голова підкомітету з питань вищої освіти комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (від 24.01.2013 р.), перший заступник голови комітету з питань науки і освіти (від 16.07.2014)[7].

У 2019 завзято виступала проти прийняття закону про мову у варіанті поданому Княжицьким (5670-д)[52], який потім і ухвалили[53].

Медійна присутність Докладніше: Список епізодів проєкту «Велич особистості»

У медійному просторі заснувала телевізійний культурологічний проєкт «Велич особистості» (2013—2019) на парламентському телеканалі «Рада» з метою популяризації знань про знакові постаті української історії, культури, політики — за період проєкту створено 160 програм[54]. З метою висвітлення життя видатних українців заснувала й стала автором телевізійного проєкту «Ген українців» (2019—2023) на львівському телеканалі «НТА»[55].

Від 2013 року — блогерка на порталі «Українська правда». Створила два авторські YouTube-канали (Iryna Farion та Студія Фаріон), де вела проєкти «ПротиАнглізм», «ПолітОгляд» та «Курси з культури української мови». Опублікувала понад 200 публікацій публіцистичного характеру в різних джерелах[56].

Останній допис у телеграмі, зроблений за 3 години до вбивства, анонсував наступний епізод «Гену українців», присвячений генерал-хорунжому УПА Іванові Трейку. Випуск записано разом з іншими двома невиданими за життя епізодами: про письменницю Христину Алчевську та анархіста Нестора Махна[57].

Особисте життя

Розлучена. Мала дорослу доньку Софію Семчишин[58] (після виходу заміж залишила прізвище батька[59]). Чоловік Софії — львів'янин Василь Особа.

3 травня 2017 року народилась онука Ева[60]. Онук — Дмитро.

Вбивство Докладніше: Вбивство Ірини Фаріон

Увечері 19 липня 2024 року у Львові на вулиці Томаша Масарика на Ірину Фаріон було скоєно напад із застосуванням вогнепальної зброї, після якого її у критичному стані доправили до лікарні[61][62][63]. Після операції вона впала в стан коми[64]. Незабаром Нацполіція оголосила на Львівщині план перехоплення[65][66].

Президент України Володимир Зеленський засудив напад, коли за життя мовознавиці боролися лікарі, а також заявив, що виконавці злочину мусять понести відповідальність[67]:

«Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко та керівник Служби безпеки України Василь Малюк оперативно доповідають щодо розшуку нападника на Ірину Фаріон. Всі необхідні сили Національної поліції України та СБУ задіяні, щоб встановити обставини цього злочину. Лікарі борються за життя Ірини Фаріон. Очевидно, що будь-яке насильство заслуговує лише на засудження і кожен, хто винен у цьому нападі, повинен понести повну відповідальність.»

Померла 19 липня 2024 року, о 23:20, у лікарні святого Пантелеймона[68]. Парастас — 21 липня в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові.

Конфлікти

Інцидент у дитячому садку

В рамках акції «Утверджуймо державну мову!» провела 19 лютого 2010 року заняття, присвячене проблемі національної ідентичности, у дитячому садочку № 67 міста Львова. Під час заняття засудила «зросійщення форми українських імен на кшталт «Міша» та «Ліза»: «Ніколи не називайте Марічку «Маша», бо Маша — форма не наша. Нехай їде туди, де Маші живуть. У нас вона повинна бути Марічкою»[69]. Відео з цього заходу отримало поширення та спричинило резонанс у ЗМІ, російська пропаганда заявила, що «українські націоналісти забороняють дітям «москальські» імена»[70].

Загалом заява викликала полярні відгуки[71][72][73]. Зокрема, народний депутат від «Партії регіонів» Вадим Колесніченко звернувся до Генерального прокурора України з проханням притягнути Ірину Фаріон до кримінальної відповідальности за статтею 161 Кримінального кодексу України (щодо дискримінації дітей за мовною та національною ознакою)[74], проте через кілька років сам став фігурантом кримінальної справи, від якої переховувався в окупованому Севастополі[75]. Виступ Ірини Фаріон також засудила Українська народна партія[76], натомість, на захист однопартійця виступив голова партії «Свобода» Олег Тягнибок[77].

Звинувачення ZIK

2013 року телеканал ZIK вимагав вибачень від керівництва ВО «Свобода» за висловлені Іриною Фаріон звинувачення у маніпуляціях і очорненні опозиції через «маленьких дроздових»[78]. За словами самого Остапа Дроздова, із часом їх взаємини покращилися[79].

Конфлікт із Гордоном

У листопаді 2017 року в прямому етері телеканалу «112» виник конфлікт із журналістом Дмитром Гордоном щодо української мови та особи Степана Бандери. Гордон звинуватив Фаріон у співпраці з ФСБ Росії, і зажадав поліграф-тестування[80]. Ірина Фаріон зажадала від Гордона «попросити пробачення у Степана Бандери і всіх бандерівців за те, що воно сказало, що Степан Бандера — нацистський прихвостень»[81].

Звинувачення спортсменів

У 2021 році Ірина Фаріон та Лариса Ніцой назвали «московитом» українського футболіста Артема Довбика, який спілкувався російською в ході післяматчевої пресконференції на «Євро-2020». Згодом Довбик таки перейшов на українську. В серпні 2021 року Фаріон розкритикувала легкоатлетку Ярославу Магучіх, бронзову призерку Олімпійських ігор, за обійми та спільне фото з російською спортсменкою[82]. У листопаді 2021 року поліція відкрила кримінальне провадження проти Ніцой та Фаріон із звинуваченням в образі українських спортсменів[83], проте до суду справа не дійшла.

Висловлювання про мешканців Сходу України

2019 року Фаріон заявила, що російськомовне населення Сходу України є «авторами війни», оскільки якби «не було би отих москворотих, не мав би кого Путін захищати»[70].

26 січня 2023 року в інтерв'ю вчергове заявила про причиново-наслідковий зв'язок та «кармічність» подій у Маріуполі та відповідальність за голосування на виборах[84]. ГПУ направила заяву про можливе порушення закону щодо заперечення російської агресії до прокуратури Львівської області, а та — до СБУ Львівської області з дорученням про початок досудового розслідування[85].

Звинувачення зросійщених військових Азову

5 листопада 2023 року на запитання журналістки Яніни Соколової заявила, що «не існує російськомовного населення, є українці, а є кацапи». На зустрічне запитання щодо російськомовних військовиків, зокрема бійців «Азову», розкритикувала їх та назвала це порушенням статті 29 Закону «Про Збройні сили України» (згодом у блозі на Українській правді просила вибачення, що переплутала її зі статтею 13, яка стверджує те саме з іншою цифрою)[86]. Також вона сказала, що не може вважати російськомовних військових українцями[87][88][89]:

Я не можу назвати їх українцями. Якщо вони не говорять українською мовою — то нехай себе назвуть «рускімі». Що їм заважає? Чому вони такі очманілі? Вони такі великі патріоти — покажи свій патріотизм, вивчи мову Тараса Григоровича Шевченка […] Ну шо це за бздура — воювати в українській армії і говорити російською мовою?

Після цих заяв її сторінку у Facebook заблокували[90], а самі заяви викликали обурення в суспільстві. Пізніше вона написала, що «воювати за Україну — це не заслуга, а обов'язок», а також назвала «москворотими биками» військовослужбовців, які не дотримуються вимог щодо використання державної мови у ЗСУ[91][92].

Висловлювання Фаріон засудили начальник штабу батальйону «Азов» Богдан Кротевич, екскомандир полку «Азов» Максим Жорін та інші відомі особи[93][94][95][96], реакції правоохоронних органів зажадали депутат Єгор Чернєв[97][98]. та Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець [99]. Служба безпеки України 15 листопада 2023 року зініціювала психолого-лінгвістичну експертизу висловлювань Ірини Фаріон та розпочала кримінальне провадження за статтями 161, 435-1, 163 та 182[100][101], яке, однак, справу не було доведено до суду. 16 листопада 2023 року Національна рада з питань телебачення та радіомовлення призначила позапланову перевірку «5 каналу» через трансляцію програми «Рандеву з Яніною Соколовою», де гостем була Ірина Фаріон[102], також без критичних рішень для телеканалу.

Керівництво Лвівського політехнічного університету прийняло рішення звільнити Ірину Фаріон з університету[103], проте, це рішення було оскаржене в суді і згодом суд постановив поновити Ірину Фаріон на посаді професорки й стягнути з університету гроші за вимушений прогул[104]. Ірину Фаріон підтримали журналіст Остап Дроздов, дитяча письменниця Лариса Ніцой, молодший сержант 5-го окремого штурмового полку ЗСУ, заступник голови ВО «Свобода» з питань політичної освіти[105] Юрій «Мамай» Сиротюк та Дмитро Корчинський[106][107][108][109].

Оприлюднення листа кримського студента

8 листопада 2023 року Фаріон у своєму Telegram-каналі опублікувала декілька листів від українців, які висловлювали їй підтримку[110]. Серед них був лист від Максима Глєбова, який представився студентом із тимчасово окупованого Сімферополя. В коментарях Фаріон попросили приховати персональні дані хлопця, але вона відмовилася це робити. За кілька днів представники окупаційної влади затримали хлопця та змусили перепросити на камеру[111][112][113]. Сама Фаріон не визнала власної провини та назвала це провокацією проти неї[114], а потім заявила, що студент сам винний, що не приховав власне ім'я та не попросив цього зробити[115].

Представниця президента в АР Крим Таміла Ташева назвала дії Фаріон ницістю та пообіцяла притягнення до відповідальності. Безвідповідальною або злочинною поведінкою також назвали вчинок один із командирів 3-ї ОШБр Дмитро Кухарчук, головна редакторка УП Севгіль Мусаєва, журналістки Тетяна Даниленко та Ірина Андрейців, військовослужбовиця Ярина Чорногуз, правозахисниця Лариса Денисенко та інші[116].

Відзнаки та визнання

• 2001 — Почесна грамота імені президента НТШ Михайла Грушевського від Управи Наукового Товариства імені Шевченка в Америці за «невтомну академічну діяльність у галузі українознавства».
• 2004 — Міжнародна премія Ліги українських меценатів імені Олекси Гірника за національно-патріотичне виховання молоді — лавреатка.
• 2008 — Всеукраїнська премія імені Бориса Грінченка — лавреатка[117].
• 2010 — грамота від УПЦ КП за наукову діяльність, зокрема за монографію «Отець Маркіян Шашкевич — український мовотворець».
• 2013 — Міжнародна премія Ліги українських меценатів імені Дмитра Нитченка — лавреатка — «За несхибну позицію в житті, за бійцівські якости й за чин», за проєкт «Від книги до мети»[119]
• 19 червня 2014 — Почесна грамота Верховної Ради України за вагомий внесок у розвиток вітчизняної освіти, удосконалення сучасної нормативно-правової бази освіти і науки (розпорядження № 362 від 19 червня 2014).
• 2016 — Премія імені Івана Огієнка — лавреатка — за наукові досягнення (монографія «Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV — XVII ст.: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива», 2015).
• 2021 — лавреатка — Обласна премія для працівників наукових установ та закладів вищої освіти від Львівської ОДА.
• 2022 — «Почесна грамота за особливі заслуги» від Львівської політехніки.
• 2023 — Всеукраїнська премія ім. Бориса Грінченка — лавреатка — за просвітницьку діяльність.