Ян Кілінський

Ян Кілінський (пол. Jan Kiliński , * 1760, Познань, Габсбурзька монархія— † 28 січня 1819, Варшава, Австрійська імперія) — варшавський швець, один з керівників Варшавської інсурекції 1794 року, член Тимчасової заступницької ради, полковник міліції Мазовецького князівства.

Народився у Познані в родині муляра, архітектора-самоучки Августина та Реґіни Кілінських. У рідному місті навчався азам читання та писання. В акті про смерть Я. Кілінського місцем його народження значиться місто Тшемешно Великопольского воєводства, але сам Кілінський пише у своїх «Записках», що він народився в місті Познані, а в Тшемешно, імовірно, виховувався та вчився шевському ремеслу.

У 1780 році переїхав до Варшави. В 1788 року отримав звання майстра-чоботяра і став популярним шевцем як серед столичної знаті, так і серед простого народу. У короткий час, він зібрав достатньо коштів і купив два кам'яних будинки. Потім, як людина, що відрізнялася особливими здібностями і чесністю, Кілінський був обраний членом ради (радним) магістрат у Варшави.

Участь у Варшавській інсурекції 1794 року

Примкнув до таємного патріотичного товариства, метою якого було відновлення Польщі після розділів в її колишніх кордонах. Члени товариства разом з емігрантами — Ігнатієм Потоцьким, Коллонтай і Костюшком вирішили розпочати підготовку до повстання, а Костюшку запропонували очолити повстанське військо. Костюшко прийняв пропозицію. У Варшаві розпочалася підготовка до повстання, значну участь в якому узяв Ян Кілінський.

Повстання почалося 12 березня 1794 року в Пултуську заколотом кавалерійської бригади генерала Антона Мадалинського, яка відмовилася підкорятися рішенню про свій розпуск. До повстанців стали приєднуватися інші частини армії Речі Посполитої. Через кілька днів кавалеристи Мадалинського оволоділи Краковом, який став центром повстання. 16 березня 1794 року обрано керівника повстанців — ним проголошений диктатор Тадеуш Костюшко. 24 березня в Кракові опубліковано Акт повстання, який проголосив гасла відновлення в повному обсязі суверенітету Польщі; повернення територій; відторгнутих в 1773 і 1793; продовження реформ, започаткованих Чотирирічним сеймом 1788–1792.

Повстанців підтримали широкі верстви польського суспільства, всюди почалося озброєння населення та формування повстанських загонів. Посол Росії в Варшаві і командувач російськими військами на території Речі Посполитої генерал І. А. Ігельстром направив на придушення повстання загін генерала Тормасова. Але 4 квітня 1794 року в бою під Рославицями поляки зуміли завдати поразки загону російських військ. Відтак повстання міщан звільнило Варшаву (17-18 квітня) і Вільно (22-23 квітня).

Ян Кілінський був обраний членом тимчасової ради і увійшов до складу народної ради. 28 червня 1794 року за його наказом варшавські збройні загони були відправлені на місце боїв з російськими частинами та поповнили військо Костюшка. 2 липня 1794 року Тадеуш Костюшко присвоїв Кілінському чин полковника.

Під час блокади Варшави пруським військом під особистим командуванням короля Фрідріха Вільґельма II, влітку 1794 року, Кілінський був призначений начальником 20-го добровольчого полку та забезпечував оборону столиці від наступаючих сил супротивника (6 вересня).

На початку вересня 1794 року прибув 10-тисячний корпус Олександра Суворова, який узяв Кобрин, Брест, Мацейовиці біля Седльця у Східній Польщі. Сам Тадеуш Костюшко, як і Ян Кілінський, був важко поранений і потрапив у полон. З десяти тисяч повстанців, які брали участь у битві, лише дві тисячі зуміли дійти до Варшави. У листопаді царські війська штурмом оволоділи Варшавою й остаточно придушили повстання.

Кілінського ув'язнили у Петропавловській фортеці у Петербурзі, де він відбував покарання до 1796 року. У листопаді 1796 року, відразу ж по смерті Катерини II, разом з рештою ватажками повстання був звільнений Павлом I, якому присягнув на вірність.

Звільнений Ян Кілінський покинув Петербург, оселився у Вільно, де продовжив займатися конспіративній діяльністю. Удруге був заарештований російськими властями і вивезений в глиб імперії. Після другого терміну Ян Кілінський припинив політичну боротьбу і зайнявся написанням мемуарів. Відомо, що двотомник Кілінського побачив світ аж після його смерті.

До кінця свого життя Ян Кілінський отримував пенсію від російського імператора. Помер 28 січня 1819 року у Варшаві.

На церемонію поховання зібралося близько 30 тисяч варшав'ян, які проводжали його до місця поховання. Був похований на Повонзківському цвинтарі, в земляний могилі, без напису. Його могила до теперішнього часу не збереглася, оскільки була знищена у 1890-их роках під час перебудови костелу Св. Кароля Баромеша, біля якого він був похований.

Пам'ять

Ян Кілінський вважається у Польщі національним героєм. Його ім'ям названо вулиці і площі, навчальні заклади. У багатьох польських містах на честь Кілінського встановлені пам'ятники — у Варшаві (19 квітня 1936 року), Лодзі, Слупську, Тшемешно та ін.). У Лодзі його іменем названо також парк.

У 1843 році польським поетом В. Полем була написана «Історія шевця Кілінського».

У 1888 році новостворений парк, на місці колишніх нового та старого Стрийських цвинтарів, який початково називався Стрийським, було перейменовано на парк Яна Кілінського та запроектовано місце, де мав би стояти пам'ятник польському національному герою.

Завдяки пожертвам вдалось зібрати необхідну суму для реалізації проекту. Створити пам'ятник доручили відомому львівському скульптору Юліану Марковському. Протягом 1893–1894 роках Марковський та Г. Кузневич працювали над скульптурою, яку витесував з брили білого каменю, спеціально привезеної з Миколаєва. Навесні 1895 року архітектор завершив роботу і передав її у власність міста. Та встановити скульптуру на попередньо узгодженому місці не вдалось, оскільки роботи над спорудженням фундаменту і постаменту затягнулися. У зв'язку з цим урочисте відкриття переносили кілька разів. Нарешті 18 червня 1895 року пам'ятник встановили без урочистого відкриття. Напис на пам'ятнику наступний: «Яну Кілінському, шевцеві варшавському і полковнику війська польського з 1794 року від жителів Львова».

Львівський пам'ятник Яну Кілінському є найстаршим з усіх поставлених на теренах колишньої Речі Посполитої та сучасної Польщі пам'ятників героєві Варшавського повстання 1794 року, а також є одним з найстарших пам'ятників Львова.

У 1954 році Кілінський був відзначений на поштових марках в серіях «140-а річниця повстання Костюшка» та емісії поштових марок 1955 року «Пам'ятники Варшави». З травня по вересень 1965 року на кораблі «Кілінський» (пол. Kiliński) використовувався поштовий штемпель «Кілінський» для відправлення пошти до Варшавської навігаційної служби.

У 1990 році режисером Маріаном Куберою був знятий художній фільм «Ян Кілінський».