Ка́спер Цецишо́вський

Ка́спер-Казими́р Цецишо́вський (пол. Kasper Kazimierz Cieciszowski; *1745, Озорув, Мазовія — † 1831, Луцьк) гербу «Колюмна» («колона») — перший єпископ Луцько-Житомирської дієцезії. Могилівський архієпископ і митрополит усіх римо-католицьких костелів у Російській імперії.

Народився 1745 року в Озоруві. Його батько, Домінік, був підчашим литовським. З дитинства відчуваючи покликання до духовності, у 1760 році виїхав до Риму, де поступив у Семінарію Пропаганди з наміром посвячення місійній праці на Сході. Був відмінним семінаристом, відзначався глибокою й щирою побожністю, а також старанністю. Ієрейські свячення отримав у 1764 році з рук папи Климента XIII, котрий вділив йому диспензи. Ще під час навчання в Римі був призначений варшавським каноніком.

Після повернення до краю став титулярним єпископом Tebasty in part. inf., а також коад'ютором «cum iure successionis» (з правом наступництва) київського єпископа Франциска Оссолінського. У 1780 р. став офіціялом варшавським і мазовецького князівства («vicarius in spiritualibus et officialis Varsaviensis ac per Ducatum Masoviae generalis»). У 1781 р. став міховським абатом і збучинським парохом, але в короткому часі зрікся з цього бенефіціуму.

Після смерті єпископа Ф. Оссолінського, Цєцішовський, як його наступник, склав перед королем Станіславом Августом сенаторську присягу й 16 липня 1785 р. відбув урочистий інґрес до житомирської катедри. Мав прикрий конфлікт із о. Гугоном Коллонтаєм, котрий в сеймі виєднав призначення доходів міховського абатства на користь Краківського Університету. Захищаючи свої права, єпископ Цєцішовський одержав, на підставі відшкодування, 25.000 злотих. Йому не йшлося про власну користь, а про костели убогої київської дієцезії, яка потребувала пильної фінансової підтримки, і одержану суму єпископ Цєцішовський призначив на цю ціль.

На новій станиці єпископ К.-К. Цєцішовський розвинув енергійну пастирську діяльність. Добирався до найвіддаленіших закутків дієцезії. Звертав увагу на навчання духовенства й освіту людей. Особливою опікою оточував житомирську духовну семінарію, покликану до існування в 1785 році. Часто зустрічався з семінаристами, керував їх навчанням і уклав їм семінарійний устав. Будучи сенатором Речі Посполитої, мусив не раз на довший час виїжджати до Варшави. Тому що, як сам про себе говорив, «не був статистом ані політиком», зробив своїм секретарем, пізніше широко відомого, отця Яна-Павла Воронича, котрий по його вказівках редагував виступи на сеймі й пастирські листи. За участь у працях військового департаменту король Станіслав-Август Понятовський нагородив його орденом білого орла.

Під час засідання Великого Сейму ревно боронив права Церкви, забираючи голос у справі духовних фундацій, унії, толерантності, і так званого «забезпечення віри». У 1792 році виєднав рішення палат, за яким призначені відповідні фундації на будову нових 24 костелів на Київщині та Брацлавщині. Однак, пізніші події не дали можливості виконання цього рішення.

Щиро підтримував Конституцію 3 Травня, в якій бачив найпевнішу запоруку відродження батьківщини. Після її проголошення видав 10 травня 1791 р. пастирський лист, у якому наказав відправлення у своїй дієцезії молитов у честь нового закону. Коли в 1795 році на землях Київської, Кам'янецької і Луцької дієцезій, які були під російською владою, Катерина ІІ створила два нових єпископства, пінське й летичівське, єпископа Цєцішовського призначили пінським єпископом із резиденцією в Житомирі. Але існування цих двох дієцезій було ефемерне. Через три роки, у 1798 році, апостольський нунцій Лаврентій Літта заклав Луцько-Житомирське єпископство, яке утворилося зі з'єднання двох давніх дієцезій — Луцької і Київської. Першим її пастирем був єпископ К. Цєцішовський, котрий 26 вересня 1798 р. відбув інґрес. Одразу, після утворення цієї нової дієцезії, єпископ К. Цєцішовський перейшов до Луцька і її правління в цьому місті. Як написав єпископ М. Ґодлєвський, ці роки, належать до найпрекрасніших карт його життя. Невтомний у праці, ревний пастир збудив релігійний дух серед вірних, підняв моральний і розумовий рівень духовенства. Своєю діяльністю вплинув на розвиток польського шкільництва на Волині. Тадеуш Чацький говорив про нього, що був «колоною народної освіти в своїй пастві».

Коли в 1825 році обходили 50-ти річчя його єпископської хіротонії, у ювілейних урочистостях взяли участь представники верств суспільства. Із Бердичева приїхав рабин із делегацією, щоб від імені єврейського народу скласти побажання й виразити вдячність за допомогу під час зарази 1787 року. Був людиною великого характеру, чуйним отцем для духовенства й вірних у своїй дієцезії. Однак не відважувався на енергійні протести проти царських розпоряджень, які обмежували Церкву, внаслідок чого цар Микола І не вважав його як небезпечну особистість.

Коли на старість став немічним, після смерті Сєстшеньцевича, цар Микола І, указом від 27 березня 1827 р., призначив його могилівським архієпископом і митрополитом усіх римо-католицьких костелів у російській імперії, не вимагаючи при цьому виїзду з Луцька й дозволяючи на те, щоб мав заступника на посаді голови римо-католицького Колегіуму в Петербурзі. В останні роки свого життя архієпископ Цєцішовський втратив зір, втратив силу і не володів ногами. За декілька місяців перед смертю, уже після вибуху Листопадового повстання, до його фізичних страждань приєдналися ще моральні страждання з причини наклепів, ніби-то колись приступив до Торговиці і ніби-то на наказ Миколи І оголосив пастирський лист, який засуджував повстання.

Помер у похилому віці у Луцьку 28 квітня 1831 року. Був похований в Луцькій катедрі РКЦ.