Микола Кузнецов

Микола Іванович Кузнецов (рос. Николай Иванович Кузнецов; псевдонім — Грачов; нар. 14 (27) липня 1911, c. Зирянка, Пермська губернія — пом. 8 березня 1944, Боратин (Бродівський район), Львівська область) — російський радянський диверсант-розвідник, агент НКВС, партизан. Під час Другої світової війни виконував терористичні та провокаційні завдання радянського командування, які мали на меті визвати терор у відповідь з боку німецької окупаційної влади проти українського населення — вбивав керівників німецької адміністрації в Рівному — столиці Райхскомісаріату Україна, та Львові — адміністративному центрі Дистрикту «Галичина». Особисто ліквідував 11 генералів[Джерело?] і високопоставлених чиновників окупаційної адміністрації нацистської Німеччини. Псевдоніми: Рудольф Шмідт, Пауль Зіберт, Микола Грачов. Герой Радянського Союзу (1944, посмертно)

До війни

Справжнє його ім'я — Никанор, народився 27 липня 1911 р. в селі Зирянка (тепер — Талицького району Свердловської області) у заможній сім'ї старообрядця. Освіта — незакінчена середня. Всупереч написаному пізніше в його офіційних радянських біографіях, в рядах КПРС ніколи не був.

Після закінчення школи навчався в Тюменському сільськогосподарського та Талицькому лісовому технікумах. Самостійно вивчав німецьку мову, оволодівши нею досконало (пізніше в орієнтуванні абверу було вказано, що він володіє шістьма діалектами німецької мови); Кузнєцов взагалі мав неабиякі лінгвістичні здібності: вивчив есперанто, польську, комі та українську мови.

Був відрахований з технікуму через виключення з комсомолу за «куркульське походження». Весни 1930 року був прийнятий на роботу Комі-Перм'яцьким окружним земельним управлінням. Активно брав участь у колективізації. Тоді отримав кодовий псевдонім «Кулик». Саме його поведінка в моменти небезпеки, також вільне володіння комі-перм'яцькою мовою привернуло увагу оперативників органів НКВС-НКДБ.

У 1934–1936 роках працював у Єкатеринбурзі. Одночасно активно співпрацює з чекістами — тепер вже із Свердловської обласної управи НКВС, де йому присвоїли нове оперативне ім'я — «Учоний». У 1938 році був заарештований Свердловским НКВС, провів кілька місяців у в'язниці.

У Свердловську, завдяки щасливій долі, в січні 1939 р. познайомився з випускником курсів підготовки керівного складу НКВС Михайлом Журавльовим — майбутнім наркомом внутрішніх справ Комі АРСР. Через декілька місяців Журавльов рекомендував Кузнецова начальнику відділення відділу контррозвідки НКВС Леоніду Райхману як здібного агента, що блискуче оволодів німецькою та іншими мовами.

У Москві Кузнецов потрапив на очі керівництву відділу диверсій НКВС, його залучили до стеження за дипломатичним корпусом словацького та німецького посольств. Для цього йому видають паспорт радянського зразка на ім'я німця Рудольфа Шмідта. Кузнецов зарекомендував себе витонченим психологом, швидко став вхожим у дипломатичні кола Москви, роздобув чимало важливої інформації та навіть організував вербування словацького дипломата.

За його участю в квартирі військово-морського аташе Німеччини в Москві Норберта Вільгельма Баумбаха був розкритий сейф і перезняті секретні документи.

Участь у війні

З початку війни був зарахований до 4-го управління (диверсії і терор за лінією фронту) НКВС старшого майора П. А. Судоплатова.

З жовтня 1942 року Кузнецов під ім'ям німецького офіцера Пауля Зіберта вів розвідувальну діяльність в Рівному, постійно спілкувався з офіцерами вермахту, спецслужб, вищими чиновниками окупаційної влади, передаючи відомості в партизанський загін.

З осені 1943 року були організовані кілька замахів на заступника Еріха Коха та керівника управління адміністрації Рейхскомісаріату Пауля Даргеля.

20 вересня Кузнецов вбив заступника Е. Коха з фінансів Ганса Геля, і його секретаря Вінтера. 30 вересня він намагався вбити Даргеля протитанковою гранатою. Однак, Даргель отримав важкі поранення і втратив обидві ноги. Сам Кузнецов був поранений осколком гранати в руку.

16 листопада 1943 року Кузнєцов провів свою останню ліквідацію в місті Рівне — був вбитий верховний суддя окупованої України оберфюрер Альфред Функ.

У Львові Микола Кузнецов здійснив ряд терактів проти нацистської окупаційної влади. Крім того, за час роботи на території України йому вдалося отримати деякі відомості про підготовку німецького наступу на Курській дузі.

Кузнецов з'явився у Львові із завданням убити губернатора Галичини Вехтера. Подробиць останнього періоду життя видатного диверсанта так і не вдалося з'ясувати: всі явки, куди він міг звернутися, не спрацювали. Хоча німецькі органи безпеки очікували тут таємничого рівенського терориста, проте спіймати його їм не вдалося. Щоправда, за нез'ясованих обставин Кузнецова затримало Люфтваффе, проте він зумів утекти з їхнього штабу на Валовій, застреливши підполковника та єфрейтора.

А рано-вранці 9 лютого 1944 року Кузнецов застрелив віце-губернатора окупованої Галичини Отто Бауера та шефа канцелярії президії галицької адміністрації Гайнріха Шнайдера — біля їхньої резиденції навпроти будинку Івана Франка. Недалеко від місця злочину Кузнецов підкинув сфабрикований документ, в якому нібито йшлося про наказ організаторів ОУН убити Брауера. Коли нацисти знайшли цю підробку було вирішено здійснити ряд каральних заходів щодо українських націоналістів.

Сліди групи Кузнецова простежують здебільшого в польських селах. Проте взимку 1944 р. польське підпілля Галичини було знекровлене внаслідок жорстоких сутичок з УПА, тому допомогти йому, можливо, вже не було кому. Через три дні патруль польової жандармерії біля села Куровичі (Золочівський район) таки ідентифікував групу Кузнецова, проте диверсанти відбилися й цього разу. Але пошкоджений автомобіль довелося покинути.

Загибель

8 березня 1944 в с. Боратин (тепер — Бродівський район) групу Кузнецова зненацька захопила чота «Гуцулка» сотні «Чорногори» з куреня «Шугая». Переодягнених в одяг вояків вермахту радянських агентів партизани сприйняли за дезертирів. Як свідчить Якимів, упівці зазвичай лише обеззброювали таких людей. Проте «Чорногора» послав по перекладача. Це означало провал: Бєлов і Камінський добре не володіли німецькою. Тоді Кузнецов попросив закурити, підійшов припалити до гасової лампи, витягнув з-під свого кашкета гранату й ліг на неї (за однією з версій Кузнецов загинув у перестрілці). Другого його супутника партизани застрелили відразу, третього, хоча йому і вдалося вистрибнути через вікно, чергою з автомата скосив Якимів.

5 листопада 1944 року за виняткову мужність і хоробрість при виконанні поставлених завдань Кузнецов Микола Іванович був посмертно удостоєний звання Герой Радянського Союзу.

Після смерті

Впродовж 1990–1991 рр. у львівській пресі з'явилася низка протестів учасників українського підпілля проти увічнення пам'яті Кузнецова. Річ у тому, що на терористичні акти Кузнецова в Рівному окупаційна німецька влада зазвичай відповідала масовими репресіями проти українців. Тож розпочалися гарячі дискусії про демонтаж пам'ятника Кузнецову на вулиці 30-річчя Перемоги (тепер — Свєнціцького). Проблему вирішили його земляки, які запропонували віддати пам'ятник їм. Нині він стоїть у містечку Талиця, де Кузнецов навчався. У 2000 р. у міську раду Львова надійшов лист від ветеранів Свердловська з проханням посприяти в перепохованні Кузнецова в Свердловську. Комісія з військових поховань відмовила їм.

Замах Кузнецова на віце-губернатора Галичини О.Бауера варто порівнювати з аналогічними замахами радянської агентури на на рейхс-протектора Богемії і Моравії Р.Гейдріха та генкомісара Білорусі В.Кубе, лише в першому випадку відплату комуністичному провокатору було здійснено самими національним силами, тоді як в інших двох випадках від відплатних німецьких репресалій потерпіло насамперед місцеве населення...

Кузнецов у кіно

Художні фільми:

• «Подвиг разведчика» (Київська кіностудія ім. О.Довженка, 1947)
• «Сильные духом» (Свердловская киностудия, 1967)
• «Загін особливого призначення» (Свердловская киностудия, 1987)
• «По лезвию бритвы» (2014)

Див. також

• 2233 Кузнєцов — астероїд, названий на честь шпигуна.
• Кузнецовськ — місто в Рівненській області назване на честь Кузнецова.