Микола Римський-Корсаков

Микола Андрійович Римський-Корсаков (рос. Николай Андреевич Римский-Корсаков; нар. 6 (18) березня 1844, Тихвін, Новгородська губернія — пом. 8 (21) червня 1908, маєток Любенськ, поблизу Луги, нині Ленінградська область) — відомий російський композитор, педагог, диригент, громадський діяч, музичний критик; член Могутньої купки, автор 15 опер, 3 симфоній, симфонічних картин, камерно-інструментальної музики.

Біографія

Микола Римський-Корсаков народився у провінційному містечку Тихвіні за 200 км від Санкт-Петербурга. Батько композитора — Андрій Петрович Римський-Корсаков (1784—1862) походив з дворянського роду, деякий час служив новгородським віце-губернатором, а потім Волинським цивільним губернатором, мати — Софія Василівна — дочка кріпачки і багатого поміщика Скарятіна, була досить освіченою жінкою. Сильний вплив на майбутнього композитора мав і його старший брат Воїн Андрійович — контр-адмірал, реорганізатор системи військово-морської освіти.

Роки навчання

В дитинстві М. А. Римський-Корсаков вчився грати на фортепіано вдома, пізніше — в пансіоні (де М. А. Римському-Корсакову викладали загальноосвітні дисципліни, а також навчали гри на фортепіано). Але батьки майбутнього композитора бачили у своєму синові морського офіцера, і 1856 року віддали його навчатися до петербурзького Морського корпусу.

Навчаючись у Морському корпусі, Римський-Корсаков, однак, не втрачає інтересу до музики. У 1859 році він почав брати уроки у піаніста Ф. А. Канілле, який в 1861 познайомив Римського-Корсакова з М. А. Балакірєвим, навколо якого починав гуртуватися музичний гурток, що пізніше увійде в історію під назвою «Могутня купка». Вже на той час з Балакірєвим товаришували молоді композитори Мусоргський, Кюї, а також музикознавець Володимир Стасов. Знайомство з цими композиторами мало вирішальний вплив на формування особистості й естетичних поглядів Римського-Корсакова.

1862 року Римський-Корсаков закінчує морський корпус і бере участь у плаванні на кліпері «Алмаз» (1862—65), завдяки чому мав можливість побувати в багатьох країнах, зокрема у Великій Британії, США, Бразилії, Іспанії, Франції, Норвегії. Ця подорож стала для нього джерелом творчої фантазії на багато років. В 1864 році Римський-Корсаков був призначений мічманом.

1870-ті — 1880-ті роки

Після повернення до Петербургу Римський-Корсаков продовжив інтенсивні заняття музикою. Під впливом і керівництвом М. А. Балакірєва він створив 1-у симфонію (1861–1865), «Сербську фантазію» (1867), симфонічну музичну картину «Садко» (1867), 2-у симфонію «Антар» (1868), ряд романсів тощо. На початку 1870-х Римський-Корсаков звернувся до оперного жанру, який згодом став провідним у його творчості. Так, 1872 року була завершена його перша опера — «Псковитянка», за драмою Л. А. Мея.

1872 року композитор одружився з піаністкою Надією Пургольд, яка народила двох синів — Андрія (1878—1940) та Григорія (1901—1965) і доньку Надію (1884—1971).

1871 року Римського-Корсакова запросили викладати до Петроградської консерваторії. Як згадував пізніше композитор, "Якби я хоч трішечки повчився, якби я хоч на крапельку знав більше, ніж знав насправді, то мені було б ясно, що я не можу і не маю права братися за запропоноване мені діло, що піти в професори було б з мого боку і нерозумно, і недобросовісно…

  Оригінальний текст

Відчуваючи прогалини в своїй освіті, композитор інтенсивно вивчає музично-теоретичні дисципліни. Він веде класи практичної композиції та інструментування, пише свою Третю симфонію — C-dur. Згодом діяльність Римського-Корсакова розширюється. У 1873—84 Римський-Корсаков працював інспектором духових оркестрів Морського відомства, в 1874—81 — директором Безкоштовної музичної школи, з 1874 виступає як симфонічний диригент, а пізніше і як диригент оперних спектаклів. У 1883-94 виконував обов'язки помічника керівничого Придворною співочою капелою. Серед найвідоміших його творів кінця 1870-х — 1880-х років — «Казка» (1880), Сімфонієтта (1885) і Фортепіанний концерт (1883), «Іспанське капричіо» (1887), «Шехеразада» (1888), а також опери «Травнева ніч» (1879) і «Снігуронька» (1881).

Попри те, що до кінця 1870-х років «Могутня купка» як згуртована група перестала існувати, Римський-Корсаков не втрачав активності у спілкуванні з колегами та у пропагуванні їхньої творчості. Своєрідним продовженням «Могутньої купки» у 1880-х роках став так званий Біляївський гурток, що об'єднувався навколо мецената Біляїва. Римський-Корсаков став художнім керівником видавничої та концертно-організаторської діяльності Біляїва, а після смерті мецената разом із композиторами Олександром Глазуновим та Лядовим увійшов до опікунської ради з керування всіма справами.

1890-ті — 1900-ті роки

З 1889 року Римський-Корсаков зосереджується на оперній творчості. В наступні роки постають опери «Млада» (1889—1890), «Ніч перед Різдвом» (1895), «Садко» (1896), пролог до «Псковитянки» — одноактна «Бояриня Віра Шелога» і «Царева наречена» (обидві — 1898). У 1900-і рр. створюються «Казка про царя Салтана» (1900), «Сервілія» (1901), «Пан воєвода» (1903), «Легенда про невидимий град Кітеж» (1904) і «Золотий півник» (1907). У цей період композитор вивчав філософію, писав статті, переглянув і відредагував деякі зі своїх попередніх творів. Останні роки свого життя Римський-Корсаков працював над книжкою своїх спогадів, яку назвав «Літопис мого музичного життя».

Під час Революції 1905—07 Римський-Корсаков активно підтримав вимоги студентів-страйкарів, відкрито засудив дії реакційної адміністрації Петербурзької консерваторії, за що був звільнений з консерваторії, і поновлений на роботі лише після надання консерваторії часткових автономних прав і зміни керівництва.

Помер у маєтку Любенськ, поблизу Луги, нині Псковська область. Похований у Новодівочому монастирі в Петербурзі. В 1937 його прах був перенесений до Ленінградського пантеону-некрополя при Олександро-Невській лаврі.

Творчість

Творчість Римського-Корсакова глибоко самобутня і разом з тим спирається на класичні традиції. Гармонійністю світосприймання, ясністю музичного мислення, витонченим артистизмом він є близьким до Глінки. Пов'язаний із передовими ідейно-художніми течіями 1860-х рр., Римський-Корсаков виявляв великий інтерес до народної творчості (склав збірник «Сто російських народних пісень», 1877: гармонізував пісні, зібрані Т. І. Філіпповим, — «40 народних пісень». 1882). Композитор використовує справжні зразки музичного фольклору й органічно обробляє пісенні інтонації у власних мелодіях. Захоплення фольклором, давньослов'янською міфологією, народними обрядами відобразилися в операх «Травнева ніч» (за М. В. Гоголем. 1879), «Снігуронька» (за А. Н. Островським, 1881) — улюблений музичний твір Римського-Корсакова, який він вважав своїм найкращим, «Млада» (1890), «Ніч перед Різдвом» (за М. В. Гоголем, 1895).

Опери

15 опер Римського-Корсакова демонструють розмаїтість жанрових (билина, казка, легенда, історико-побутова драма, лірико-побутова комедія), стильових, драматургійних, композиційних рішень (твори, що тяжіють до номерної структури й до безперервного розвитку, опери з масовими сценами й камерні, з розгорнутими ансамблями й без них). Найповніше дарування Римського-Корсакова виявилося в творах, пов'язаних зі світом казковості, з різноманітними формами російської народної творчості. Тут розкриваються його мальовничо-образотворчий талант, чистота лірики — щирої, але трохи споглядальної, без підвищеної емоційної напруженості.

Увага до внутрішнього світу людини, до психологічного розкриття образів виявилося в камерній опері «Моцарт і Сальєрі» (на текст О. С. Пушкіна, присвячена А. С. Даргомижському, 1897), в одноактній опері «Бояриня Віра Шелога» (пролог до «Псковитянки», 1898) і особливо в драмі на історико-побутовий сюжет «Царева наречена» (1898). Нові тенденції, характерні для російського мистецтва початку 20 ст., відобразилися в опері «Казка про царя Салтана» (заПушкіним, 1900) з її підкреслено театральною умовністю й елементами стилізації народного лубка, в «осінній казочці» «Кощій Безсмертний» (1902), у якій казкова тематика трактується алегорично. Високі морально-філософські проблеми підняті в опері-легенді «Сказання про невидимий град Китеж і діву Февронію» (1904). Остання опера композитора — «небилиця в особах» «Золотий півник» (за Пушкіним, 1907) — нещадна сатира на царське самодержавство.

Основою оперної виразності Римський-Корсаков вважав спів. Важливу драматургійну роль у його операх виконує й оркестр, якому нерідко доручаються самостійні симфонічні картини, антракти, наприклад «Три дива» («Казка про царя Салтана»), «Битва при Керженці» («Сказання про невидимий град Китеж…»). Розглядаючи оперу насамперед як музичний твір, Римський-Корсаков також велике значення надавав її літературній основі — лібрето. Плідною була співдружність композитора з лібретистом В. І. Бєльським.

Симфонічні твори

Симфонічна творчість Римського-Корсакова в порівнянні з оперною не настільки багатопланова. Образна конкретність музичного мислення композитора визначила його схильність до програмного й жанрового симфонізму. Звідси перевага таких типів і форм, як увертюра (фантазія), симфонічна картина, сюїта. Найвидатніші твори Римського-Корсакова для оркестру — «Іспанське капричіо» (1887) і симфонічна сюїта «Шехерезада» (1888). Композитор розширив і збагатив колористичні можливості цих жанрів, створив свою систему ладово-гармонійних засобів, в основі якої — складні лади (зокрема характерний звукоряд — гама Римського-Корсакова), оркестрування поєднує барвистість, блиск із ясністю, прозорістю.

Вокальні твори

Вагоме місце у творчій спадщині Римського-Корсакова займає камерно-вокальна лірика. Написав 79 романсів, серед них — вокальні цикли «Навесні», «Поетові», «Біля моря».

Просвітницька і педагогічна діяльність

Різнобічна діяльність Римського-Корсакова мала велике просвітницьке значення, насамперед, у пропагуванні творів російських композиторів. Зокрема, 1889 року Римський-Корсаков виступав з концертами на Паризькій світовій виставці, де під його орудою прозвучали твори Глінки, Даргомижського, Бородіна, Мусоргського, Лядова. Завдяки редакторській роботі, були опубліковані й виконані опери «Кам'яний гість» Даргомижського, «Князь Ігор» Бородіна, «Борис Годунов» і «Хованщина» М. Мусоргського; Римський-Корсаков також підготував і видав, разом з Балакірєвим і А. К. Лядовим, оперні партитури М. Глінки.

Виняткове значення мала його педагогічна діяльність. Творець композиторської школи, Римський-Корсаков виховав 200 композиторів, диригентів, музикознавців, серед яких — А. К. Глазунов, А. К. Лядов, А. С. Аренський, М. М. Іпполітов-Іванов, І. Ф. Стравінський, О. В. Оссовський, В. Й. Малишевський, Н. Я. Мясковський, С. С. Прокоф'єв, М. А. Баланчивадзе, Я. Вітол, М. В. Лисенко, О. О. Спендіаров. Серед його учнів — полтавський викладач музики Микола Іванович Шванвич, батько вченого-ентомолога Б. М. Шванвича.

Частковим узагальненням педагогічного досвіду були його підручники гармонії й оркестровки, цінним історичним документом є автобіографічна книга «Літопис мого музичного життя» (1906).

Пам'ять

В 1944 у місті Тихвін відкрито Дім-музей, в 1971 у Ленінграді — Музей-квартира Римського-Корсакова. Ім'я Римського-Корсакова носить Петербурзька консерваторія, в 1952 біля її будівлі, що на Театральній площі, встановлено пам'ятник композиторові.

Ім'я композитора носить Дитяча музична школа № 1 в Миколаєві, в 1978 році біля школи встановлено бюст.

На його честь названо астероїд 4534 Римський-Корсаков.

Список творів

Опери:

• Псков'янка (1873,2-а редакція 1878; 3-я редакція 1892, постановка 1895, Петербург),
• Травнева ніч (Майская ночь) (1880)
• Снігуронька (Снегурочка)(1892)
• Млада (1892)
• Ніч перед Різдвом (1895)
• Садко (1897)
• Моцарт і Сальєрі (1898),
• Бояриня Вєра Шелога (пролог до Псковитянки) (1898),
• Царева наречена (Царская невеста) (1899)
• Казка про царя Салтана (Сказка о царе Салтане) (1900)
• Сервілія (1902)
• Кощій Безсмертний (1902)
• Пан-Воєвода (1904)
• Сказання про невидиме місто Кітеж і діву Февронію (Сказание о невидимом граде Китеже и деве Февронии) (1904)
• Золотий півник (Золотой петушок) (1907)

Кантати

• Світезянка (1897),
• «Песнь о вещем Олеге» (1899)

та інші

Для оркестру:

• 3 симфонії (1865, нова редакція 1884; 2-а — "Антар", 1868, нова редакція 1897; 1873, нова редакція 1886),
• Музична картина "Садко" (1867, редакція 1892),
• Сербська фантазія (1867, редакція 1889),
• Казка (1880),
• Симфонієтта на російські теми (1885),
• Іспанське капричіо (1887),
• Сюїта "Шехеразада" (1888),
• Світле свято (Светлый праздник, Воскресная увертюра, 1888),
• «Дубінушка» (зі змішаним хором ad libitum, 1906)

та інші

Інше

• Концерт для фортепіано з оркестром (1883),
• Фантазія для скрипки з оркестром (1886),
• Серенада для віолончелі з оркестром (1893) та ін.;
• твори для інструментів з духовим оркестром;
• камерно-інструментальні ансамблі;
• фортепіанні п'єси;
• хори з оркестром та a cappella;
• камерно-вокальні ансамблі;
• 79 романсів для голосу з фортепіано;
• обробки народних пісень.

Вокальні твори, перекладені українською

У перекладі Бориса Тена

«Захід тане рожевими тінями» («Запад гаснет в дали бледно — розовой…»),

«Ненастный день потух»

У перекладі Юрія Отрошенка

«Всі рідшає хмарин летюча череда» («Редеет облаков летучая гряда…»),

«Дзвінко жайвір знов співає» («Звонче жаворонка пенье…»),

«Не вітер — листя з висоти» («Не ветер, вея с высоты… »)

Книги

• Літопис мого музичного життя
• Практичний підручник гармонії
• Основи оркестрування