Олександр Єсенін-Вольпін

Олександр Сергійович Єсенін-Вольпін (12 травня 1924 — 16 березня 2016) — російський математик, філософ, поет, один з лідерів дисидентського та правозахисного руху в СРСР, піонер правової просвіти в дисидентських колах радянського суспільства, організатор «Мітингу гласності», що відбувся в Москві 5 грудня 1965, в 1970—1972 роках був експертом Комітету прав людини в СРСР, радянський політв'язень (загальний термін перебування у в'язницях, засланнях та психіатричних клініках — 6 років).

Єсенін-Вольпин є автором низки фундаментальних робіт в галузі математичної логіки, а також автором ряду робіт, присвячених теоретичним аспектам проблеми законодавчого забезпечення прав людини в СРСР і правозастосовчій практиці в цій галузі. Одним з перших в 1960-х роках в СРСР почав пропагувати правовий підхід у взаємовідносинах держави та громадян.

Єсенін-Вольпин сформулював і став відстоювати ідею про те, що радянські закони самі по собі цілком прийнятні, а проблема полягає у відмові з боку держави слідувати цим законам. Він переконував своїх однодумців, що якби держава дотримувалась своїх власних законів, то громадяни не опинилися б у положенні безправ'я, і що ситуація з дотриманням прав людини зміниться, якщо громадяни будуть активно домагатися від держави дотримання законів.

Позашлюбний син поета Сергія Єсеніна та поетеси й перекладачки Надії Вольпін. 1933 року разом з матір'ю переїхав з Ленінграда в Москву, де в 1946 році з відзнакою закінчив механіко-математичний факультет Московського університету. 1949 року закінчив аспірантуру науково-дослідного інституту математики при Московському університеті. Захистивши кандидатську дисертацію з математичної логіки, поїхав на роботу в Чернівці.

1949 року за «антирадянську поезію» Єсеніна-Вольпіна помістили на примусове лікування в Ленінградську спецпсихлікарню, у вересні 1950 року як «соціально небезпечного елемента» вислали в Карагандинську область (Казахстан) терміном на 5 років.

Амністований після смерті Сталіна 1953 року, незабаром після чого став відомий як математик, що спеціалізується в області інтуїционізма. 1959 року знову поміщений до спецпсихлікарні, де провів близько двох років.

Свої вірші, що розповсюджувалися в самвидаві та публікувалися на Заході, підписував прізвищем Вольпін. 1961 року в Нью-Йорку вийшла книга Єсеніна-Вольпіна «Весняний лист», в яку крім віршів увійшов його «Вільний філософський трактат».

Основу математичних та філософських поглядів Єсеніна-Вольпіна становить крайній скептицизм — заперечення всіх прийнятих на віру абстрактних понять (Бога, нескінченності, тощо.); з цього випливає необхідність суворого дотримання формально-логічних законів. З початку 1960-х років цей принцип він застосовує до сфери права, першим з радянських дисидентів висуваючи ідею можливості та необхідності захищати права людини шляхом строгого проходження радянськими законами та вимоги дотримання цих законів від влади. Це правило стає однією з основоположних концепцій правозахисного руху.

1965 року Єсенін-Вольпін стає організатором «Мітингу гласності», що пройшов 5 грудня на Пушкінській площі в Москві — першою в післявоєнному СРСР публічної демонстрації протесту. Основним гаслом мітингу, в якому взяло участь близько 200 осіб (включаючи оперативників КДБ), була вимога гласності суду над арештованими незадовго до цього Андрієм Синявським та Юлієм Даніелем; учаснику мітингу також тримали плакати із закликом «Поважайте Радянську Конституцію». На мітингу лунало в якості листівки складене Єсеніним-Вольпіним «Громадянське звернення», яке раніше поширювалось організаторами мітингу та співчутливими. Прямо з мітингу Єсенін-Вольпін був відвезений на допит.

У лютому 1968 Єсенін-Вольпіна знову запроторили до спецпсихлікарні. У зв'язку з цим ряд відомих математиків підписали так зване «лист 99» з протестом проти насильницької госпіталізації Єсеніна-Вольпіна.

1969 року переклав російською мовою та написав передмову до книги П. Дж. Коена «Теорія множин та континуум-гіпотеза», яка містить доказ незалежності гіпотези континууму від інших аксіом теорії множин.

У самвидаві поширюється складена ним «Пам'ятка для тих, кого чекають допити», ключовою тезою якої було твердження, що норми радянського процесуального права цілком придатні для того, щоб на законних підставах ухилитися від співучасті у переслідуванні інакомислення, не вдаючись до брехні або заперечування. Після звільнення, 1970 року, він вступає в Комітет прав людини в СРСР, співпрацюючи з Юрієм Орловим, Андрієм Сахаровим та іншими правозахисниками.

У травні 1972 року на наполегливу пропозицію радянської влади емігрував до США, де працював в університеті Буффало, потім — в Бостонському університеті. Автор теореми в області диадичних просторів, що отримала його ім'я.

До 80-річного ювілею Вольпіна у 2004 році дисидент Володимир Буковський вніс пропозицію нагородити Вольпіна премією імені Сахарова за його заслуги в правозахисному русі. При цьому Буковський сказав:

Чесно кажучи, це Андрій Дмитрович мав би отримати премію імені Єсеніна-Вольпіна. Алік був його вчителем (у правозахисній діяльності).

— Правозахисники і їх фонд «Подяка»

Буковський також сказав, що «хвороба» Єсеніна-Вольпіна, від якої його «лікували» у психіатричних лікарнях, називається «патологічна правдивість».

Живе в Бостоні (штат Массачусетс, США). З 1989 року неодноразово приїжджав на батьківщину.

Єсенін-Вольпін — один з героїв документального фільму 2005 року «Вони вибирали свободу», присвяченого історії дисидентського руху в СРСР.

Математична праця

В ранніх роботах Єсеніна-Вольпіна розглядались питання загальної топології, де він довів теорему Єсеніна-Вольпіна. Велика частина його більш пізніх праць стосується основ математики, де він ввів поняття ультрафінітизму, крайньої форми конструктивної математики, яка ставить під сумнів існування не лише нескінченних множин, а й навіть великих цілих чисел, таких як 10 12. Ним зроблено Він описав план для доказу несуперечності теорії множин Цермело-Френкеля з використанням методів ультрафінітизму в (Ésénine-Volpine, 1961), (Yessenin-Volpin, 1970) і (Yessenin-Volpin, 1981).

Математичні публікації

• Ésénine-Volpine, A. S. (1961). Le programme ultra-intuitionniste des fondements des mathématiques. Infinitistic Methods (Proc. Sympos. Foundations of Math., Warsaw, 1959). Oxford: Pergamon. с. 201–223. MR 0147389. Reviewed by Kreisel, G.; Ehrenfeucht, A. (1967). Le Programme Ultra-Intuitionniste des Fondements des Mathematiques by A. S. Ésénine-Volpine. The Journal of Symbolic Logic (Association for Symbolic Logic) 32 (4): 517. doi:10.2307/2270182. JSTOR 2270182.
• Yessenin-Volpin, A. S. (1970). The ultra-intuitionistic criticism and the antitraditional program for foundations of mathematics. У Kino, A.; Myhill, J.; Vesley, R. E. Intuitionism and proof theory (Proc. Conf., Buffalo, N.Y., 1968). Studies in Logic and the Foundations of Mathematics. Amsterdam: North-Holland. с. 3–45. MR 0295876. Reviewed by Geiser, James R. (1975). The Ultra-Intuitionistic Criticism and the Antitraditional Program for Foundations of Mathematics. by A. S. Yessenin-Volpin. The Journal of Symbolic Logic (Association for Symbolic Logic) 40 (1): 95–97. doi:10.2307/2272294. JSTOR 2272294.
• Yessenin-Volpin, A. S. (1981). About infinity, finiteness and finitization (in connection with the foundations of mathematics). У Richman, Fred. Constructive mathematics (Las Cruces, N.M., 1980). Lecture Notes in Math. 873. Berlin-New York: Springer. с. 274–313. doi:10.1007/BFb0090740. ISBN 3-540-10850-5. MR 0644507.