Станіслав Конецпольський

Станіслав Конецпольський (пол. Stanisław Koniecpolski; 1592—12 березня 1646) — державний діяч Речі Посполитої. Представник шляхетського роду Конецпольських гербу Побуг. Краківський каштелян (1633—1646). Великий канцлер коронний (1632—1646), сенатор. Польний гетьман коронний (1617—1632). воєвода сандомирський з 1625, староста жарновецький з 1611, вєлюньський з 1607. Один з найкращих полководців Речі Посполитої. Переможець у битвах під Мартиновим (1624), Хамерштином (1627), Тшцяною (1629), Охматовим (1644). У старіших українських публікаціях — Конєцпольский, Конєцпольський

Народився у Конєцполі у 1592 році. Син воєводи сєрадзького, подільського Александра Конєцпольського гербу Побуг і Анни з Срочицьких. Близько 1600–1606 рр. навчався у Кракові (1603 р. разом з братом Яном Пшедбуром записався до Краківської Академії). Разом з батьком брав участь в сеймі 1606 р. (батько відіслав його додому, щоб не брав участі в міжусобиці). 1607 р. батько передав Вєлюнське староство, що через молодий вік викликало обурення шляхти.

Перше виконане важливе завдання — дипломатична місія у Франції, винагорода — посада підстолія коронного.

Початки військової кар'єри

Учасник польсько-московської війни 1609–1618 років. У 1610 році (разом з братом Пшедбуром, який був важко поранений і помер) як ротмістр власної коругви, потім полковник брав участь у виправі на Смоленськ, де був включений до полків Потоцьких. Поховав брата в Конецполі. У 1612 разом з королем Сиґізмундом ІІІ Вазою вирушив у московський похід. Керував правим крилом в битвах на підступах до Москви 12 жовтня 1611 і 3 вересня 1612 року. Також під командою коронного гетьмана Станіслава Жолкевського в битві під Клушином. Після повернення став до лав кварцяного війська в Україні (командувач С. Жолкєвскі). Отримав його симпатію. У 1614 році брав участь в боротьбі проти бунтівного війська, що повернулося з московських виправ. 17 травня 1614 (у 1615) р. року, розбив конфедератів Карвацкого разом з сином гетьмана С. Жолкевського Яном під Рогатином (гетьман довірив йому акцію проти колишніх конфедератів).

Польний коронний гетьман

Посаду отримав у 1617 або в 1618 роках за сприяння тестя. У 1620 році в битві під Цецорою керував правим крилом армії. Активно старався приборкати наростаючий розвал дисципліни у війську під час відступу з-під Цецори. Біля кордону Речі Посполитої був зраджений молдавськими союзниками і взятий до турецької неволі, ув'язнений в Білгороді, замку Семи Башт (Єдикула, Гедикула) в Стамбулі. В 1623 році його було викуплено з неволі (зусиллями посла Кшиштофа Збаразького, який прибув до Стамбулу). До Корця для поховання привіз законсервоване в смолі тіло князя Самійла Корецького. Після повернення на батьківщину того ж року перебував у Теребовлі, брав участь в захисті (липень) від нападу татарів. 6 лютого 1624 року розбив один загін татарів під Шманьківцями, інший втік. 20 квітня 1624 року отримав перемогу над татарами Кантиміра-мурзи під Мартиновим недалеко від Галича. Його підлеглим був Стефан Хмелецький.

1625 р. командував польською армією, яка пригасила козацьке повстання під проводом Жмайла. Незважаючи на деякі втрати в боях з козацьким військом під Цибульником та Куруковим озером, йому вдалося блокувати козацький табір та змусити козаків до мирної угоди. Козацька верхівка погодилась на вигідний для шляхетської Польщі Куруківський договір 6 листопада 1625 р., що нав'язав козакам ординації, обмежуючі кількість реєстру до 6 000 людей.

1626–1629 років керував польськими військами, що боронили Королівську Прусію від шведів, на чолі яких стояв Густав ІІ Адольф. Квітня 1627 р. разом із найманцями з Мекленбурґа над Густавом Адольфом у битві під Хамерштином, а також здобув Пуцьк і Гнєв. Розбив 27 червня 1629 Густава Адольфа в битві під Трцяною. Після угоди в Альтмарку (1629) повернувся на Україну, де в 1630 році придушив козацьке повстання під проводом Тараса Федоровича. Українська історіографія звинувачує Конецпольського у жорстоких розправах з учасниками національно-визвольної боротьби в Україні.

Стосунки з Богданом Хмельницьким

Майбутній гетьман України з 1633 року перебував на службі Королівству Польському.

Здобувши «Мліївський ключ», С. Конецпольський вважав, що Суботів, де був хутір Б. Хмельницького, є їх володінням. На це останній відповідав:

«Цього насправді немає у мліївських привілеях, бо старі мліївські привілеї у наших руках бували, добре знаємо, поки сягають ці грунти. »

Веспасіян Коховський стверджував, що:

• С. Конецпольський з недовірою ставився до Б. Хмельницького як людини, «…готової на нове, з бунтівливим духом і з розумом, схильним до всього лихого»
• Б. Хмельницький висловився:

«Збудоване руками можна руками зруйнувати »

під час огляду Кодацької фортеці 1639 року.

За переказом Грондського, С. Конецпольський перед смертю жалкував, що покидає світ, коли Б. Хмельницький є живим; «боїться, щоб Річ Посполита не зазнала багато лиха, бо ніколи не було між козаками людини таких здібностей і розуму.» Літописець Натан Гановер стверджував, що коронний гетьман шукав нагод викрити Б. Хмельницького, але той берігся. Перед смертю С. Конецпольський доручив сину Александру «знайти яке-небудь обвинувачення і зігнати зі світу».

Великий коронний гетьман

1633 р. діяв на південному фронті, оберігаючи державні кордони від турецько-татарської агресії. Під час цієї кампанії влітку 1633 року одержав перемогу в битві над Сасовим Рогом, а 20-23 жовтня того року біля 11 тисяч польського війська (у тому числі 1250 запорожців під його командуванням відбило штурм біля 20 тис. солдатів Абази-паші на польський укріплений табір під Кам'янцем.

1635 р. за його наказом було збудовано на березі Дніпра фортецю Кодак. Командував польськими військами під час придушення повстання Павлюка 1637 р., повстання Острянина 1638 р.

У березні 1638 р. зявився на сеймі, до ніг короля кинув здобуті штандарти. Вимагав суворої кари для козаків, позбавлення їх прав, вважати їх «хлопами». 1638 р. хворів, тому не міг брати активнішу участь в придушенні козацьких повстань. 30 січня 1644 р. перміг татарів в битві під Охматовом, з допомогою військ князя Яреми Вишневецького.

Подав до суду позов на спадкоємців Мартина Кампіана, стверджуючи, що Павло Кампіан був кріпаком Конецпольских.

Помер несподівано. Був похований наступного місяця в Бродах.

Сім'я

Був тричі одружений. Перша дружина — молодша дочка С. Жолкевського Катажина (шлюб — лютий 1615 року). Дружина разом з первістком Анджеєм померла через 1,5 року.
Друга дружина — Кристина Любомирска (молодша рідна сестра руського воєводи Станіслава Любомирського). Шлюб 1619 року, померла 1645 року. Син: Александер.
Третя дружина — Зофія Опаліньска, договір був підписаний 16 січня 1646 року в Ритвянах — резиденції Лукаша Опаліньского. Дорослих дітей не було.

Магнат і меценат

Був багатим магнатом «кресовим» з величезними маєтками в Україні (зокрема, за податковими реєстрами, зокрема, мав 1640 року в Київському воєводстві 1499 селянських господарств («димів»), у Брацлавському - 18 548). Король надав Барське та Ковельське староства.). Дбав про розширення інфраструктури на її теренах, піклуючись про господарський розвиток своїх володінь, де заснував шовкову мануфактуру, доходи якої приносили близько 500 000 злотих щороку. Великі прибутки черпав із ставків та рибальства.

Його головна резиденція знаходилася у Бродах (в 1629 р. отримав у власність половину міста з навколишніми селами як подарунок, другу половину купив за 500 000 золотих, де в 1633 р. було зведено фортецю голландського типу, а також розширено і захищено оборонними спорудами все місто. Дав кошти на зведення палацу в Підгірцях — з фортифікаціями, крім того, оточений італійськими садами, а також палац у Варшаві. 1643 року став власником Язловця, 29 грудня 1643 в Барі видав грамоту-привілей для вірменів міста.

1633 року в Христини Зубрикової-Корженьовської купив в районі Тясмина Мліїв, Орловець, Тясмин (Смілу), Балаклій, Городище, Жаботин, частину Медведівки. 1645 у Степана Кохановського - Лебедин з різними урочищами.

У 1637 р. набув «Микулинецький ключ» від представника(ів) роду Зборовських.

Оцінка

Визнаний одним з найвидатніших полководців в історії Польщі, видатним командиром кінноти. Вмів чудово використовувати авангардні дії, щоб стримати і розбити ворога на зручному для себе терені. Найкращим прикладом цього були битва під Мартиновим, битва під Чарним. Міг завдяки блискавичним маршам сконцентрувати декілька груп в одному місці і часі (битва під Чарним). Під Трстено показав, як захопити зненацька ворога на марші та знищити його частинами. Під Мартиновом продемонстрував, як належить вести наступально-оборонну битву, опираючись на табір.

Цінував зростаючу силу вогнепальної зброї, тому прагнув до збільшення кількості піхоти в коронній армії. Причинився до введення драгонії. Був гарячим прихильником будівництва військового флоту. Широко підтримував будівництво сучасних земляних фортифікацій голландського зразка.