Стані́слав Ле́м

Стані́слав Ле́м (пол. Stanisław Lem; 12 вересня 1921, Львів — 27 березня 2006, Краків) — польський письменник-фантаст. Найпопулярніший польський письменник за кількістю мов, якими перекладено його твори.

Дитячі та юнацькі роки Станіслава Лема минули у Львові, про що він розповів у книжці «Високий Замок» (1966). Батько його, Самуїл Лем був військовим лікарем австро-угорської армії, тож і майбутній письменник, закінчивши 2-гу гімназію, (тепер 8-ма школа, що знаходиться на вул. Підвальній, 2), 1939 року вступив до медичного інституту в рідному місті. Німецька окупація Львова влітку 1941 року перервала його навчання. Після кількарічних блукань у воєнному лихолітті (відображених у трилогії «Незмарнований час»), юнак опинився у Кракові й вступив на медичний факультет Ягеллонського університету.

Ще студентом він 1946 року друкував оповідання, а в 1948 році написав роман «Шпиталь перетворення», який згодом включив до трилогії «Незмарнований час», значно «обтесавши» його під тиском тодішньої догматичної критики. Але й це не допомогло, і опублікувати трилогію він зміг лише у 1955 році, коли змінилася політична ситуація в країні.

Можливо, саме невдача із реалістичною прозою наштовхнула молодого автора на думку про фантастику. 1951 року вийшла у світ його книга «Астронавти». Успіх додав снаги, і письменник почав працювати досить-таки інтенсивно, видаючи майже щороку нову книгу: «Сезам» (1954), «Магелланова хмара» (1955), «Зоряні щоденники Йона Тихого» (1957), «Едем» (1959), «Навала з Альдебарана» (1959), «Повернення з зірок» (1961), «Книга роботів» (1961), «Щоденник, знайдений у ванні» (1961), «Соляріс» (1961), «Вихід на орбіту» (1962), «Місячна ніч» (1963), «Казки роботів» (1964), «Непереможений» (1964), «Кіберіада» (1965), «Полювання» (1965), «Рятуймо космос» (1966), «Розповіді про пілота Піркса»[ru] (1968), «Ідеальна порожнеча» (1971), «Маска» (1976), «Нежить» (1978), «Повторення» (1979), «Ґолем XIV» (1981) та чимало інших творів. У 1988 році вийшов у світ ще один роман письменника «Фіаско».

Переважно це були твори класичної наукової фантастики (англ. Science Fiction) про космічні подорожі, роботів, далекі планети, а також твори сатирично-пародійні («Кіберіада», «Казки роботів», «Полювання», «Повторення»). Чимало зробив Лем у царині есеїстики, розмірковуючи над проблемами свого жанру, а через них — над шляхами розвитку науки, технічного прогресу і, зрештою, усього людства («Діалоги» (1957), «Сума технологій» («Summa Technologiae») (1964), «Філософія випадку» (1968), «Фантастика й футурологія» (у 2-х томах, 1970), «Уявна величина» (1973), «Роздуми та шкіци» (1975), «Бібліотека XXI століття» (1986)).

Брався С.Лем і за традиційний детективний жанр («Слідство», 1959).

Характеристика творчості

Головні герої творів Станіслава Лема: Ійон Тихий, пілот Піркс, професор Тарантога, вчені роботи Трурль та Кляпавцій. Кожен із них має свою «шухлядку», слугуючи за «фірмовий знак» певного піджанру, і їх неможливо уявити собі героями одного й того ж твору (скажімо, пілота Піркса та конструктора Трурля). Виробивши спочатку у книгах-циклах «Зоряні щоденники», «Розповіді про пілота Піркса» та «Кіберіада» своєрідні чисті культури трьох напрямків літературної фантастики (класична Science Fiction, белетризована фантастико-футурологічна есеїстика, пародійно-сатиричні «Казки роботів»), Лем потім не раз повертається до згаданих циклів, додаючи нові й нові розповіді. Так, одна з його книг «Suplement» («Додаток») цілком складається з нових історій про Йона Тихого, Трурля та Піркса.

Перші новели циклу «Кіберіада», в якому автор об'єднав «Казки роботів», власне «Кіберіаду» та всі твори, що розповідають про пригоди конструкторів Трурля і Кляпавція, вийшли у світ у 1960-х роках. Шанувальники фантастики, які підійшли до книги з традиційною міркою, були, певно, здивовані. Адже сюжети більшості «казок роботів» цілком традиційні, фольклорні, із тих, що їх назбирав і розклав по структуралістичних поличках іще В. Пропп, хіба що де-не-де іронічно перекручені. «Фантастичність» книжки також була досить несерйозна, бурлескна — замість фольклорних вогнедишних зміїв у ній діяли якісь кібернетичні потвори, хоча і з цілком аналогічними функціями; місце «тридев'ятих царств» посіли віддалені галактики — оце й уся фантастика. Отже, спародійовані сюжети, спародійовані реалії, а що ж справжнє? Чи вся книга — лише пародія? Аж ніяк. Вдумливий читач знаходив у ній чимало дотепних спостережень цілком сучасноі дійсності, гіркувато-іронічних, але досить глибоких роздумів про людину й людство.

Через кільканадцять років по виході «Кіберіади» Лем помістив у книзі «Маска» ще одну казку — розділ під назвою «Цифраньове виховання», що складається зі вступу та двох новел. Перша новела, що має назву «Розповідь першого розмороженого», незважаючи на увесь традиційний для «Кіберіади» антураж, не містить ані чогось фантастичного (навіть у фольклорному розумінні), ані навіть футурологічного, оскільки всі алюзії спрямовано тут винятково в минуле, давне й недавнє. Отже, це своєрідна ретрологія у стилі Science Fiction. Лемові вдалося надрукувати її аж через десятиріччя після самої книги, бо «Розповідь…» — дошкульна, безжальна і насмішкувата пародія на сталінізм. Саме на сталінізм, як на втілену концепцію казарменого соціалізму, а не лише на «сталінщину», адже Лем не оминув своєю увагою ані ефемерних «відлиг», ані кишенькової гласності «у межах згори дозволеного», ані маріонеткових «демократизацій», які усе міняють, нічого не змінюючи.

«Цифраньове виховання» містить ще й «Розповідь другого розмороженого» — не менш гостру й дошкульну сатиру на сучасне суспільство, на дегуманізаційні процеси, що в ньому відбуваються. Це твір, який ніби стоїть на межі між пародійно-сатиричною фантастикою та белетризованою есеїстикою — жанром, до якого Лем звертався дуже охоче й досить успішно. Доказом цього є повість «Голос Господа». Твір, написаний як спогади вченого-математика Гоґарта про його участь у науковому проекті Master's Voice, розповідає про спробу розшифрування «зоряного листа» — таємничих сиґналів, що напливають до Землі з певної точки Всесвіту у формі нейтринного випромінювання. Найвидатніші науковці — математики, фізики, хіміки, лінгвісти, філософи — об'єднують своі зусилля для розкриття таємниці «листа». Власне, це їх об'єднують, а не вони самі себе — урядовий проект під назвою Master's Voice тримається в цілковитій таємниці, його виконавці працюють ізольовано десь у пустелі, в лабораторіях, збудованих для якихось військових досліджень. Навіть назва проекту — «Голос Господа» — відбиває двозначність їхнього становища, бо не ясно, чийого голосу слід більше слухатися — Космосу чи Вашингтону, як жартує один із персонажів.

Вчені досягають безперечних успіхів — відкривають ряд нових явищ і законів у різноманітних сферах знань, навіть синтезують за допомогою «зоряного листа» дивовижну субстанцію. Але чи ці успіхи є успіхами в осягненні змісту «листа», чи «лист» просто послужив імпульсом для вивчення земної природи, земних законів? Та й не лише природи, а передусім людства: показово, що тільки-но синтезована субстанція розкриває можливість створення нової надпотужної зброї, одразу ж саме на цьому зосереджуються основна увага й зусилля, а коли ця надія зникає, послаблюється й урядовий інтерес до «зоряного листа». Хоґарт, від чийого імені ведеться розповідь, доходить до висновку, що космічне послання має за адресата цивілізацію зовсім іншого рівня, аніж земна, яку роздирають внутрішні конфлікти, яка витрачає свої сили у братовбивчих змаганнях.

Остання книга Станіслава Лема

Такою є видана по смерті письменника в липні 2006 року у видавництві «Wydawnictwo Literackie» (Краків, Польща) посмертна збірка останніх текстів Станіслава Лема — «Раса хижаків. Останні тексти» (Stanisław Lem, «Rasa drapieżców. Teksty ostatnie»).

Фактично це збірка останніх публікацій Лема, які двічі на місяць друкувалися у тижневику «Tygodnik Powszechny». Редактор Томаш Фіалковський (Tomasz Fiałkowski) у післямові так визначив жанр цих публікацій: "Ці статті не є політичною публіцистикою: це радше спроба діагностування стану світу у всій його складності, сплетіння різнорідних ниток, сусідство яких часто вражає, але завжди є вмотивованим”.

Спектр зацікавлень пана Лема був дуже широким, йому була притаманна манера несподівано змінювати об’єкт обговорення. Тематика його виступів надзвичайно різноманітна: тенденції розвитку суспільства, роль інтелектуалістів у сучасному світі, тероризм, війни, стихійні лиха, політика і політики Польщі та світу, література і наука, деградація людства, конфлікт і співіснування цивілізацій, культур та релігій – це все переплітається в кожній з публікацій.

Це прискіплива хроніка подій, написана людиною небайдужою, мудрою і досвідченою.