Стані́слав Лемпі́цький

Стані́слав Лемпі́цький (пол. Stanisław Łempicki; * 25 травня 1886, Кам'янка-Струмилова — † 2 грудня 1947, Краків) — польський учений, письменник, професор, дійсний член Польської академії знання, представник львівсько-варшавської філософської наукової школи. Чоловік польської поетеси Ядвіги Гамської-Лемпіцької.

Станіслав Лемпіцький народився 25 травня 1886 року. Навчався в гімназіях Нового Сонча (1897–1901) i Львова (1901–1904). У 1904 році він вступив на філологічний факультет Львівського університету, де вивчав польську літературу й класичну філологію. Слухав лекції, зокрема, Вільгельма Брунхальського та Йозефа Калленбаха. Там він познайомився зі Станіславом Котом, Юліушем Кляйнером, Тадеушем Сінком, Стефаном Грабінським і Стефаном Верчинським. Здобувши вищу філологічну освіту, 1910 року вступив на юридичний факультет цього ж навчального закладу й у 1911 році закінчив його. З 1910 по 1921 рік працював викладачем у Восьмій і Шостій львівських гімназіях, а також у гімназіях Городенки та Борислава. У 1913 році захистив докторську дисертацію. 1924 року став екстраординарним професором, завідувачем кафедри історії освіти й навчання Львівського університету. Крім історії освіти, займався також дослідженнями історії культури в Польщі (праці Mecenat kulturalny w Polsce. Problemy i postulaty, Biskupi polskiego renesansu jako opiekunowie kultury, Szymon Szymonowicz i jego czasy, Medyceusz polski XVI wieku, Renesans i humanizm w Polsce), був історик польської літератури (Ян Кохановський, Ігнацій Красицький, Адам Міцкевич). У 1933 році Станіслав Лемпіцький став ординарним професором. Обіймав посаду заступника декана й декана гуманітарного факультету Львівського університету.

З 1925 року він працював директором Польського шкільного музею у Львові, у 1925–1927 роках керував літературним видавництвом Оссолінеуму, у 1933–1939 роках був редактором «Енциклопедії освіти». З 1928 року обирався дійсним членом Наукового товариства у Львові, а з 1929 року був член-кореспондент Польської академії знання. 1930 року одружився з Ядвігою Гамською й разом з нею провадив науково-літературну рубрику Львівського радіо. У 1937 році нагороджений командорським хрестом Ордена Відродження Польщі.

Після приєднання Львова до СРСР викладав старопольську літературу у Львівському університеті.

Під час німецької окупації працював бібліотекарем у львівському Оссолінеумі, брав участь у роботі таємного університету.

Після Другої світової війни Станіслав Лемпіцький був викладачем Львівського університету. Навесні 1945 року примусово репатрійований, виїхав до Кракова. Став там викладачем, а згодом завідувачем кафедри історії літератури Ягеллонського університету. З 1946 року Лемпіцький дійсний член Польської академії знання.

Помер 2 грудня 1947 року в Кракові від гострого інфаркту міокарда, коли в себе вдома приймав іспит у студентів. Поховали Станіслава Лемпіцького на Сальваторському цвинтарі.

Учні

Учнями Станіслава Лемпіцького були Стефан Цьорох, Амелія Діцян, Ян Добжанський, Ева Гродецька, Тадеуш Ган, Оскар Канфер, Л. Карлувна, Антоні Кнот, Броніслав Коцовський, Марія Ванда Кон-Культис, Лукаш Курдибаха, Адольфіна Маннувна, Броніслав Надольський, Марія Антоніна Ольхава, Редер Рапаппорт, Альфонс Шлец, Таубе Шонфельд, Естер Шрейбер і Уршула Шумська.

Твори

Наукові праці

• Mecenat kulturalny w Polsce. Problemy i postulaty
• Biskupi polskiego renesansu jako opiekunowie kultury
• Szymon Szymonowicz i jego czasy
• Medyceusz polski XVI wieku
• Renesans i humanizm w Polsce (1952)

Художні твори

• Wspomnienia ossolińskie (1948)
• Złote paski (1957) — автобіографічна повість
• Heinrich Heine. Poezje wybrane. (Wrocław 1951) — переклади поезії Гайнріха Гайне