Стані́слав Є́жи Лєц

Стані́слав Є́жи Лєц (*6 березня 1909, Львів — †7 травня 1966, Варшава) — польський поет, філософ, письменник-сатирик, і афорист XX століття.

Поет і афорист Станіслав Лєц, за означенням критиків, входить до першої десятки літераторів XX століття, які не тільки вплинули на смаки читаючої публіки, але й виразно позначилися на формуванні модерної свідомості людства.

Хоча Станіслав Єжи Лєц казав: «Не існує біографії письменника, є лише життєписи творів», все ж окреслимо його біографію.

Станіслав Єжи Лєц народився 6 березня 1909 р. у Львові, тоді ще Лемберзі, який, як і вся Галичина, входив до складу Австро-Угорської імперії. Він був єдиною дитиною в сім'ї. Його батько, австрійський шляхтич, барон Бенон де Туш-Летц («Свобідний барон де Туш Лєц» — називатимуть Станіслава варшавські друзі у несвобідні шістдесяті роки) єврейського походження, батьки якого перейшли в протестантство, був банкіром. Другою частиною подвійного прізвища батька в її-??? ЙОГО польському написанні — Лєц, що на ідиші означає «клоун» або «пересмішник» користувався автор «Непричесаних думок» (пол. Myśli nieuczesane). Згодом батька перевели до Відня і до його смерті у 1915 році родина Лєців мешкала там. У Відні Станіслав почав діставати освіту.

По поверненні до Львова Станіслав Лєц живе в типовій львівській кам'яничці по вул. Словацького, 6 навпроти Головної пошти. Тепер за його вихованням взялася мати — уроджена Аделя Сафрін, представниця польсько-еврейської інтелігенції, котра високо цінувала освіту і культуру.

Станіслав вчиться спершу в Євангелістичній Обершуле (вищій школі), а потім — в гімназії Камерлінг. У 1927 році Лєц вступає до Університету Яна Казимира (зараз Львівський національний університет імені Івана Франка), де протягом року вивчає полоністику, а по тому — право. Лєц-студент захоплюється модними тоді соціалістичними ідеями, через що в 1936 році, коли у Львові оголосили «полювання на лівих», був змушений тікати до Варшави.

Що ж до життєвої долі Є. Леца, то під час ІІ-ї Світової війни він чудом врятувався від розстрілу нацистами.

Воював з окупантами в Армії Людовій (майор Війська Польського).

... Таким його запам’ятали сучасники — завжди усміхненим, життєлюбним, енергійним, ледь іронічно відстороненим, як і належить «баронському синові», що став, за визнанням самого Лєца, сатириком «лише тому, що казав правду». Поет, дотепник, чи не найкращий майстер афористичного жанру в ХХ столітті. Домосід, якого вітри історії кидали зі Львова у Відень, з Варшави до Єрусалима. Поляк, єврей, в’язень концтабору, партизан, офіцер, дипломат, барон. Завсідник кав’ярень. Європеєць. Нонконформіст. Таким залишився Станіслав Єжи Лєц в історії і культурі.

Сім'я

Двічі одружений: з Ельжбетою Русєвич (Elżbieta Rusiewicz) мав сина Яна (Jan) та дочку Малгожату (Małgorzata), а з Кристиною Швятоньською (Krystyna Świętońska) — сина Томаша (Tomasz).

Твори

• Wiosna Весна (1929, ліричний вірш, літературний дебют)
• Barwy Барви (1933, поезії)
• Spacer cynika Прогулянка (шпацер) циніка (1946, сатира і епіграми)
• Notatnik polowy Польовий нотатник (1946)
• Życie jest fraszką Життя – це фрашка (1948)
• Nowe wiersze Нові вірші (1950)
• Rękopis jerozolimski Єрусалимський рукопис (1956)
• Myśli nieuczesane Непричесані думки (1957)
• Z tysiąca i jednej fraszki З тисячі і однієї фрашки (1959)
• Kpię i pytam o drogę Кепкую (кплю) і питаю дороги (1959)
• Do Abla i Kaina До Авеля і Каїна (1961)
• List gończy Оголошення про розшук (1963)
• Myśli nieuczesane nowe Непричесані думки нові (1964)
• Poema gotowe do skoku Поеми готові до стрибка (1964)