Василь Костянтин Острозький

Василь-Костянтин Костянтинович Острозький (* 2 (12) лютого 1526 — † 13 (23) лютого 1608) — український князь, магнат, воєнний, політичний і культурний діяч, меценат. Один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Великого Князівства Литовського у Речі Посполитій, сенатор Речі Посполитої, "некоронований король Русі-України". Син великого гетьмана литовського князя Костянтина Івановича Острозького.

Походив з родини Острозьких — найбагатшого і найвпливовішого князівського роду тодішніх Білорусії та України XVI — початку XVII століття. Серед його предків генеалогічна традиція кінця XVI — початку XVII століття називає Руса і давньоруських князів — Рюрика I, Володимира I Великого, Ярослава I Мудрого та Данила I Романовича.

Василь Острозький був молодшим сином князя Костянтина Острозького (старший — Ілля) від другого шлюбу з князівною Олександрою Семенівною Слуцькою. Після смерті батька в 1530 році, виховувся матір'ю в м.Турів. Молодий К.В.Острозький дістав гарну освіту, про що свідчить його листування та промови в сенаті. Після смерті в 1539 році старшого брата Іллі, вступив у багаторічну боротьбу за батьківську спадщину, що тривала аж до 1574 року. З середини 1540-х років в офіційних документах К.В.Острозький починає іменуватися батьковим ім'ям — Костянтин. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, Острозький отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. К.В.Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії.

У 18 років (1543-1544 рр.) розпочав військову службу під керівництвом маршалка Волинської землі Федора Санґушка. Політичну кар'єру К.В.Острозький почав в 1550 році, отримавши від великого князя Литовського посаду старости Володимирського і маршалка Волинського. Найкращий захисник від татарських нападів після смерти батька.

В 1559 році К.В.Острозький став воєводою київським; значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить К.В.Острозького «некоронованим королем Русі», що проводить відносно незалежну політику в руських землях.

В 1560-х роках К.В.Острозький виступав за рівноправне входження Руси до складу державного утворення Речі Посполитої.
1569 р. став сенатором. Був фактичним провідником Руси-України під час Люблінської унії 1569 року, підписав Люблінську унію.

1572 р. вигасла династія Яґеллонів - К.В.Острозький в 1573—1574 роках був одним з можливих кандидатів на польський престол, чию кандидатуру підтримувала і Туреччина (цьому завадило те, що вважався «вождем схизматиків»), згодом і на московський - після смерті останнього Рюриковича царя Федора I Івановича, в 1598 році (К.В.Острозький був споріднений з московськими Рюриковичами).

В 1574 році К.В.Острозький переніс князівську резиденцію з Дубного до Острога, де розпочалася перебудова Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П'єтро Сперендіо.

У вересні 1574 р. мав суперечку з Єжи Язловєцким.

Сім'я

Січень 1553 р. одружився із Зоф'єю з Тарновських гербу Леліва - донькою Яна Тарновського, майбутнього великого коронного гетьмана. Діти:

• Костянтин - крайчий литовський, староста володимирський, підчаший литовський, був одружений з Олександрою Тишкевич (її другий шлюб, третій чоловік - староста снятинський, сокальський Миколай Язловецький
• Януш - останній з роду
• Олександр - волинський воєвода
• Єлизавета (Ельжбета) - дружина Івана Кішки
• Катерина (Катажина) Анна - дружина Христофора Радзивілла.

Ставлення до українського козацтва

Були своєрідними; розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема, приймаючи їх на службу.
На початку 1590-х років К.В.Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Христофора (Кшиштофа) Косинського у 1591—1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо, зібране К.В.Острозьким, у вирішальній битві під П'яткою завдало нищівної поразки повстанцям. Шимон Пекалід в хвалебній поемі «Острозька війна» засвідчив м'яке ставлення К.В.Острозького до переможених. Князь обмежився лише вимогою публічного покаяння і присяги козацького ватажка перед родом Острозьких - можна пояснити тим, що Кшиштоф Косинський (згідно з тогочасними джерелами) був родичем князів Острозьких.
К.В.Острозький виступив рішуче проти повстання Северина Наливайка у 1594—1596 роках.

Позиція Костянтина Василя Острозького в релігійній сфері

В перший день великого посту замикався в Дубенському монастирі, знімав панські шати, переодягався в скромний одяг, постив та молився не один день та ніч. Гідний продовжувач справи свого батька; ретельно дбав про українське православ'я. За нього Острог - один з двох титулярних центрів єпархії Східної Волині - стає центром православної духовності. Відзначаючись релігійною толерантністю, К.В.Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму. 20 жовтня 1592 р. король Сиґізмунд III Ваза видав йому привілей виступати захисником прав Руської Церкви і висувати кандидатів на спорожнілі єпископські уряди (посади)

Характерним було ставлення К.В.Острозького до актуального на той час питання об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання (надав кошти Іпатію Потію для поїздки до Риму, К.В.Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 роках частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію, оминаючи князя, він виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору; не сподівався, що Іпатій Потій (давній і близький приятель князя), який завдяки його сприянню став єпископом Берестейським та Володимирським, буде опікуватись ввіреною паствою, а його самого буде вважати тільки овечкою, що потребує проводиря.

Костянтин Василь Острозький і піднесення української культури

Княжіння К.В.Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освічености - було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії. У володіннях К.В.Острозького культура на кілька десятиліть випередила політику; зневажена поляками православна Русь не хотіла бути «дурною Руссю». Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого входили Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Христофор Філалет (Мартин Броневський), Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукаріс (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен, Клірик Острозький, Зизаній Тустановський, Дем'ян Наливайко та інші.

За сприянням К.В.Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше.

В 1575 році К.В.Острозький запросив переслідуваного Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року («Острозька Біблія»).

Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Досвід та програма острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами.
Засновник шкіл у Турові в 1572 році, Володимирі-Волинському у 1577 році, Острозької школи у 1576 році і друкарні в Острозі близько 1577 року.
При Богоявленській замковій церкві (мала статус кафедрального собору, один з найзначніших православних храмів того часу) виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон, написаних в той час, вважаються шедеврами православного іконопису.

Спричинився до розбудови Межиріцького монастиря (вали, Заславська та Дубенська (не збереглась) брами.

М.Грушевський назвав діяльність К.В.Острозького «першим національним відродженням України».

Останні роки княжіння

Поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни, доживав в Дубенському замку. Збайдужіння К.В.Острозького до людських справ неґативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає.

Помер в 1608 році; був похований в крипті Богоявленської церкви в Острозі.

Власність

Наприкінці XVI століття К.В.Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок (зокрема, Тернополя, який отримав як віно дружини Зоф'ї (Софії) з Тарновських в 1567 р.; видав 3 грамоти для тернопільських міщан (1570 р,, 1593 р.; Сколього) про створення цековно-добродійного братства (згодом «Фундація Костянтина князя Острозького»), виділення йому 235 морґів і 1463 сажнів поля для утримання шпиталю вбогих міщан православного віровизнання; утримання братством школи зі слов'яно-руською мовою навчання, про будівництво Церкви Різдва Христового), 2760 сіл. Річний прибуток князя перевищував 19 мільйонів злотих.

Вшанування пам'яті

Україна

• В м. Острозі Рівенської області в 2000 році був встановлений Пам'ятник князям Острозьким.
• В м. Старокостянтинові Хмельницької області був встановлений пам'ятник-ротонда на честь К.В.Острозького.
• В м. Полонному Хмельницької області на площі Тисячоліття серед бюстів історичних осіб в 2012 році був встановлений бюст К.В. Острозького.
• В м. Тернополі — вулиця Князя Острозького
• 1 червня 2013 року вулиця Краснодонців у Луцьку була перейменована на Вулиця Князів Острозьких.

Литва

• У Вільному (Литва), за ініціативою Свято-Духового православного братства, в 1908 році закладено, а в 1913 освячено храм-пам'ятник до 300-річчя К.В.Острозького.

Польща

• У Білостоці (Польща) засновано фонд князя К.В.Острозького.

Білорусь

• 26 лютого 2008 року в Мінську , поруч з Петропавлівським собором був встановлений пам'ятний хрест на честь Костянтина Василя Острозького
• 12 травня 2008 року в Бресті на території Брестської фортеці в честь князя був встановлений пам'ятний хрест.

Росія

• В Новгороді , на пам'ятнику "Тисячоліття Росії", що був встановлений в 1862 році, серед просвітителів Русі зображено і Костянтина Василя Острозького.

Канонізація

• Українська православна церква Київського патріархату на Помісному соборі 2008 року канонізувала князя як благовірного.