Вінсент ван Гог

Вінсент Віллем ван Гог (нід. Vincent Willem van Gogh; [ˈvɪnsɛnt vaŋˈɣɔɣ]) (*30 березня 1853 — † 29 липня 1890) — нідерландський художник, постімпресіоніст. Його творчий спадок мав величезний вплив насамперед на французький живопис.

Ранні роки

Вінсент Віллем ван Гог народився в селі Гроот-Зюндерт у провінції Брабант на півдні Нідерландів. Його батьками були Анна Корнелія Карбентус (дочка палітурника) та Теодор ван Гог, пастор Нідерландської реформаторської церкви. Йому дали ім'я на честь дідуся Вінсента ван Гога (1789–1874, отримав ступінь з теології у Лейденському університеті у 1811 році) та народженого за рік до його появи на світ старшого братика, який помер в свій перший день життя. Висловлювались думки, що найменування на честь померлого брата могло мати великий психологічний вплив на молодого художника, і деякі елементи його мистецтва, такі як зображення пари чоловічих фігур, можуть бути наслідком саме цієї події. Практика використання того самого імені не була незвичною в той час. Так, дід Вінсент мав шістьох синів, троє з яких стали продавцями творів мистецтва, включаючи одного з них — Вінсента. В свою чергу, дід художника, можливо, був названий на честь дядька свого власного батька, успішного скульптора Вінсента ван Гога (1729–1802). Взагалі, мистецтво та релігія були двома видами діяльності, до яких тяжіла родина ван Гогів.

Через чотири роки після Вінсента 1 травня 1857 року народився його брат Теодор (Тео). Був ще один брат на ім'я Кор та три сестри — Елізабет, Анна та Віл. В дитинстві ван Гог був серйозним, мовчазним та задумливим. За розповідями сестер, юний Вінсент «незграбно ходив, низько понуривши голову». Сам Вінсент ван Гог зізнавався, що його дитинство було досить похмурим, хоча йому й подобалось блукати полями та сосновим лісом поблизу дому. У 1860 році Вінсент вступив до сільської школи в Зюндерті, де було близько 200 учнів та єдиний вчитель — католик. З 1861 року Вінсент та його сестра Анна навчались вдома з гувернанткою до 1 жовтня 1864 року, коли він поїхав до Зевенбергена (20 миль від дому), щоб навчатись у початковій школі-інтернаті Йана Провілі. Він страждав через те, що довелось поїхати з рідного дому, і згадував про це уже навіть в дорослому віці. 15 вересня 1866 року Вінсент поїхав до нової середньої школи — коледжу Віллема ІІ в Тілбурзі, де він, в числі інших дисциплін, вивчав малювання. У березні 1868 року ван Гог несподівано покинув школу та повернувся додому. Про свої ранні роки він писав: «Моє дитинство було похмуре, холодне й безплідне…».

Арт-дилер та священик

У липні 1869 року в п'ятнадцятирічному віці Вінсент отримав місце дилера в Гаазькій філії художньо-торгової фірми Goupil & Cie завдяки своєму дядьку Вінсенту (відомого під прізвиськом «Цент»), який був одним з власників цієї компанії. Фірма виставляла та торгувала картинами 18 та 19 сторіччя, а також деякими репродукціями старіших полотен. Вінсент швидко вчився оцінювати картини, хоча й писав у листі до своєї сестри Віл, що «лише десята частина полотен створюються з віри у мистецтво».

Після відповідного навчання в червні 1873 року його переводять до лондонської філії Goupil & Cie. Це були щасливі часи для ван Гога: він був успішним у роботі і у віці 20 років вже заробляв більше за свого батька. Він закохався в дочку своєї домовласниці Юджин Лойєр, але коли він нарешті освідчився перед нею, вона йому відмовила, пояснивши це тим, що вже таємно заручена з попереднім жильцем. Вінсент стає все більш відлюдкуватим та ревним щодо релігії. Батько та дядько відправили його до Парижа, де він і провів останні 3 місяці 1874 року. Там ван Гог був обурений тим, що твори мистецтва сприймаються як товар, і висловлював це клієнтам. У 1875 році ван Гог працював у Лондоні, де знову обурив роботодавців звинуваченням у тому, що торгівля картинами — це організована злочинність. Врешті-решт це призвело до того, що 1 квітня 1876 року його вирішили звільнити.

Його релігійні почуття зросли настільки, що він вирішив, начебто знайшов своє справжнє покликання. Ван Гог повернувся до Англії, щоб працювати спочатку безоплатно в якості тимчасового вчителя в маленькій школі-інтернаті, що виходила на гавань в Рамсгейті; він пізніше зробив декілька ескізів краєвиду. Незабаром власник школи переїхав в Айлворт, Мідлсекс. Вінсент вирішив теж перебратися на нове місце, де став помічником місцевого методиста у його прагненні «усюди проповідувати слово Боже».

На Різдво того року він повернувся додому, потім протягом шести місяців працював у книжковому магазині в Дордрехті, але ця нова робота не подобалася йому, і він витрачав більшість свого часу в коморці магазину роблячи замальовки або перекладаючи вірші з Біблії на англійську, французьку та німецьку.

Щоб підтримати бажання Вінсента стати пастором, родина відправила його в травні 1877 року до Амстердаму, де він жив у свого дядька Яна ван Гога. Вінсент готувався до вступних іспитів до університету, вивчаючи теологію зі своїм дядьком Йоханесем Стрікером, поважним теологом, що мав публікації в «Житті Ісуса». Для навчання в університеті Вінсент протягом року вивчав грецьку, латину та математику (він сам назвав цей час «найгіршим у житті»), але провалив іспити і поїхав від дядька в липні 1878 року. Згодом він знову навчався та провалив трьохмісячні курси при Протестантській місіонерській школі в Лаекені біля Брюсселя.

Місіонерська діяльність у селищі Вам

У січні 1879 року ван Гог приступив до виконання обов'язків місіонера в бельгійському шахтарському селищі Вам. Він навчав дітей читати й писати, викладав їм Закон Божий, доглядав за хворими, віддавав парафіянам частку свого одягу та їжі, а у вільний час малював. У виконанні своїх обов'язків він заходив досить далеко: часто спав на соломі, віддавав увесь свій теплий одяг іншим і харчувався залишками їжі. Такий спосіб життя ван Гога та надмірна ревність Вінсента обурили представників церкви, тому йому забороняють надалі проповідувати. Вінсент не захотів залишати цю місцину і переїхав у найближче село, де прожив рік у злиднях, замальовуючи жахливі умови життя шахтарських сімей. Саме тоді він зрозумів, що його покликання — живопис. Інколи йому вдавалось вимінювати свої малюнки на кусень хліба. Один шахтар надав йому притулок у своєму житлі; Вінсент часто малював надворі на великих куснях паперу, яким не знаходилось місця у тісному помешканні. Згодом Вінсент звернувся за допомогою до свого брата Тео, який надав йому кошти для переїзду до маленького готелю у Брюсселі у жовтні 1880 року. Тео буде надавати братові грошову допомогу впродовж усього життя Вінсента.

Особисте життя: Етен та Гаага

У квітні 1881 року ван Гог переїхав до маєтку батьків у Етені. У цей час Вінсент закохався у свою двоюрідну сестру Корнелію Адріану Фос-Стріккер (Кее), запропонував їй одружитися, але Кее рішуче відмовилася. Оскільки на його листи до Корнелії він не отримував відповіді, Вінсент вирішив зустрітися з нею у батьківському домі в Амстердамі. Коли дядько Стріккер став на його шляху, Вінсент підніс руку до полум'я лампи, погрожуючи тримати її над вогнем доти, доки не з'явиться Кее. Дядько лише погасив полум'я лампи, і Вінсент був змушений піти, принижений цією ситуацією. Самі родичі називають його настирливість «огидною», засуджуючи його спроби вмовити Корнелію одружитися з ним.

Батько називає Вінсента, який вважає релігію «жахливою річчю», нездарою і виганяє його з дому. Ван Гог поїхав у Гаагу. У цей час брат Тео та художник Антуан Мове морально підтримували його й заохочували до подальшої художньої творчості. Мове навчив його малювати акварельними фарбами та позичив йому гроші, щоб винайняти невеличку студію біля залізничної станції. Незабаром Вінсент посварився і з ним, оскільки Антуан не схвалював його стосунків з повією Класіною Марією Хоорник (відомою як Сін). Сін переїхала жити до його помешкання, а від ван Гога остаточно відвернулися рідні та знайомі. Вінсент провів із Сін та її дітьми (останній народився вже при ньому) півтора року. Це було життя сповнене відчаю та злиднів, проте сам ван Гог вважав це ідилією: він міг займатися живописом і використовував Сін як модель; тому за цей час він значно виріс як художник. У 1883 році Вінсент розлучився з Сін та поїхав з Гааги. Він все частіше пише олією, багато їздить Північною Голландією, малюючи пейзажі та портрети місцевих мешканців. Згодом ван Гог повертається до батьків, які знову дорікають йому тим, що він живе за братів кошт. Конфлікти з рідними трапляються все частіше.

Незабаром у приватному житті Вінсента трапилась чергова драма. У ван Гога закохалася Марго Бегеман, родина якої жила неподалік від його батьків. Вінсент освідчився їй в коханні, але батьки дівчини не дали дозволу на шлюб. Марго у відчаї намагається отруїтися. Її вдалося врятувати, але стосунки між нею та Вінсентом були безнадійно зруйновані.

26 березня 1885 року від серцевого удару помер батько Вінсента, Теодор ван Гог. Його смерть посилює розрив художника з рештою родини, окрім брата Тео, який з цієї миті став для нього ще ближчим.

Творчість у 1885 році

У 1885 році ван Гог закінчує малювати «Їдців картоплі» (нідерландською De Aardappeleters), яку часто називають його першим шедевром. Над цією картиною Вінсент працював весь квітень, роблячи безліч ескізів для остаточної версії, написаної олією на полотні. На картині зображено родину селян, які вечеряють картоплею при світлі лампи. Художнику вдалось реалістично передати сцену побуту селян. Вінсент сказав про неї так: «Я намагався підкреслити, що люди, які їдять картоплю при світлі лампи, риють землю тими ж руками, які кладуть у тарілку; … те, як вони чесно заробили свою їжу. Я хотів передати враження від побуту людей, який відрізняється від нашого. Тому я зовсім не очікую, що всім сподобається або всі будуть захоплюватися». Цю картину було вперше виставлено у серпні 1885 року у Гаазі. Критики нарікали на грубий мазок та викривлення фігур, проте брат Тео був більш завбачливий у своїй оцінці: «Почекайте і побачите чи є у нього талант. Я вважаю, що є. Якщо він досягне успіху у своїй роботі, то стане великою людиною». Під час свого дворічного перебування у Нюенені ван Гог намалював багато акварелей та близько 200 картин олією. Картини цього періоду відзначаються темними, земельними кольорами, які контрастують з яскравими барвами пізніших періодів творчості художника.

Серед авторитетів ван Гога — французький художник Міллє. Особливо захопила ван Гога композиція «Сіяч» і він зробить свою інтерпретацію композиції Міллє.

У школі Кормона

У лютому 1886 року Вінсент приїхав в Париж до брата Тео, який на той час уже декілька років керував французькою філією галереї Гупиля. Вирішивши вивчати образотворче мистецтво, він поступив на навчання до відомого живописця Фернана Кормона. Саме там він подружився із завсідником нічних притонів художником-початківцем — графом Анрі де Тулуз-Лотреком. Невдовзі ван Гог зрозумів, що Кормон не виправдав його сподівань, і пішов з його школи.

Завдячуючи брату Тео та його зв'язкам в аристократичних колах, Вінсент відкрив для себе імпресіоністів. Він відвідував численні виставки, на яких виставлялись роботи Деґа, Моне, Каміля Піссарро та Сіслея. В галереї Тео Вінсент побачив твори Мане, фактура й колорит яких справили на нього сильне враження. Від Тео він дізнався і про Ґоґена.

Захоплення ван Гога імпресіонізмом тривало недовго — художник зрозумів, що його живопис має бути абсолютно іншим. Він вирішив, що тільки прозоре повітря та яскраве сонце півдня зможуть надати його полотнам тих кольорів, про які він мріяв. Пізніше Вінсент написав: «Художник майбутнього буде колористом». Він мріє поїхати на південь та заснувати там товариство художників нового типу: «Майбутнє нового мистецтва знаходиться на півдні». Тулуз-Лотрек розповів йому про Арль. Прийшла зима 1888 року, і ван Гог, втомлений Парижем та довгою відсутністю сонця, погано себе почуває, прагне на південь і зрештою вирушає у Прованс.

Арль

20 лютого 1888 року Вінсент ван Гог приїхав до Арля. Він був приємно здивований красою природи. Саме так художник уявляв Японію: «Засніжений краєвид з білими верхівками дерев, що підносяться до неба й осяяні світлом, нагадує намальовані японцями зимові пейзажі». Невдовзі почалася весна — вибух кольорів та запахів. «Я невтомно працюю…» — пише він братові, котрий надсилає йому грошей та піклується про показ його нових полотен на Незалежному Салоні.

В середині червня Вінсент проводить декілька днів в Сен-Марі-де-ла-Мар, де відкриває для себе Середземне море з його надзвичайним нічним небом. Повернувшись до Арлю, він пише палко, натхненно. Ван Гог подружився з місцевим листоношею Руленом та підпоручиком Мілетом, але самотність все ж дошкуляє йому. Він запрошує Ґоґена приїхати до нього в гості за кошт свого брата Тео. Ґоґен з'являється в Арлі 28 жовтня 1888 року і знаходить ван Гога знесиленим та виснаженим роботою. Перші дев'ять тижнів пройшли мирно: Ґоґен навчав ван Гога техніки письма «по пам'яті», Вінсент зображував їх двох у вигляді стільців («Стілець Вінсента з люлькою» та «Крісло Гогена»). Радість спільного існування була недовгою — Ґоґен намагався встановити свої правила: почав з майстерні та спільних фінансів, а потім почав нав'язувати своє бачення мистецтва. Взаємини двох митців ставали все складнішими, ван Гог та Ґоґен весь час сварилися. Коли Ґоґен написав портрет ван Гога, Вінсент оголосив, що це його «портрет божевільного». Ці слова виявилися пророчими; душевна хвороба ван Гога почала стрімко прогресувати: з ним часто траплялись епілептичні припадки, під час яких він починав їсти фарбу.

Зрештою 23 грудня ввечері ван Гог під впливом душевного розладу накинувся на Ґоґена з бритвою у руці. Ґоґен, не кажучи ні слова, подивився Вінсенту прямо в вічі, і той відступив. Після цього Ґоґен пішов до готелю, а Вінсент повернувся до себе, відрізав нижню частину лівого вуха, загорнув її в ганчірку й відніс в бордель до повії Рашель, наказуючи «берегти цю річ». Жінка знепритомніла, а ван Гог, хитаючись, повернувся до себе і впав виснажений. Там його і знайшла поліція й відвезла у лікарню для душевнохворих, де його відвідав брат Тео. Ґоґен тим часом поїхав з Арля, так і не попрощавшись.

І фізичний, і душевний стан ван Гога був дуже важким: він втратив багато крові, напади безумства ставали частішими. Тільки після тижня страшних галюцинацій та епілептичного нападу до нього приходить спокій. 7 січня 1889 року Вінсент повертається додому, де на нього чекають погані новини: немає грошей, хазяїн збирається відмовити йому в житлі, брат заручився, а єдиний друг Рулен збирається поїхати з Арля. Ван Гога мучать нічні жахіття, його стан весь час змінюється від ейфорії до крайньої пригніченості. Тим не менш він багато пише. Саме в цей час створені відомі автопортрети, наприклад «Автопортрет з люлькою» та «Автопортрет з відрізаним вухом та люлькою».

Лікарня в Сен-Ремі

Жителі міста висловлювали незадоволення поведінкою ван Гога, сусідські діти кидали у нього камінням й обзивали дурнем. Петиція про його розміщення у шпиталю зібрала 81 підпис. Усвідомлюючи свій стан, ван Гог сам погоджується лягти в лікарню для душевнохворих. В лікарню Сен-Поль в Сен-Ремі-де-Прованс він прибув 8 травня. Йому поставили діагноз «епілепсія» (сформульовано як «гостра манія зі слуховими та зоровими галюцинаціями») й призначили лікування таблетками та «гідротерапією» (періодичним занурюванням у ванну з водою). Стан ван Гога стабілізувався, і йому дозволили малювати. В середині червня художник створює один з найвідоміших своїх шедеврів — «Зоряну ніч». Ван Гог прожив у Сан-Ремі один рік, мешкаючи у одній кімнаті та обладнавши іншу під студію. За цей час він написав близько 140 картин, і за власним зізнанням почувався краще: «Тут я почуваюсь щасливішим за роботою, аніж на вулиці».

В середині липня у ван Гога стався новий напад, і його позбавили останньої радості: можливості малювати. Побоюючись, що він може отруїти себе, лікарі конфіскували його фарби. Коли виснажений Вінсент нарешті прийшов до тями, він усвідомив, наскільки серйозно він хворий. Тео нічим не міг зарадити братові: на початку року він сам сильно хворів, а згодом у нього народився син, якому дали ім'я на честь дядька — Вінсент Віллем.

20 грудня 1889 року ван Гог виходить із шпиталю, щоб на два дні поїхати в Арль. 23 грудня, рівно через рік після відрізання мочки вуха, його звалює напад хвороби, ще жахливіший, ніж попередні. Цей напад тягнувся близько тижня, ван Гог намагався отруїтися власними фарбами. Коли художнику стало краще, він знову почав малювати. Тепер його переслідувала нова ідея — поїхати, залишити нарешті це прокляте місце, покінчити з Арлем. Він пише братові: «Мій виїзд виявися катастрофою». 16 травня 1890 року він сідає у потяг, що прямує до Парижу.

Виставка імпресіоністів

Картини ван Гога «Іриси» та «Зоряна ніч» були схвально зустрінуті на осінньому салоні у Парижі, а ще десять картин було відібрано після того, як Клод Моне оголосив роботи Вінсента найкращими на всій виставці. Деякі картини були відвезені на виставку «Ле Вен» у Брюсселі, і навіть продано за 400 франків, завдячуючи дуже сприятливому відгуку критика Альбера Орьє.

Після повернення у Париж

Подорож пройшла без проблем, Вінсент був тепло прийнятий братами. Про Йоганну, дружину Тео, у нього склалося враження як про сердечну та інтелігентну жінку. Незважаючи на погане самопочуття, він вже через кілька днів вирушив до Овер-сюр-Уаза, куди його запросив шанувальник образотворчого мистецтва та прибічник імпресіонізму терапевт-гомеопат лікар Поль Гаше. В Овер-сюр-Уазі ван Гог багато малює. Підрахували, що в цьому містечку художник створив близько 70 картин. Деякі справжні перлини творчості майстра («Церква в Овері», Портрет лікаря Гаше тощо). Зустрічі з лікарем не позбавили ван Гога допитливості і гострих оцінок. Йому подобаються околиці міста, та й сам лікар Гаше, якого він вважає сердечним та оптимістичним, хоча й хворим не менше за нього самого. На початку травня 1890 року Вінсент вирушив на чотири дні до Парижа. Там він зустрівся з багатьма художниками, проте ці дні виявились дуже виснажливими для Вінсента як у фізичному, так і у психологічному плані, тому він повертається до Овер-сюр-Уаза.

8 червня провідати брата приїхав Тео з дружиною та дитиною, і Вінсент провів чудовий день в родинному колі. Через місяць ван Гог вирішив сам поїхати на кілька днів до Тео у Париж. Там між братами сталася сварка з приводу грошей та умов, у яких Тео зберігав картини Вінсента у Парижі. Вінсент відчув, що став тягарем для брата, фінансові справи якого погіршились і того самого дня повернувся до Овер-сюр-Уаза. У листі до Тео Вінсент писав: «Я ризикував своїм життям заради своєї роботи, і вона вартувала мені половини мого глузду».

Ввечері 27 липня 1890 року ван Гог вийшов з дому із мольбертом й фарбами та попрямував до пшеничного поля. Там він дістав позичений у когось із знайомих револьвер і вистрілив собі в груди. Тяжко поранений, він повернувся до готелю, де його і знайшли доктор Гаше та місцевий терапевт. Гаше відправив повідомлення брату Вінсента, і Тео приїхав наступного дня. Останні хвилини життя Вінсент стискав руку брата, який і почув останні слова ван Гога: «Мені хотілось би піти з життя ось так». Вночі у Вінсента почався епілептичний напад. О 1:30 ночі 29 липня 1890 року Вінсент ван Гог пішов з життя.

Спадщина художника

За останні 10 років свого життя Вінсент ван Гог встиг створити близько 800 картин і понад 900 графічних творів.

Починаючи з перших виставок його творів наприкінці 1880-х слава ван Гога постійно зростала серед його колег та художніх критиків, а також серед арт-дилерів та колекціонерів. Після його смерті художні виставки були організовані в Брюсселі, Парижі, Гаазі та Антверпені. На початку 20-го сторіччя виставки супроводжувалися широкою ретроспективою в Парижі (1901 та 1905 роки), Амстердамі (1905), Кельні (1912), Нью-Йорку (1913) та Берліні (1914). Це викликало помітний поштовх для творчості нової генерації художників.

Французькі фовісти, включаючи Анрі Матісса, розширили використання ван Гогом кольору та свободу в його застосуванні, як це зробили німецькі імпресіоністи з групи Брюке. Абстрактний імпресіонізм 1950-х використав надбання ван Гога у мові жестів. У 1957 році англо-ірландський художник Френсіс Бекон поклав в основу декількох творів репродукції картини ван Гога «Художник на шляху до роботи» (яка була знищена під час Другої світової війни).

Портрети роботи ван Гога

• Селянин з Нюенена, 1885, Брюссель
• Пан з люлькою, 1887, Фонд Барнса, Меріон, США
• Папаша Тангі, 1887, музей Родена
• Огастіна Сегаторі, 1887
• Зуав (ван Гог), 1888, приватна збірка
• Так звана Мусме, 1888, Вашингтон, Національна галерея
• Поштар Жозеф Рулен, малюнок до портрета, 1888, музей Гетті, Лос-Анджелес
• Поштар (Жозеф Рулен), Бостон
• Арман Рулен, три різні варіанти
• Старий селянин, два варіанти
• Італійка, 1888, музей д'Орсе
• Ежен Бош, 1888, музей д'Орсе
• Поль-Ежен Мілле,1888, музей Креллер-Мюллер
• Фелікс Рей, 1888, Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва
• Слуга (гарсон), 1889, Національна галерея сучасного мистецтва, Рим
• Лікар Гаше, два варіанти
• Маргеріта Гаше, 1890, Кунстмузей, Базель
• Аделіна Ріво, 1890, приватна збірка

Деякі картини

• Сад пастора в Нюенені взимку, Амстердам, муніципальний музей
• Сіяч, 1881, Оттерло, Музей Креллер-Мюллер
• Натюрморт з Біблією, 1885, Амстердам, Музей ван Гога
• Вечеря картоплею (Їдці картоплі), 1885, Амстердам, Музей ван Гога
• Череп з цигаркою, 1886, Амстердам, музей ван Гога
• Натюрморт з глечиками і пляшкою, 1884
• Спальня ван Гога,1888, Амстердам, музей ван Гога
• Нічне кафе
• Червоні виноградники в Арлі, Москва
• Рибалка навесні, 1887, Чикаго
• Спогади про сад в Еттені, 1888, Ермітаж
• Сад лікарні в Арлі, Вінтертур, Швейцарія
• Церква в Овері, Париж, музей д'Орсе
• Вулиця в Овері, Гельсінкі, музей
• Ваза з півниками
• Захід сонця біля Монмажур, 1888, Амстердам
• Жнива в Провансі, 1888, Ларен
• Соняшники, 1888, Лондон, галерея Тейт
• Море в Сен-Марі, 1888, Москва
• Стовбур старого дерева, 1888
• Оливкові дерева, 1889
• Квітучий сад з краєвидом Арля, 1889, Мюнхен, Нова пінакотека
• Стілець ван Гога, 1889, Лондон, галерея Тейт
• Зоряна ніч, 1889, Метрополітен-музей, Нью-Йорк
• Садові півники,1889
• Сад лікаря Ремі, 1889, Ессен, музей Фолькванг, Німеччина
• Халупки, 1890, Ермітаж
• Шлях з кипарисами, 1890
• Пейзаж в Овері, 1890, Москва