Владислав Лозинський

Владислав Лозинський гербу Любич (пол. Władysław Łoziński) (29 травня 1843, Опори — 21 травня 1913, Львів) — польський історик, дослідник культури, мистецтвознавець, журналіст, публіцист, письменник (псевдоніми Wojtek ze Smolnicy, Władysław Lubicz), колекціонер творів мистецтва, науковий секретар Оссоленіуму, шляхтич, політик-консерватор. Посол Райхсрату Австро-Угорщини.

Народився в сім'ї поштаря Валеріана Лозинського і Юлії з Левицьких. Його братами були юрист Броніслав, письменник Валерій (1837–1861), який помер внаслідок поранення на поєдинку, а кузинами історик Кароль Шайноха (1818–1861) і геолог Владислав Шайноха (1857–1928). Був одружений з Ядвигою Старорипінською (1844–1918).

Владислав Лозинський протягом 1862–1868 років навчався у Львівському університеті. Перші півроку вивчав право, а пізніше історію і філологію. Працював редактором ряду видань — Dzwonek (1864–1866), Gazeta Lwowska (головний редактор 1873–1883), Dziennik Literacki, Przegląd Powszechny, Gwiazdka Cieszyńska. 1871 року влаштувався працювати в Закаді Оссолінських. Ставши невдовзі його першим науковим секретарем. Пропрацював на цій посаді до 1873 року. У 1889–1898 роках очолював Гроно консерваторів Східної Галичини. Був віце-президентом Історичного товариства, головою Товариства Шанувальників Мистецтв, членом Академії знань (з 1890) та Народознавчого товариства. Від 1900 — почесний доктор філософії Львівського університету. Входив до складу журі конкурсу на проект пам'ятника Анджею Потоцькому у Львові (1910). Обирався депутатом Райхсрату від округу Турка — Бориня, до палати сенаторів (нім. Herrenhaus) від округу Перемишль — Городок. 1902 року став довічним членом Палати панів. Почесний громадянин Львова (1907).

Зібрав колекцію творів мистецтва, яка налічувала 1200 одиниць і містилась у палаці на вулиці Оссолінських (тепер вулиця Стефаника), 3. 1892 року зробив дар з 12 гравюр, 2 печаток цехів новоствореному Історичному музею Львова. 1897 року видав каталог власної колекції.

Помер у Львові. Похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі, поле № 57. Дітей не мав. Спадкоємцями стали племінник Валерій Лозинський, дружина та сестри. Колекція творів, пов'язана з Польщею за заповітом перейшла гміні Львова. Твори закордонного мистецтва гміна викупила у спадкоємця 1914 року разом із палацом. 1929 року гміна видала каталог колекції. Сучасна вулиця Герцена у Львові 1913 року була перейменована на його честь. Дружина загинула 1918 року у Львові під час листопадових боїв.

Праці

• Pierwsi Galicjanie: powieść z przeszłości.— Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1867.
• Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach: 1384–1640.— Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1889.
• Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku: architektura i rzeźba, 1898 — найвідоміша праця серед творів В. Лозинського
• Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku.— 1903.
• Życie polskie w dawnych wiekach.— 1907.
• Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku.— Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1890. В ній, зокрема, вказує, що «русини Львова 16-17 ст. не були схожими на народ, радше — на касту, зовнішнім критерієм їх окремішності була якась глуха соціяльна заздрість».