Володи́мир Антоно́вич

Антоно́вич Володи́мир Боніфа́тійович (1830, Чорнобиль / 18 (30) січня 1834, Махнівка — 8 (21) березня 1908, Київ) — український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади.

Батько Дмитра Антоновича. Дружина — Антонович-Мельник Катерина Миколаївна.

Народження, перші роки

Народився у містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (з 1935 с. Комсомольське Козятинський район, Вінницької області).

За версією Польського БС, за відомостями його вдови, брата, друзів, народився у Чорнобилі 1830 року. Був охрещений священиком УГКЦ, що не можна було розкрити для загалу. Метрику 1834 року видав ксьондз; батько в ній був вказаний учнем Крем'янецького ліцею, мати — Марія-Моніка — походила з роду Ґурських (пол. Górskich). До 10 років перебував з батьками, які працювали гувернерами в багатих шляхтичів.

Подальші роки

Навчався у першій (Рішельєвській) і другій гімназіях м. Одеси (1845–1850); одним з педагогів був Іван Джидай. Закінчив медичний (1855 р., вступив за наполяганням матері, працював лікарем у Чорнобилі після його закінчення) та історико-філологічний (1860 р.) факультети Київського університету. Після закінчення останнього у 1861 році працював учителем (професор) латинської мови в першій Київській гімназії, у 1862–1865 роках викладав історію в Київському кадетському корпусі. Одночасно з 1863 — секретар, а у 1864–1880 — гол. ред. «Тимчасової комісії для розгляду давніх актів» при канцелярії київського, волинського й подільського генерал-губернатора.

У 1861 році приєднався до так званих «хлопоманів». Один з організаторів Київської громади. 1873–1876 — член Південно-західного відділу Російського географічного товариства, у 1875–1876 — його голова. У 1874 р. брав участь в Третьому Археологічному з'їзді та був його секретарем. З 1878 р. — професор російської історії Київського університету, голова Історичного Товариства Нестора-літописця (з 1881 р.), організатор археологічних з'їздів в Україні.

Помер Антонович 8 (21 березня) 1908 року, похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 7). У квітні 1967 року на могильній плиті В. Антоновича зроблено напис «Антонович Володимир. 1834–1908. Український історик».

Наукова діяльність

Антонович — автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Зібрав, зредагував і видав 9 томів «Архива Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України 16—18 століть. Вступні статті Антоновича до цих томів присвячені

• історії козацтва:
  • «О происхождении козачества», 1863;
  • «Последние времена козачества на правом берегу Днепра по актам 1679–1716 гг.», 1868),
• історії гайдамаччини:
  • «О гайдамачестве», 1876 і
  • «О мнимом крестьянском восстании на Волыни в 1789 г.», 1902),
• історії селянства:
  • «О крестьянах в Юго-Западной России по актам 1770–1798 гг.», 1870),
• історії шляхетства:
  • «О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России», 1867),
• історії міст і міщанства:
  • «О городах в Юго-Западной России по актам 1432–1798 гг.», 1870),
• історії церкви:
  • «Об унии и состоянии православной церкви с половины 17 до конца 18 в.», 1871).

Інші головні праці Антоновича:

• «Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда» (1877–1878);
• «Киев, его судьба и значение с 14 по 16 ст.», (1882);
• «Уманський сотник Іван Гонта» (1882);
• «Монографии по истории Западной и Юго-Западной России» (1885).

За редакцією Антоновича вийшли також

• «Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей» (1874, редактор І, ІІІ розділів);
• «Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной России» (1888) (див. також Літопис подій у Південній Русі);
• «Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси» (1890–1896);
• «Дневник Станислава Освенцима» (1643–1651) та інші.

Антоновичу належать історичні примітки до видання М.Драгоманова «Исторические песни малорусского народа» (1874–1875).

Найважливіші праці Антоновича з археології:

• «Раскопки в земле древлян» (1893);
• «Археологическая карта Киевской губернии» (1895);
• «Археологическая карта Волынской губернии» (1902);
• «Описание монет и медалей, хранящихся в нумизматическом музее Университета св. Владимира» (1896.

Матеріали дослі­джень про Шумськ і його околиці опубліковані у праці «Про місцезнаходження літо­писних міст Шумська і Пересопниці» (1901).

Сучасні перевидання

• Антонович В. Б. Про Козацькі часи на Україні — К.: Дніпро, 1991. — 238 с.
• Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / Упор. О. Тодійчук, В, Ульяновський. Вст. ст. та коментарі В. Ульяновського. — К.: Либідь, 1995. — 816 с. («Пам'ятки історичної думки України»)
• Антонович В. Б. Коротка історія козаччини — Вінніпег.: УВАН, 1971. — 232 с.

Громадсько-політична діяльність

Антонович був представником народницької школи в українській історіографії. Він створив так звану «київську школу» істориків, що в особі учнів Антоновича з Київського університету (Дмитро Багалій, Петро Голубовський, Михайло Грушевський, М. Довнар-Запольський, Іван Линниченко, Гошкевич Віктор Іванович, та ін.) заклала підвалини сучасної історичної науки.

У своїх працях Антонович уникав синтези, документально досліджуючи окремі історичні явища. Лише в своїх науково-популярних лекціях («Бесіди про часи козацькі в Україні» (1897); «Виклади про часи козацькі в Україні» (1912) Антонович дав загальний огляд української історії від часів сформування козаччини. Антонович був видатним українським громадським діячем. Належачи до так званих «хлопоманів», він надрукував у відповідь польському публіцистові Зенону Фішеві (псевдонім Падалиця) відому статтю «Моя исповедь» (1862), де подав обґрунтування ідеології «хлопоманів». Майже півстоліття Антонович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської Старої Громади, і за його ініціативою 1890 року в Галичині дійшло до «угоди» між поляками й українцями у Львівському сеймі. Антоновичу належить велика роль в реалізації плану переїзду Михайла Грушевського до Львова і створення там наукового осередку.

Створив українську археологію як науку, розробивши нову методику ведення розкопок. Дослідив стоянки періоду палеоліту, неоліту, провів розкопки поселень Трипільської культури, древлян та розробив їх класифікацію. Видав археологічні карти Київської й Волинської губерній (1895, 1900). Учасник багатьох загальноросійських археологічних з'їздів, міжнародного археологічного конгресу в Лісабоні (1880).

Мешкав у Києві за адресою вулиця Жилянська, 20 (з 1880-х рр. до 1908 року; будинок не зберігся).

Вшанування пам'яті

Іменем Володимира Антоновича названо вулиці в Києві та у Львові.