Євген Марчук

Євге́н Кири́лович Марчу́к (28 січня 1941, Долинівка, Гайворонський район, Одеська (нині Кіровоградська область), УРСР, СРСР — 5 серпня 2021, Київ) — український державний діяч, 4-й Прем'єр-міністр України (керував урядом: 6 березня 1995 (до 8 червня 1995 року — виконувач обов'язків прем'єр-міністра) — 27 травня 1996), генерал армії України, кандидат юридичних наук.

21 листопада 2018 року уповноважений представляти Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях, 19 травня 2019 року звільнений від виконання обов'язків.

Біографія

Народився 28 січня 1941 р. в с. Долинівка, Гайворонського району Одеської області (нині Кіровоградська область) у селянській родині. 1963 року закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна за спеціальністю вчитель української мови і літератури.

Від 1963 р. працював у Комітеті державної безпеки УРСР. Генерал армії України (звання присвоєно указом Президента України 23 березня 1994 р.).

5 червня 1991 р. на засіданні Верховної Ради УРСР був призначений Державним міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР.

За поданням Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука 6 листопада 1991 року Марчук був призначений Верховною Радою України першим Головою Служби безпеки України (1991—1994).

Указом Президента Кравчука (N 348/94) від 1 липня 1994 року (між першим і другим туром президентських виборів) Марчука призначили віце-прем'єр-міністром в Уряді Віталія Масола.

А восени того ж року, 31 жовтня, Указом новообраного президента Леоніда Кучми (N 647/94) Марчука призначено першим віце-прем'єр-міністром України — Головою Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. У зв'язку з тим, що прем'єр-міністр Масол подав у відставку з посади керівника уряду, президент Кучма указом від 3 березня 1995 року (N 166/95) призначив Марчука виконувачем обов'язків прем'єр-міністра.

Під час підписання Конституційного договору між президентом і парламентом (08.06.1995. № 1к/95-ВР) указом президента Кучми (N 433/95) перший віце-прем'єр-міністр Євген Марчук призначений прем'єр-міністром України.

На початку цих призначень, у «Народній газеті» вийшла замітка, підписана групою осіб, у якій ці особи висловили протест такому призначенню в самостійній Україні, зазначивши, що Євген Марчук здобув високу посаду генерала КГБ і переїхав з Полтави до Києва за те, що вони були передані до суду і ув'язнені з подачі Марчука. Ці особи в кав'ярні вели бесіди на тему незалежної України, а офіцер КГБ Марчук був відповідальний за їхнє прослуховування.

Згідно з тодішнім законодавством (1995 р.) Марчук, бувши державним службовцем, мав право балотуватися до Верховної Ради. У грудні 1995 р. на довиборах до Верховної Ради по Миргородському виборчому округу (№ 324) був обраний народним депутатом у першому турі. У парламенті був обраний до Комітету з питань оборони і державної безпеки, а у жовтні 1996 року очолив фракцію «Соціально-ринковий вибір».

Розбіжності у поглядах із президентом і його оточенням на подальший розвиток держави все більше давалися взнаки і Кучма своїм указом від 27 травня 1996 року (N 378/96) звільнив Євгена Марчука «з посади прем'єр-міністра України у зв'язку з виконанням ним функцій і повноважень народного депутата України на постійній основі». Пояснення Адміністрацією Президента Кучми такого рішення в публічному дискурсі набуло фольклорного виразу: «за створення власного політичного іміджу».

У березні 1998 року на чергових виборах до Верховної Ради, не вступаючи до членів партії СДПУ(о), увійшов під другим номером до першої п'ятірки її списку, очолюваного попереднім президентом України Кравчуком (1991—1994). Ставши народним депутатом, був обраний керівником фракції СДПУ(О) (квітень — грудень 1998), а згодом очолив Комітет з питань соціальної політики та праці (липень 1998 — лютий 2000). Через те, що СДПУ(о) ухвалила рішення підтримати Кучму на президентських виборах 1999 року, Марчук у грудні 1998 р. склав із себе повноваження керівника фракції цієї партії в парламенті, а невдовзі взагалі вийшов з її складу і приєднався до депутатської групи «Незалежні».

Брав участь у виборах президента України 1999 року, де у першому турі набрав 2 138 356 голосів (8,13 %), посівши 5 місце з 13 претендентів.

Указом президента Кучми від 10 листопада 1999 року (N 1453/99) Марчук був призначений Секретарем Ради національної безпеки і оборони України.

З червня 2003 р. до вересня 2004 р. — Міністр оборони України. За час перебування на цій посаді брав участь у врегулюванні конфлікту щодо острова Тузла.

19 травня 2008 призначений радником (поза штатом) президента Ющенка.

10 грудня 2014 року очолив Міжнародний секретаріат з безпеки та цивільної співпраці між Україною та НАТО. За словами Валентина Наливайченка, Євген Марчук мав представляти й координувати всю діяльність міжнародної співпраці в питаннях безпеки у форматі Україна-НАТО, Україна-ЄС.

З травня 2015 року — представник України у підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи на Мінських переговорах щодо ОРДЛО.

З 21 листопада 2018 року розпорядженням Президента України Петра Порошенка уповноважений представляти Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях замість Леоніда Кучми. Є. Марчук здійснював цю діяльність на громадських засадах.

Помер Євген Марчук 5 серпня 2021 року. Служба безпеки України повідомила про причини смерті. "Коронавірусна хвороба загострила захворювання, на які він страждав, та спровокувала гостру серцево легеневу недостатність", - йдеться у повідомленні.

Відзнаки та нагороди

• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (27 січня 2001) — за визначні заслуги у зміцненні національної безпеки України, плідну державну і політичну діяльність
• Відзнака Президента України «Іменна вогнепальна зброя» (29 січня 1996)
• Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора, Командорським Хрестом із зіркою за заслуги перед Республікою Польща, 7-ма медалями. Лауреат Міжнародної української премії ім. Г.Сковороди (1997).

Кандидат юридичних наук.

Публікації

• Україні буде складно аргументувати введення миротворців ООН: потрібно визнати або війну з РФ, або громадянський конфлікт // ГОРДОН, blog, 25 серпня 2017 16.37
• Марчук Є. К. Виступи. Інтерв'ю. Статті. 1, 2 книги — К., Знання, 1998. — 463 с.