Євген Сверстюк

Євге́н Олекса́ндрович Сверстю́к (13 грудня 1928, Сільце, нині Горохівського району Волинської області — 1 грудня 2014, Київ) — український письменник, філософ, гоголезнавець, головний редактор православної газети «Наша віра», президент Українського ПЕН-клубу. Доктор філософії. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — «З приводу процесу над Погружальським». Політв'язень радянського режиму.

Батьки — селяни. Освіта — Львівський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету (1947–1952), потім — аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України (1953–1956). Працював викладачем української літератури Полтавського педагогічного інституту (1956–1959), старшим науковим працівником НДІ психології (1959–1960), завідуючим відділом прози журналу «Вітчизна» (1961–1962), старшим науковим працівником відділу психологічного виховання НДІ психології (1962–1965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965–1972).

У 1959, 1960, 1961, 1965 (за виступи проти дискримінації української культури), 1972 (за промову на похороні Дмитра Зерова) рр. звільнявся з роботи за політичними мотивами. Переслідуваний протягом pp. за участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів, у січні 1972 року — заарештований і в березні 1973 засуджений за статтею 62 ч. I КК УРСР за виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до семи років таборів (відбував у ВС — 389/36 у Пермській області) та п'яти років заслання (з лютого 1979-го — столяр геологічної експедиції в Бурятії). З жовтня 1983 до 1988 працював столяром на київській фабриці індпошиву № 2.

Після проголошення незалежності України був активним ідеологом дерадянізації країни. Широко відомі його публікації, присвячені подоланню радянського спадку в духовному житті:

...Наші полиці заставлені книжками совєцької епохи. Більшість із них ніколи не будуть прочитані. І не тому, що перейняті духом зужитої ідеології. Основна їхня вада - лжесвідчення. Вони неправдиві, бо оминають важливе, але не суголосне з партійною ідеологією, акцентують дрібне і другорядне, що не сприяє розумінню часу і людини. Книжка, яка не дає правдивих свідчень чи то надогоду замовникові, чи з безпринципності автора, не має вартості...

Нагороджений Орденом Свободи «…за видатні заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, мужність і самовідданість у відстоюванні прав і свобод людини, плідну літературно-публіцистичну діяльність та з нагоди Дня Свободи…» згідно з Указом Президента України «Про нагородження Є.Сверстюка орденом Свободи» від 25 листопада 2008 р. № 1075/2008.

Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня» — створеного у 2011 році об'єднання українських інтелектуалів та громадських діячів. У її складі був одним з авторів Національного акту свободи — пропонованого Верховній Раді України суспільного договору, який був опублікований 14 лютого 2014 року і мав на меті знайти шляхи виходу з політичної кризи.

Помер 1 грудня 2014 року.

Творчість

Автор книг, численних статей з літературознавства, психології і релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов на українську.

Низка літературно-критичних есеїв Сверстюка, публіцистично актуалізованих у пов'язанні з проблемами сучасності, об'єднані спільною ідеєю боротьби за суверенність української культури від Івана Котляревського до наших днів. Деякі з них з'явилися (гол. у першій половині 1960-их) в журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Жовтень», «Дукля» (есе про М. Зерова «Гострої розпуки гострий біль»), газ. «Літ. Україна»; ін. (з кін. 1960-их pp.) у «Самвидаві» («Котляревський сміється», «Остання сльоза» — про Т. Шевченка, «В. Симоненко — ідея», «Слідами казки про Іванову молодість» та ін.), передруковані за кордоном (гол. у зб. «Широке море України», 1972, «Панорама найновішої літератури в УРСР», 1974). Окремою кн. (у «Самвидаві») вийшов есей «Собор у риштованні» (1970) — про роман «Собор» О. Гончара.

Премії

• Державна премія України імені Тараса Шевченка (1995) за книгу «Блудні сини України».

Твори

Книги

• Собор у риштованні. Київ, самвидав, 1970.
• Блудні сини України. Упорядник Тарас Марусик. Т-во «Знання» України, Київ, 1993. — 256 с. Обкладинка та ілюстрації Опанаса Заливахи. Збірка есеїв, літературно-критичних статей і виступів автора, присвячених відродженню духовности й морально-етичним проблемам. — («Кобза» ; 1-2 ; 3-4. Серія 6. Письменники України та діяспори). — ISBN 5-7770-0822-4, ISBN-13: 978-5777008220.
• Гоголь та українська ніч. Київ, видавництво «Кліо», 2013. ISBN 978-617-7023-05-9

Публікації

• Євген Сверстюк: «Утрачено той рівень культури, який зобов'язує до сповідування вершин і плекання принципу правдивості» (Інтерв'ю Олександрі Лавріненко, 6 листопада 1999)
• «Потрібне законодавче обмеження морального сповзання» (Інтерв'ю Ігорю Полянському та Оксані Левковій)
• Євген Сверстюк: Убивці Бандери не можуть пробачити своїй жертві власного вчинку (Інтерв'ю УНІАН, 14.04.2010) — це посилання не працює — користуйтеся нижченаведеним
• Євген Сверстюк: Убивці Бандери не можуть пробачити своїй жертві власного вчинку (Інтерв'ю УНІАН, 14.04.2010)
• Євген Сверстюк — про агентуру в політиці, фальшивих священиків і люстрацію

Пісні на слова Євгена Сверстюка

• Матері
• Небо в синіх зірках. Музика та виконавець: Ольга Богомолець. Альбом Kairos (2006)
• Янголе мій