Жорж Клемансо́

Жорж Клемансо́ (Клємансо) (фр. Georges Clemenceau; 28 вересня 1841 — 24 листопада 1929) — французький політичний і державний діяч, член Французької академії (з 1918). Один з засновників французького радикалізму.

Народився у родинному маєтку Муйрон-ан-Паре у Вандеї.

1858 — закінчив Нантський ліцей.

З 1860 р. — навчався на медичному факультеті Сорбонського університету. З перших днів навчання Клемансо включився в опозиційну діяльність проти режиму Другої республіки.

Лютий 1862 — за участь у виданні журналу «Травай» («Праця») та агітацію проти диктатури Наполеона III був заарештований і ув'язнений на два місяці у в'язниці Мазас.

Після закінчення університету (1865) і захисту докторської дисертації деякий час жив в Англії, пізніше — у США.

1869 — повернувся до Франції, мав лікарську практику. З вересня 1870 жив у Парижі, де включився у політичну боротьбу. Після ряду поразок Франції у франко-пруській війні 1870–1871 виступав за її продовження. Прагнучи не допустити громадянської війни в дні Паризької комуни 1871 року намагався примирити комунарів з версальцями (урядом Луї-Адольфа Тьєра).

1871–1893 — депутат Національних зборів.

3 1881 року очолював партію радикалів. Різко критикував політику кабінетів Гамбетти, Феррі, Бріссона, вимагав підготовки до реваншистської війни проти Німеччини.

У 1880—1890-ті роки Клемансо займався журналістською і літературною діяльністю, видавав газету «Жюстас» («Справедливість»; 1880–1897), журнал «Блок» (1901–1903), друкований орган радикальної партії «Орор» (з 1903).

1901 — став одним із засновників республіканської партії радикалів.

1902–1909 — обирався до сенату.

Березень — жовтень 1905 року  — міністр закордонних справ.

1906–1909 — прем'єр-міністр Франції.

Листопад 1917 року — знову очолив французький уряд та міністерство військових справ.

1918 — як голова Верховної Ради держав Антанти став ініціатором французького десанту на Чорноморському узбережжі України.

Був одним з авторів Версальського мирного договору 1919 року, головував на Паризькій мирній конференції 1919–1920 років. 3 надзвичайною настирливістю Клемансо намагався нав'язати учасникам конференції свої плани розчленування Німеччини, добитись максимального відшкодування економічних втрат Франції за рахунок німецьких репарацій, зміцнення позицій Французької республіки на європейському континенті за рахунок перекроювання кордонів і створення нових держав.

Негативно ставився до вирішення європейських проблем на користь народів колишньої Російської імперії, що боролись за національну незалежність. Відводячи майбутній Польщі, Чехословаччині і Румунії роль санітарного кордону проти більшовизму та можливих союзників у війні проти Німеччини.

1920 — зазнав поразки на президентських виборах і відійшов від політичної боротьби.

Суперечлива роль Жоржа Клемансо в історії України

За спогадами українського вченого П. Чубатого, був готовий підтримати створення незалежної Української держави під керівництвом гетьмана Скоропадського Павла як санітарного кордону від більшовицької Росії, надати різноманітну підтримку взамін за повернення нею 5 більйонів золотих франків — половини суми, позиченої Францією Російській імперії перед початком І-ї світової. Після повалення гетьмана не захотів мати справу з урядом Директорії УНР, вважаючи його комуністичним.

Негативно ставився до створення незалежної Української держави, наполягав на включенні етнічних українських земель до складу територій інших країн. Під час Паризької мирної конференції 1919–1920 років очолював французьку делегацію, яка мала найбільш непримиренну позицію щодо визнання Української державності.

Заявив, що Симон Петлюра — «майже большевик», звинуватив його у єврейських погромах. Не висловив свого протесту проти використання польських військ під командуванням генерала Юзефа Галєра проти ЗУНР, УГА. Щоправда, запросив українську делегацію на Паризькій мирній конференції у травні 1919 року до своєї резиденції на перемовини.

Твори

• Соціальна битва (1895)
• Великий Пан (1896)
• Демосфен (1926)
• Думки в час надвечір'я (1928)
• Велич і злиденність однієї перемоги (видано посмертно, 1930) та ін.