Степан Воробець
- Geburt:
- 04.06.1987
- Tot:
- 19.06.2014
- Zusätzliche namen:
- Воробец Степан
- Kategorien:
- Offizier, Opfer der Ukraine 2014-24, Soldat
- Friedhof:
- Geben Sie den Friedhof
Воробець Степан Степанович 4 червня 1987, Коломия, Івано-Франківська область.
Капітан, командир розвідувальної роти штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів) оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ. Випускник Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного 2010 р. Мешкав у Яворові. Залишились дружина та двоє дітей.
19 червня 2014 Загинув у бою, що точився під смт Ямпіль та селом Закітне Донецької області, метою якого було висування в глибину території, знищення укріплень бойовиків та звільнення населених пунктів.
23 червня офіцера провели в останню путь; похований на цвинтарі рідного прикарпатського міста
***
Рясно, як ніколи, достигли вишні біля будинку, де живе мати командира розвідувальної роти штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади ОК “Північ” капітана Степана Воробця. Налились повні ягоди темним рубіновим кольором, як та кров, що пролив офіцер на донецьку землю.
Загинув Степан потрапивши в засідку, яку організували терористи поблизу містечка Ямпіль. Довго в страшну звістку про загибель не могли повірити ні друзі, ні знайомі, а головне - мати та дружина, які залишилась вдома бавити двох дітей, двох синів Дениса та Андрія. Так само не міг повірити в цю звістку і я. Адже всього кілька місяців тому, перебуваючи у відрядженні в Яворівському гарнізоні, спілкувався з розвідниками, які саме готувались до виконання наказу з відновлення миру на українській землі. Веселий, усміхнений офіцер, який досконало знає свою справу та турбується про підлеглих. Саме таким я побачив тоді капітана Степана Воробця.
- Ми за своїм командиром і у вогонь, і у воду, - казали тоді воїни-розвідники. - Бо він справжній товариш, завдяки йому наша рота, як родина. Завжди підтримає коли важко, а коли чогось не знаєш - то навчить.
Мрія стати військовим і не просто військовим, а власне, розвідником була в Степана ще з дитинства. Саме тому після восьмого класу він поступив до Прикарпатського військо-спортивного ліцею. Захоплення туризмом, спортом дозволило йому стати відмінником у навчанні. Після завершення ліцею спробував скласти іспити на військову розвідку до Одеського інституту сухопутних військ. Але не судилось - надто багато було “блатняків” на цей престижний факультет. Тому йому довелося вдовольнитися лише артилерійською розвідкою, аби потім кілька разів кожного навчального року писати клопотання на переведення до спеціального факультету. І Степан досяг свого! Коли у розвідників розпочались спеціальні заняття, то більшість тих, хто пішов на цей факультет за подвійною зарплатнею просто відсіялись. Адже надто важкими виявились для них тривалі марш-кидки та польові заняття.
- Я пам’ятаю, як до мене підійшов командир щойно прибулого з Одеси взводу сержант Степан Воробець і відрекомендувався про початок навчання, - згадує викладач Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного підполковник Володимир Тимчук. - Разом із ними розпочався цікавий період у моєму житті. Власне завдяки Степану і його групі вперше стрибнув з парашутом та зимовий підйом на найвищу точку українських Карпат - гору Говерлу.
Після випуску лейтенант Степан Воробець склав спеціальний кодекс розвідника. Ось як він починається: “Духовною основою для Розвідника є традиції богатирів Київської Русі, козацтва, героїв Української Повстанської Армії, Розвідників попередніх поколінь. Розвідником не стають один раз і на все життя, право бути ним підтверджують щоденно… Пам’ятай, розум - твій кращий мускул… Вміння виграти війну, навіть програвши бій - ось риса справжнього Розвідника… Поставив ціль - іди до кінця: рви на собі шкіру, вмирай і воскресай, самовдосконалюйся й іди до кінця. Завжди вибирай найважчий шлях - на ньому ти не зустрінеш конкурентів. Упав - встав. Упав - встав. Упав - встав - злетів! Тільки так!.. Як тільки воїн почне вважати себе великим, він загине. В той час, коли ти пропускаєш тренування, хтось тренується, щоб перемогти тебе. Тренуйся сьогодні, щоб завтра бути першим. Ти загинеш, якщо пожалієш ворога. Ворог перестає бути ворогом, тільки тоді коли він мертвий… Переможемо або вмремо за Україну, бо мертві сорому не знають. Тільки той є справжній Розвідник, хто має за честь віддати своє життя за Христа Бога, Неньку-Україну та побратима”…
Як одного з найкращих офіцерів, Степана було скеровано на навчання до Сполучених Штатів Америки. Звідти він привіз чимало цікавих знань, що втілив у підготовці свого підрозділу. Він подавав великі надії, яким, на жаль, не судилось втілитись у життя. Тепер батьківська справа у руках його двох маленьких синів.
Поховали капітана Степана Воробця в його рідному прикарпатському місті Коломия на міському цвинтарі. Всім містом. З самого ранку до багатоповерхівки, де живе мама Степана, вже почали приходити люди, приносити квіти і вінки. Сумні надписи на стрічках. Але найстрашніших напевно кілька - “Любому синові від мами”, та - “Чоловікові та татові від дружини та синів”.
Коли труну з тілом Степана понесли до одного з найбільших соборів міста Михайлівського, то траурна процесія розтягнулась на кілька кілометрів. Відспівував офіцера Єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії правлячий єпарх преосвященний Василій. Закінчивши службу він звернувся з промовою до всіх присутніх городян.
- Сьогодні Коломийська небесна сотня приймає до своїх лав ще одного бійця, - промовив священик. - Справжнього офіцера, Героя, який приніс в жертву на алтар Свободи нашої Батьківщини своє життя. Ми молитимемось за його душу! Нехай спочиває з миром!
Не має слів щоб описати горе матері, дружини та дітей, які стояли над труною з тілом свого сина, чоловіка, батька. Вони вже не плакали, бо виплакали всі сльози коли чекали літак з тілом свого рідного. Вони лише здригнулись коли прозвучали залпи прощального військового салюту. Та голоснішим за постріли був звук землі, що гулко падала на домовину вкриваючи собою капітана Степана Воробця.
Вже стоячи над могилою сина, до всіх присутніх звернулась мама Степана, Галина Степанівна:
- Шановна громадо, завдяки всім вам я назбирала кошти, щоб купити бронежилет та каску, які захистили б мого сина в бою, завдяки вашій допомозі було куплено спеціальні прилади, що могли захистити мого сина, - сказала вона. - Та я не встигла передати все це йому. Не встигла захистити свою дитину. Спорядження зараз стоїть у нас вдома, воно нове в упаковці. І я прошу дозволу у вас, громадо, передати все, те що куплене і за ваші кошти теж нашим хлопчикам, що воюють зараз на сході проти підлих загарбників нашої землі. Може це дозволить якійсь матері не втратити свою дитину. Нехай ця війна скоріше закінчиться! Нехай наші діти повернуться живими до своїх домівок! І нехай більше наші жінки не плачуть за своїми рідними!..
Автор: Підполковник Тарас ГРЕНЬ. Західний регіональний медіа-центр МО України http://kolomyya.org/se/sites/pb/56959/
***
Воробець Степан Степанович
Дата та місце нарождення: 4 червня 1987 р., м. Коломия, Івано-Франківська область.
Дата та місце загибелі: 19 червня 2014 р., смт. Ямпіль, Донецька область.
Звання: Капітан.
Посада: Командир розвідувальної роти.
Підрозділ: 24-а окрема механізована бригада.
Обставини загибелі: Загинув у бою, що точився під смт Ямпіль та селом Закітне Донецької області, метою якого було висування в глибину території, знищення укріплень бойовиків та звільнення населених пунктів.
Сімейний стан: Залишились дружина та двоє дітей.
Указом Президента України № 660/2014 від 21 серпня 2014 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку", нагороджений орденом Богдана Хмельницького I ступеня (посмертно).
Ursache: memorybook.org.ua
Keine Orte