Володими Близнюк

Близнюк Володимир 26 років, Чернігів. Помічник гранатометника 13-го батальйону територіальной оборони Чернігівської області ЗС України «Чернігів-1». Вчився у ВУЗі, незабаром мав отримати диплом, мріяв зробити юридичну кар’єру. Після окупації Криму пішов добровольцем захищати Україну, в лавах батальйону перебував з кінця квітня.

6 вересня 2014 Загинув під час дії «режиму припинення вогню», в смт Станиця Луганська (Луганська область). Бійці були на бойовому чергуванні, коли у підвіконня будинку, де вони знаходилися, влучила міна. Володимира вбило осколками. Похований на чернігівському міському кладовищі Яцево

***

Незважаючи на начебто підписаний мир, напади та обстріли з боку проросійських терористів та регулярної російської армії не припиняються ні на мить, приносячи нові жертви і горе до родин зі всієї України. Не оминула біда і чернігівські батальйони добровольців, які несуть службу на Сході. Черговий "вантаж 200" прибув до нашого міста з Донбасу, і сьогодні о пів на одинадцяту ранку місто прощалося із бійцем 13-го територіального батальйону оборони Володимиром Близнюком, який загинув 6 вересня під час мінометного обстрілу у час, коли, уже діяв режим припинення вогню.

Володимир, якому в кінці серпня виповнилося лише 26 років, був простим чернігівським хлопцем, і зовсім не думав про війну. Вчився у ВУЗі, незабаром мав отримати диплом, мріяв зробити юридичну кар’єру. Але він дуже близько сприймав до серця останні буремні події, його глибоко обурювало російське захоплення Криму, і коли почалася війна на Сході, уже не зміг втриматися та пішов до війська добровольцем. Ще з кінця квітня служив у 13-му територіальному батальйоні помічником гранатометника, був гарним військовослужбовцем і надійним бойовим побратимом. Зі слів товариша, хлопці були на бойовому чергуванні, коли у підвіконня будинку, де вони знаходилися, влучила міна. Не допомогли ні мішки з піском, ні бронежилет. Осколки пройшли повз захист, і їх рани виявилися фатальними. 

Мама воїна Олена Володимирівна убита горем, вона не хотіла, щоб Володимир ішов воювати, і вмовляла сина лишитися. А зараз для неї головне - щоб його пам’ятали, щоб люди знали, хто він, і за що загинув.



- Як забрали Крим, він кинув усе і зразу сам документи подав до воєнкомату і пішов добровольцем. Сказав: "Хочу захищати Україну. Я тут народився, і свою Батьківщину віддавати не буду. Крим забрали, а більше не віддам". Вони із батьком разом пішли до воєнкомату, але батька по віку не взяли.  Їх там обстрілювали, а відповідати не можна. Якби не Росія і її техніка, все давно б закінчилося. 

Біля церкви св. Миколая збираються люди: родичі, друзі полеглого, просто небайдужі. Немаленький храм заледве поміщає всіх, хто прийшов попрощатися із Володимиром. Привертає увагу хлопець із перев’язаною головою. Його звати Олександром, і він разом із Володимиром служив у 13-му БТО весь час з самого початку, а в цей день також потрапив під обстріл терористів. 



- Я навіть і не зрозумів, що трапилося. Це було у день перемир’я в Станиці Луганській. Володимир був настроєний іти до бою. Але ми виявилися не в тому місці і не в той час. Мені вижити вдалося, а йому - вже ні (голос хлопця стихає. Видно, що він дуже болісно переживає той день). 

Однокашники Володимира по студентській лаві, які також прийшли на похорони, кажуть, що він завжди був готовий допомогти в навчанні. Їх група закінчувала останній курс юридичного факультету, сьогодні об  11-й у Володимира мала початися остання сесія, на яку його теж  чекали. Але отримати диплом добровольцю вже не судилося.

Церемонія підходить до завершення. Тіло Володимира виносять із храму та завантажують до автобуса, щоб відвезти на Яцево,  де відбудеться поховання. Люди у траурному одязі поволі розходяться, транспорт від’їздить від церкви. Площа перед нею пустішає, залишаючи в повітрі лише смуток втрати і питання: коли все це закінчиться, за що помирають на Донбасі наші кращі хлопці, коли Путін нап’ється достатньо крові, щоб заспокоїтися?

Перемир’я між представниками України, Росії, та проросійських маріонеток із "народних мародерських республік", що має стати першим кроком на шляху до припинення ескалації конфлікту на сході України та пошуків способів повного припинення вогню, офіційно діє вже кілька днів. Але терористи "плювати хотіли на цей мир", як одразу ж заявив у своєму твітері невдаха-Дід Мороз у минулому, а нині один із лідерів народу "незалежного Домбасу" Павло Губарєв. 
Чим закінчиться війна з Росією, що хоче від нас диктатор сусідньої держави, чи буде він рахуватися хоча б із втратами своїх регулярних російських військових, яких він туди жене на заклання, якщо життя українців із обох боків для нього нічого не важать? Час покаже.

Будемо пам’ятати полеглих та сподіватися, що нам більше не доведеться оплакувати героїв, що захищають наш дім від "брата" біля воріт.

















Богдан Гуляй

http://www.gorod.cn.ua/news/gorod-i-region/58044-zaginuv-pid-chas-peremirja-chernigiv-proshavsja-iz-volodimirom-bliznyukom.html

***

Близнюк Володимир Володимирович

Дата та місце народження: 28 серпня 1988 р., м. Чернігів.

Дата та місце загибелі: 6 вересня 2014 р., смт. Станиця Луганська, Луганська область.

Звання: Солдат.

Посада: Помічник гранатометника.

Підрозділ: 13-й батальйон територіальної оборони «Чернігів-1».

Обставини загибелі: Загинув 6 вересня 2014 р. під час дії «режиму припинення вогню», в смт Станиця Луганська (Луганська область). Бійці були на бойовому чергуванні, коли у підвіконня будинку, де вони знаходилися, влучила міна. Володимира вбило осколками.

Місце поховання: Чернігівське міське кладовище Яцево.