Федір Толбухін
- Дата народження:
- 16.06.1894
- Дата смерті:
- 17.10.1949
- По батькові:
- Іванович
- Додаткові імена:
- Fjodor Tolbuchin, Федор Толбухин, Fjodor Tolbuhhin, Fyodor Tolbukhin, Fiodor Tolboukhine, Fiodor Tołbuchin
- Категорії:
- , Військова людина, Герой Радянського Союзу, Герой нації, Державний та компартійний діяч, Комуніст
- Громадянство:
- російська
- Кладовище:
- Kremlin Wall Necropolis
Федір Іванович Толбухін (4 (16) червня 1894 — 17 жовтня 1949) — радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (з 1944 р.), Герой Радянського Союзу (1965, посмертно), Герой Народної Республіки Болгарія, Народний Герой Югославії, кавалер ордена Перемога.
Під час Другої світової війни — командувач військами Південного, 3-го і 4-го Українських фронтів, які брали участь у визволенні України, Молдови, Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини і Австрії від нацистських загарбників.
Біографія
Ранні роки і початок військової кар'єриНародився 16 червня 1894 року в селі Андроники Ярославській губернії, нині Ярославський район (Ярославська область), в багатодітній заможній селянській родині. За версією рідних, родове прізвище було Хольнови, але в 1815–1825, коли один з Хольнових був бургомістром у поміщика, той дав йому дворянське прізвище Толбухін — можливо для того, щоб відрізнити його від інших Хольнових. Толбухін — прізвище друга цього поміщика, ярославського дворянина.
Закінчив церковнопарафіяльну школу і Давидковську земську школу. Після смерті батька був разом з іншими дітьми узятий на виховання його братами, петербурзькими купцями. 1912 року закінчив Петербурзьке комерційне училище і працював бухгалтером в Санкт-Петербурзі.
З початком Першої світової війни призваний до армії, служив солдатом-мотоциклістом, потім був направлений на навчання в школу прапорщиків. 1915 року відправлений на фронт. Командував ротою, батальйоном на Південно-Західному фронті і за бойові заслуги був нагороджений орденами Святої Анни і Святого Станіслава. Після Лютневої революції був обраний головою полкового комітету. Закінчив війну в чині штабс-капітана, в 1918 році був демобілізований.
Незабаром вступив до Червоної армії. З серпня 1918 року служив в військовому комісаріаті. В 1919 році закінчив школу штабної служби і брав участь у Громадянській війні, будучи молодшим помічником начальника штабу стрілецької дивізії з оперативної роботи на Північному та Західному фронтах. Тоді ж одружився, шлюб з Катериною Іванівною протривав рік, залишилася дочка, Тетяна (в заміжжі Врублевська).
У 1921 році брав участь у придушенні Кронштадтського повстання, а потім у військових діях проти Фінської армії у Карелії. Був нагороджений орденом Червоного Прапора (1922).
Міжвоєнний період1923 року одружився в Новгороді з Тамарою Євгенівною Бобильовою, вона була з дворян. Дітей у цьому шлюбі не було.
Закінчив курси удосконалення вищого комскладу в 1927 і в 1930 році. В 1934 році закінчив Військову академію імені Фрунзе. Займав посади начальника штабу стрілецької дивізії, з червня 1934 року — начальника штабу стрілецького корпусу. З вересня 1937 року — командир стрілецької дивізії. У липні 1938 — серпні 1941 років Ф. І. Толбухін — начальник штабу Закавказького військового округу. У червні 1940 йому було присвоєно військове звання генерал-майор.
Друга світова війна Початковий періодНа початку війни з Німеччиною Толбухін був начальником штабу Закавказького (серпень — грудень 1941) і Кавказького фронтів (грудень 1941 — січень 1942).
В січні — березні 1942 року займав посаду начальника штабу Кримського фронту, брав участь у розробці та проведенні Керченсько-Феодосійської десантної операції.
Незважаючи на початковий успіх, операція закінчилася великою поразкою: три радянські армії були оточені і розгромлені; загальні втрати становили понад 300 тисяч чоловік, включаючи близько 170 тисяч полонених, а також була втрачена значна кількість важкого озброєння. Поразка десанту важко відбилося на долі Севастополя, який перебував в облозі, і полегшило вермахту літній наступ на Кавказ.
Корінний переломУ травні — липні 1942 року був заступником командувача військами Сталінградського військового округу.
З липня 1942 року командував 57-ю армією на Сталінградському фронті. Під час Сталінградської битви армія обороняла південні підступи Сталінграда, і не пропустила ворога в місто. Під час операції «Уран» 57-а армія брала участь в оточенні і розгромі німецьких військ під Сталінградом.
З лютого 1943 року — командувач військами 68-ї армії на Північно-Західному фронті. Брав участь у Староруській операції в березні 1943 року. Наступ закінчився провалом з великими втратами з радянського боку.
З березня 1943 року Толбухин командував військами Південного (з 20 жовтня — 4-го Українського) фронту. Генерал-полковник Толбухін провів Міуську операцію (липень — серпень 1943) в результаті якої противнику не вдалося перекинути свої війська в район Курської битви. Ця операція зіграла важливу роль в битві на Курській дузі.
21 вересня 1943 року йому присвоєне звання «генерал армії». В серпні — листопаді 1943 року він успішно провів операції в результаті яких від нацистських загарбників був визволений Донбас та Мелітополь.
Війська фронту прорвали заздалегідь підготовлений рубіж оборони по річці Молочна, просунулися на 320 кілометрів, відрізали війська противника в Криму і зайняли плацдарми для його подальшого штурму.
1944–1945 рокиУ ході Нікопольсько-Криворізької операції його війська вибили німців з плацдарму, форсували Дніпро і визволили Нікополь (лютий 1944).
Під час Кримської операції (квітень — травень 1944) його війська прорвалися до Криму з півночі, і спільно з Приморською армією розгромили німців і визволили Крим. Німці втратили понад 100 тисяч солдатів убитими і полоненими.
З травня 1944 року командує військами 3-го Українського фронту. У серпні 1944 року брав участь у проведенні Яссько-Кишинівської операції, в результаті якої війська 3-го Українського фронту спільно з військами 2-го Українського фронту (командувач Р. Я. Малиновський) розгромили групу армій «Південна Україна», повністю визволили територію Молдови і частину Румунії. Безповоротні втрати вермахту склали понад 300 тисяч солдатів та офіцерів. Румунія була виведена з війни на боці нацистської Німеччини, і вступила до антигітлерівської коаліції.
12 вересня 1944 року Толбухіну було присвоєне звання Маршал Радянського Союзу. У жовтні 1944 успішно провів Бєлградську операцію, його війська визволили східні райони Югославії, і її столицю Бєлград. Потім його війська форсували Дунай і розгромили 2-у угорську армію.
Під час Будапештської операції його війська, спільно з військами 2-го Українського фронту, з важкими боями захопили Будапешт (грудень 1944 — лютий 1945).
У березні 1945 провів Балатонську оборонну операцію — останню велику операцію Червоної Армії проти німецьких військ під час Другої світової війни. Війська фронту відбили останній великий наступ вермахту у Другій світовій війні. Противник зазнав великих втрат і відступив.
Війну закінчив розгромом групи армій «Південь», завершивши визволення Угорщини і звільнивши більшу частину Австрії (березень — квітень 1945). 13 квітня 1945 року його війська визволили столицю Австрії Відень (Віденська операція).
За успішне проведення військових операцій Толбухіна нагороджено вищим полководницьким орденом «Перемога».
Післявоєнний періодПісля війни маршал Толбухін — головнокомандувач Південною групою військ на території Румунії та Болгарії, створеної для ймовірних військових дій на Балканах (розформована в лютому 1947). З січня 1947 року — командувач військами Закавказького військового округу. Депутат Верховної Ради СРСР II скликання (1946–1949).
Помер 17 жовтня 1949 року в Москві від цукрового діабету. Був кремований, урна з прахом похована в Кремлівській стіні на Червоній площі.
7 травня 1965 року маршалові Толбухіну Федору Івановичу посмертно присвоєне звання Герой Радянського Союзу.
Нагороди
Російська імперія- Орден Святої Анни 3-го ступеня
- Орден Святого Станіслава 3-го ступеня
- Герой Радянського Союзу (7 травня 1965, посмертно)
- Орден «Перемога» (26 квітня 1945)
- 3 ордена Леніна (19.03.1944, 21.02.1945, 7.05.1965)
- 3 ордена Червоного Прапора (18.10.1922, 3.11.1944)
- 2 ордена Суворова 1-го ступеня (28.01.1943, 16.05.1944)
- Орден Кутузова 1-го ступеня (17.09.1943)
- Орден Червоної Зірки (22.02.1938)
- Медаль «За оборону Севастополя»
- Медаль «За оборону Сталінграда»
- Медаль «За оборону Кавказу»
- Медаль «За перемогу над Німеччиною»
- Медаль «За взяття Будапешта»
- Медаль «За взяття Відня»
- Медаль «За визволення Бєлграда»
- Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
- Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
- Герой Народної Республіки Болгарія (посмертно)
- Народний Герой Югославії (31 травня 1945)
- Орден Почесного легіону
- Орден «Угорська свобода»
- Великий хрест ордена «Угорська Республіка»
Джерело: wikipedia.org
немає місць
Iм'я зв'язок | Тип відносин | Опис | ||
---|---|---|---|---|
1 | Faina Ranewskaja | Друг | ||
2 | Georgs Žukovs | Единомышленник | ||
3 | Костянти́н Рокосо́вський | Единомышленник | ||
4 | Алексей Антонов | Единомышленник | ||
5 | Ivans Bagramjans | Единомышленник | ||
6 | Семен Будьонний | Единомышленник | ||
7 | Michał Rola-Żymierski | Единомышленник | ||
8 | Йо́сип Ста́лін | Единомышленник | ||
9 | Леонид Говоров | Единомышленник | ||
10 | Родион Малиновский | Единомышленник | ||
11 | Кирилл Мерецков | Единомышленник | ||
12 | Michaił Jefriemow | Единомышленник | ||
13 | Семен Тимошенко | Единомышленник | ||
14 | Ivan Chernyakhovsky | Единомышленник | ||
15 | Aleksandrs Vasiļevskis | Единомышленник | ||
16 | Борис Шапошников | Единомышленник | ||
17 | Климент Ворошилов | Единомышленник | ||
18 | Николай Ватутин | Единомышленник | ||
19 | Йосип Броз Тіто | Единомышленник |