Фредді Мерк'юрі

Фредді Мерк'юрі (англ. Freddie Mercury, справжнє ім'я: Фаррух Бульсара, Farrokh Bulsara, *5 вересня 1946, м. Занзібар, Занзібарський султанат — †24 листопада 1991) — британський музикант, лідер, клавішник та вокаліст англійського рок-гурту Queen.

У 2008 році Мерк'юрі посів 18 місце списку «100 найвидатніших співаків усіх часів» за версією американського журналу Rolling Stone.

Ранні роки

Фредді Мерк'юрі, справжнє ім'я Фаррух Бульсара, народився на острові Занзібар, розташованому на схід від африканського узбережжя (тоді — Занзібарський султанат, нині територія Танзанії) в родині службовця британського департаменту. Його батьки — Бомі та Джер Бульсара — були парсами. Фаррух (ім'я, дане при народженні, що означає «щасливий») виховувався у зороастрійських традиціях, пізніше це знайшло відображення у його творчості. У 1947 році через постійні заворушення і неспокій на Занзібарі його сім'я переїхала до Індії, у місто Бомбей, де знаходилась найбільша в Індії община парсів. Фарух навчався в католицькій школі-інтернаті Сент-Пітер, де отримував відмінні оцінки з англійської, історії та малювання, і брав уроки гри на фортепіано. Саме в цей період він став називати себе «Фредді», адже англомовним одноліткам було не дуже зручно вимовляти його справжнє ім'я. У 1959 році сім'я Фредді, з молодшою сестрою Кашмірою, переїхала в Англію.

У 1964 році закінчив школу, успішно склав іспити з чотирьох дисциплін, при цьому особливо проявляючи себе в гуманітарних науках. Того ж року вступив до художнього коледжу, де вивчав графіку: отримав у 1969 році диплом фахівця з художньої графіки та дизайну. Щоб заробляти гроші, Фредді відкрив ятку на Кенсінгтонському ринку, де продавав поношений одяг та свої малюнки. Ця ятка існувала навіть після того, як Queen записали свій перший альбом, Queen, тобто, принаймні до 1973 року.

Музична кар'єра

У 1969 році Мерк'юрі знайомиться з Браяном Меєм (англ. Brian May), Роджером Тейлором (англ. Roger Taylor) та Тімом Стаффелом (англ. Tim Staffel), які грали в гурті Smile. У 1970 році Стаффел іде з гурту, він розпадається,— і Фредді вмовляє Мея та Тейлора розпочати новий серйозний проект, що має стати для них справою всього життя. Невдовзі по тому Фредді запропонував назвати нову групу Queen та взяв собі псевдонім Мерк'юрі. Після того, як в групу увійшов басист Джон Дікон (англ. John Deacon), почалася двадцятирічна зіркова кар'єра Queen.

Рівночасно в 1972 році Мерк'юрі взяв участь у проекті компанії Trident Studios «Larry Lurex», виконавши кавер-версії пісень «I Can Hear Music» та «Going Back» (з ініціативи Фредді у цьому проекті були задіяні також Мей і Тейлор). Широко відомий завдяки вокальним здібностям (Мерк'юрі володів дуже характерним голосом, що охоплював діапазон в три октави) та своїм живим концертним виступам.

Співак

Хоча в житті зазвичай його розмовний голос спадав до баритону, він виконував більшість пісень у діапазоні тенору. З іншого боку, він часто знижував найвищі ноти під час своїх живих виступів. Водночас Мерк'юрі стверджував, що він ніколи формально не навчався співу. Рок-вокаліст Біллі Скваєр (англ. Billy Squier), для якого Мерк'юрі написав дві пісні у 1980-х, відмітив в інтерв'ю, що Мерк'юрі просто співав «дуже високо». Іспанська співачка Монсеррат Кабальє (ісп. Montserrat Caballé), з якою Мерк'юрі записав альбом, висловила думку, що «різниця між Фредді та майже всіма іншими рок-зірками була в тому, що він умів показати свій голос».

Автор музики

Мерк'юрі написав десять із сімнадцяти пісень альбому Queen «Greatest Hits»: «Bohemian Rhapsody», «Killer Queen», «Somebody to Love», «We Are the Champions», «Seven Seas of Rhy», «Good Old-Fashioned Lover Boy», «Bicycle race», «Don't Stop Me Now», «Play the game» та «Crazy Little Thing Called Love», хоча до кінця 1980-х вже всі четверо учасників гурту писали хіти. На додаток до своєї роботи з Queen, Мерк'юрі створив і кілька сольних хітів.

Найцікавішим аспектом у написанні пісень Мерк'юрі було широке коло різних жанрів, які він використовував, зокрема, між інших стилів, туди входили рокабіллі (народні пісні в стилі року), важкий метал та диско. Мерк'юрі, дарма що він нерідко писав дуже складні мелодії, стверджував, що ледь уміє читати музику. Він писав більшість пісень на фортепіано, часто використовуючи ключі, що були складними для його товариша по колективу гітариста Браяна Мея.

Живі виступи

Мерк'юрі відомий своїми живими концертними виступами, які часто збирали стадіони по всьому світу. Він демонстрував високотеатральний стиль, який частенько великою мірою закликав натовп глядачів до участі у шоу. Так, одним з найпам'ятніших є «Live Aid» — виступ Мерк'юрі з Queen, що відбувся 13 липня 1985 року в Лондоні, під час якого вся аудиторія стадіону у 72 тисячі глядачів плескала, співала та колихалась в унісон. У цьому концерті також узяли участь Пол Маккартні, Ерік Клептон, Девід Боуї, Мадонна (співачка), U2, The Who, Стінг та інші тогочасні рок-зірки. 12 супутників транслювали шоу для 1,6 мільярдів телеглядачів у всьому світі. Цей виступ Queen був згодом оголошений музичними експертами найвеличнішим шоу за всю історію рок-музики.

Протягом своєї кар'єри Мерк'юрі дав разом з Queen близько 700 концертів в різних країнах по всьому світі. «Королева» була першим гуртом Заходу, який грав на південноамериканських стадіонах, побивши світові рекорди з відвідуваності концертів у Сан-Пауло у 1981 році. Queen також були першими, хто зіграв за «Залізною завісою», коли вони виступили перед 80-тисячним натовпом у Будапешті в 1986 році. Останній живий концерт Мерк'юрі з Queen відбувся 9 серпня 1986 року в Англії і зібрав аудиторію приблизно в 150 тисяч осіб. Девід Боуї, що виступав на благодійному концерті Фредді Мерк'юрі і записав пісню «Under Pressure» разом із Queen, сказав про Мерк'юрі: «З усіх найбільш театральних рок-виконавців Фредді пішов найдалі… Я бачив його на концерті тільки один раз, і, як то кажуть, він, безперечно, був людиною, яка могла тримати аудиторію на своїй долоні.»

Інструменталіст

Мерк'юрі грав на фортепіано в багатьох найпопулярніших піснях «Queen». Він використовував концертний рояль, а в студії різні клавішні інструменти — такі як орган, клавесин та піаніно. З 1979 року він також часто почав використовувати в студії синтезатори. Він був віртуозним піаністом, його гра була зазвичай дуже оригінальною, з особливим акцентом на ритмі. Помітними прикладами є «Killer Queen», «Bohemian Rhapsody», «Good Old Fashion Lover Boy», «We Are the Champions» та «Don't Stop Me Now». Однак, зі слів товариша по гурту Брайана Мея, Мерк'юрі не був задоволений своєю грою на фортепіано і з часом став рідше використовувати інструмент. Хоча він писав багато гітарних рядів, Мерк'юрі мав тільки початкові навички гри на цьому інструменті. Попри це, Мерк'юрі написав пісню «Crazy Little Thing Called Love» на гітарі і часто грав її під час живих концертів.

Сольна кар'єра

Окрім роботи в ансамблі «Queen», Мерк'юрі випустив два сольні альбоми — «Mr. Bad Guy» та «Barcelona» у 1985 та 1988 роках відповідно. Перший був поп-орієнтований і робив акцент на диско та танцювальній музиці. Альбом «Barcelona» був записаний разом із оперною примою Монсеррат Кабальє, яку Мерк'юрі вже давно обожнював. Цей альбом поєднав елементи популярної музики та опери. Багато критиків були не впевнені щодо якості цього альбому, тимчасом як Кабальє визнала альбом «Barcelona» одним із найбільших успіхів у своїй кар'єрі.

Окрім двох сольних альбомів Мерк'юрі записав ще кількоро сольних пісень, включно з його власною версію хіта «The Great Pretender by The Platters», який дебютував під № 5 у британському рейтингу в 1987 році. У вересні 2006 року у Великобританії був виданий збірник сольних робіт Мерк'юрі, присвячений 60-річчю від дня його народження.

Приватне життя

Протягом усієї кар'єри Мерк'юрі його приватне життя було оповите чутками про бісексуальність та наркоманію співака — і стало предметом публікацій у жовтій пресі. Поза тим, сам Мерк'юрі неодноразово казав, що, якби жив він так, як приписують йому ЗМІ, — він давно б помер, і часто жалівся на самотність та неможливість будувати особисте життя через «зірковий» статус та важку працю, яка займала весь вільний час. Костюмер Фредді, писав у своїх спогадах, що розваги, секс, паління та наркотики не були для Фредді важливими. На його думку, наркотиком для Фредді було самовираження: результат найтяжчого напруження всіх його моральних та фізичних зусиль. Але на доказ його бісексуальності так і не було пред'явлено жодного вірогідного факту за весь час.

На початку 1970-х у Мерк'юрі були довгострокові стосунки з дівчиною на ім'я Мері Остін (англ. Mary Austin), з якою прожив багато років. Однак, до 1977-го року відносини зайшли в глухий кут, що зрештою призвело до розриву з Мері. Тим не менш Мерк'юрі та Мері Остін залишались близькими друзями довгі роки, причому Фредді весь час говорив про неї як про свого єдиного вірного друга. У своєму інтерв'ю у 1985 році Мерк'юрі казав про Мері: «Усі мої кохані питали мене, чому вони не можуть замінити Мері (Остін), але це просто неможливо. Єдиний друг, якого маю — це Мері, і я не хочу більше нікого. Як на мене, вона була моєю неформальною дружиною. На мою думку, це був шлюб. Ми віримо один одному, і мені цього достатньо. Я не зміг би закохатись у когось іншого так само, як я закохався в Мері». Мерк'юрі також написав кілька пісень, присвячених Мері, найвідоміша з яких — «Love of My Life».

Захоплення

За свідченням сучасників, Фредді Мерк'юрі був дуже цікавою людиною. Він любив класичну оперу та балет (це видно з його костюмів на початку кар'єри), багато читав (це помітно з текстів його пісень), цікавився мистецтвом Японії та колекціонував японські витвори мистецтва.

Фредді мешкав у великому будинку із садом. У нього було кілька кішок (якось у нього їх рівночасно жило десятеро), які були його найулюбленішими тваринами. Його альбом «Mr. Bad Guy» та пісня «Delilah» були присвячені кішкам, також Мерк'юрі знімався у відео в костюмах, що нагадували кішок (наприклад, в відеокліпі для «These Are the Days of Our Lives»).

Був палким прихильником відомої американської кіноактриси Мерилін Монро. Зі співачок найпаче захоплювався талантом Арети Франклін. Його улюблені напої — горілка та шампанське.

Хвороба та смерть

Як стверджував Джим Гаттон у своїй книзі «Mercury and Me», Фредді Мерк'юрі було поставлено діагноз СНІД ще навесні 1987 року. Однак, того самого року Мерк'юрі в публічному інтерв'ю стверджував, що отримав негативний результат при тестуванні на СНІД. Незважаючи на його заперечення, протягом наступних кількох років британською пресою продовжували повзти чутки, що підігрівалися змінами у зовнішньому вигляді Мерк'юрі, відсутністю турів Queen та повідомленнями колишніх коханців у різних таблоїдах. До кінця свого життя Мерк'юрі постійно був переслідуваний натовпом фотографів, у цей же час газета «The Sun» випустила серію статей, що запевняли про серйозну хворобу Мерк'юрі, підтверджуючи це його виснаженою зовнішністю в одному з його останніх відео.

Незважаючи на важку хворобу й постійний біль, Мерк'юрі продовжував активно працювати: у 1987 та 1988 роках він записав спільний альбом з Монсеррат Кабальє «Barcelona», головна пісня з якого, присвячена рідному місту Кабальє Барселоні, стала офіційною піснею Літніх Олімпійських ігор 1992 року, що відбувалися в Барселоні.

У 1989 році група Queen дала своє перше за кілька років інтерв'ю на радіо, де повідомила, що хоче відступити від звичайного конвейєра «альбом-тур» і цього разу в тур не поїде. Насправді причина цього була в тому, що Фредді з кожним місяцем дедалі гіршало. В тому ж році вийшов альбом «The Miracle», в якому були помітні натяки на хворобу Мерк'юрі.

Фредді продовжував записувати музику в студії до останнього місяця перед смертю в листопаді 1991 року. Протягом останнього року його життя Queen була на вершині свого комерційного успіху, в цей час альбом «Innuendo» (1991) вийшов на першу позицію у британських рейтингах (тільки за перший тиждень було продано 250 тисяч). Повні трагізму, віри та бажання жити пісні «I'm Going Slightly Mad», «Innuendo», «These Are the Days of Our Lives» та неповторна «The Show Must Go On» перетворилися на справжній пам'ятник чудовому музиканту.

22 листопада 1991 року Мерк'юрі викликав менеджера Queen Джима Біча (англ. Jim Beach) до свого Кенсінгтонського будинку в Лондоні, щоб обговорити публічне звернення. Наступного дня, 23 листопада, було зроблено повідомлення для преси від імені Мерк'юрі:

«Враховуючи чутки, що ходили в пресі останні два тижні, я хочу підтвердити: аналіз моєї крові підтвердив присутність ВІЛ. У мене СНІД. Я вважав за потрібне тримати цю інформацію в таємниці, щоб зберегти спокій рідних та близьких. Однак прийшов час повідомити правду моїм друзям та прихильникам у всьому світі. Я сподіваюсь, що кожний приєднається до боротьби з цією жахливою хворобою».

Трохи більше, як за 24 години після оприлюднення цього повідомлення, Фредді Мерк'юрі помер приблизно о 19:00 24 листопада 1991 року в 45-річному віці. Офіційною причиною смерті була бронхіальна пневмонія, спричинена СНІДом. Про смерть Мерк'юрі було оголошено у засобах масової інформації, і натовп прихильників прийшов до огорожі його саду, аби покласти на доріжки букети квітів, листи, світлини й листівки. Біля його будинку зібрались тисячі людей з різних країн та різного віку, для яких смерть Фредді стала особистою трагедією.

Хоча Мерк'юрі не відвідував релігійної служби, його похорон був проведений за зороастрийським звичаєм. У церемонії брали участь Елтон Джон, музиканти групи Queen, рідні та близькі Фредді Мерк'юрі, гралися арії Монсеррат Кабальє та Арети Франклін, котрих він обожнював за життя. Тіло Фредді було кремоване, де поховано його прах — невідомо.

Журналістам вдалося розшукати меморіальну дошку, яка може належати легендарному виконавцю. Імовірно, місцем останнього спочинку музиканта стало кладовище Кенсал-Грін, що в Західному Лондоні. На бронзовій плиті викарбовано ім'я Фаруха Булсари. До того ж, дати народження і смерті цілковито збігаються. Нижче — напис французькою мовою, що в перекладі означає: «Я завжди буду поряд із тобою всім серцем». У кінці фрази поставлена велика літера М. Її можна інтерпретувати як ініціали коханої Фредді — Мері Остін. Слід зазначити, що церемонія прощання з Мерк'юрі відбулася в Лондоні, саме на Кенсал-Грін. Згідно із заповітом виконавця, його тіло піддали кремації. Після цього в пресі тривалий час точилися дискусії довкола місця поховання Фредді. За однією з версій, урну з прахом знаменитості віддали Остін Грін, а за іншою — порох розвіяли над Женевським озером у Швейцарії.

У своєму заповіті Мерк'юрі залишив більшість свого майна, включаючи його будинок та авторські права на його записи, Мері Остін, а все, що залишилось — своїм батькам та сестрі. Крім того, він залишив по 500 тисяч фунтів стерлінгів кухарю, особистому помічнику та своєму коханцеві Джиму Хаттону, а також 100 тисяч — водію. Мері Остін і досі живе разом із своєю сім'єю в будинку Мерк'юрі на Логан-плейс в Кенсінгтоні (англ. Logan Place, Kensington).

Посмертна слава

Фредді Мерк'юрі досі лишається одним із найулюбленіших виконавців у всьому світі. Його неймовірні сценічні образи і манера поведінки на сцені відомі навіть людям, далеким від музики. У 1992 році Мей, Тейлор та Дикон разом зі світовими рок-зірками на стадіоні «Уемблі» в Лондоні дали концерт на пам'ять про Мерк'юрі, прибуток від якого (більше 19.400.000 фунтів) був спрямований у фонди боротьби зі СНІДом. Телетрансляція цього концерту зібрала більше 1 мільярда глядачів по всьому світі. У 1995 році вийшов альбом «Made In Heaven», що містив записи, які не вийшли за життя Фредді, а також обробки старих пісень. Ім'я Фредді Мерк'юрі стало своєрідною маркою в музиці, синонімом року 80-х. Багато хто з сучасних співаків намагається наслідувати Мерк'юрі, але ще жодному з них не вдалося досягти такого ж успіху, якого досягли Фредді Мерк'юрі та Queen за 20 років спільної роботи.

Відеокліп на пісню «Bohemian Rhapsody», що була написана Фредді, став одним із перших відеокліпів в історії шоу-бізнесу, а сама пісня отримала статус «Найкращої пісні тисячоліття». Такою ж відомою (якщо не більше) є пісня Мерк'юрі «We Are the Champions», яка стала неофіційним гімном переможців великих спортивних змагань. Нарешті, окремо «Barcelona», його спільна робота з оперною зіркою Монсеррат Кабальє, став гімном Олімпіади 1992 року.

Вшанування пам'яті

25 листопада 1996 року у Швейцарському містечку Монтре на березі Женевського озера було відкрито пам'ятник Фредді Мерк'юрі чеського скульптора Ірени Седлецької (англ. Irena Sedlecká).

Дискографія

1. «Mr. Bad Guy» (Альбом вийшов 29 квітня 1985 року)
2. «Barcelona» (Альбом вийшов 10 жовтня 1988 року)
3. «The Freddie Mercury Album» (Альбом вийшов 17 листопада 1992 року)
4. «The Great Pretender» (Альбом вийшов 24 листопада 1992 року тільки у США)
5. «Freddie Mercury — Remixes» (Альбом вийшов 1 листопада 1993 року в Болівії, Бразилії, Італії, Голандії та Японії)
6. «The Solo Collection» (Бокс сет вийшов 23 жовтня 2000 року у Великобританії, Європі та Японії)
7. «Solo» (Альбом вийшов у 2000 році)
8. «Lover of Life, Singer of Songs — The Very Best of Freddie Mercury Solo» (Альбом вийшов 4 вересня 2006 року)

Відеографія

1. «The Video EP» (VHS-випуск вийшов 21 липня 1986 року)
2. «The Great Pretender» (VHS-випуск вийшов 16 березня 1987 року тільки у Великобританії)
3. «The Barcelona EP» (VHS-випуск вийшов 6 лютого 1989 року)
4. «The Video Collection» (DVD-випуск вийшов 23 жовтня 2000 року)
5. «The Video Collection» (VHS-випуск вийшов 6 листопада 2000 року)
6. «Lover of Life Singer of Songs» (DVD-випуск вийшов 4 вересня 2006 року)
7. «Lover of Life, Singer of Songs» (Collectors Edition 2CD+2DVD — випуск вийшов 20 листопада 2006 року)