Фрітьйоф Нансен

Фрітьйоф Нансен (норв. Fridtjof Nansen; 10 жовтня 1861, неподалік Христіанії — 13 травня 1930) — норвезький мандрівник, океанограф, біолог, метеоролог та громадський діяч; ректор Університету Осло (1919—1921).

Лауреат Нобелівської премії миру 1922 року — «за багаторічні зусилля з надання допомоги беззахисним».

2000 року співвітчизники проголосили його норвежцем Тисячоліття.

На карті Арктики й Антарктики ім'я Нансена зустрічається 25 разів.

Початки наукової діяльності

1880–1892 — навчався в університеті в Христіанії.

Першою значною працею Нансена, що вийшла в 1885 р. і принесла йому золоту медаль, були «Матеріали з анатомії і гістології мезостом». У річному звіті музею м. Берґена за 1886 р. надруковано нову значну працю Нансена «Попередні повідомлення про дослідження будови центральної нервової системи ascidia і myxine qlitinosa». Головним предметом пристрасного захоплення молодого ученого стала будова центральної нервової системи, при чому дослідження його стосувалися не тільки черв'яків, але й ракових і м'якотілих, а потім він включив в число предметів вивчення навіть нижчі розряди хребетних. У роботах про нервові системи цих організмів Нансен перший став застосовувати хромо-срібний метод Гольджі, і йому вдалося проникнути в таємничу будову центральної нервової системи дещо глибше, ніж його попередникам. Видана англійською мовою стаття «Побудова і зв'язок гістологічних елементів центральної нервової системи» посідає почесне місце в науковій літературі. Двадцятишестирічним Нансен уже здобув ступінь доктора зоології за дисертацію «Нервові елементи, їх будова і зв'язок із центральною нервовою системою». У 1897 р. Нансен — професор зоології Крістіанського університету, 1898 — почесний член Петербурзької академії наук.

Участь у полярних експедиціях

Дослідження Гренландії

Прагнення до дослідження полярних областей, що дрімало під час захоплення біологією, примусило Нансена проміняти мирну працю кабінетного ученого на повну пригод і небезпек життя арктичного мандрівника. Вірний собі, Нансен і тут поставив собі надзвичайно велике і важке завдання — перехід через усе крижане плато Гренландії від східного берега до західного. Він мав на меті перевірити теорію шведського вченого Отто Норденшельда про існування в центральній Гренландії вільної від криги території з багатою флорою. Всю працю по спорядженню експедиції Нансен узяв на себе. 16 серпня 1888 р. шестеро членів експедиції почали перехід від фйорду Умівіка на східному узбережжі. Долаючи труднощі, вони піднялись на висоту 8860 футів (277 м), проникли у внутрішню область крижаного плато, роблячи дорогою наукові спостереження, і вдало досягли західного узбережжя, тобто пройшли наскрізь зі сходу на захід всю область материкового льоду, що до того часу вважалося нездійсненним. Подвиг Нансена і важливі результати його для науки (географії, геології, метеорології і кліматології) належно оцінив академічний світ. Шведське антропологічне товариство нагородило Нансена золотою медаллю «Вега», заснованою на честь знаменитого плавання О. Норденшельда на «Везі». Потім Нансена вшанували золотої медалі Карла Ріттера і золотої медалі «Вікторія» та обрали почесним членом безлічі вчених товариств. Після повернення з Гренландії в червні 1889 р. Нансен узявся за літературну працю, готуючи до друку два твори: «На лижах через Гренландію» і «Життя ескімосів».

Похід на Північний полюс

У 1890 р. Нансен взявся за підготовку до експедиції в регіон Північного полюса. Улітку 1893 р. на спеціально побудованому для цієї мети кораблі «Фрамі» Нансен з 12-ма членами експедиції вийшов із Норвегії; у вересні «Фрам» почав дрейф на північний захід від Новосибірських островів. Під час дрейфу «Фрама» були проведені океанографічні і метеорологічні спостереження, що спростували думку про мілководність Північного Льодовитого океану, встановлені структура і походження його водних мас, відкритий вплив добового обертання Землі на рух льодів. Прагнучи досягти Північного полюса, 14 березня 1895 р. Нансен у товаристві Ялмара Юхансена покинув корабель на 84° 4´ пн. ш. і рушив на північ з трьома санями, двома човнами та двадцятьма вісьмома собаками. 8 квітня вони досягли 86° 14´ пн. ш., але через брак харчів змушені були повертатись, розраховуючи вийти на о. Шпіцберген. Проте через дрейф криги, по якій вони йшли, мандрівники збилися зі шляху і залишились зимувати на невідомому острівці, харчуючись м'ясом упольованих ведмедів та моржів. У травні 1896 р. вони вийшли на Землю Франца-Йосифа, де випадково зустріли британську експедицію під проводом Джорджа Джексона. Звідти Нансен і Юхансен повернулись до Норвегії.

Інші арктичні дослідження

У 1900 році Нансен брав участь в експедиції з вивчення течій у Північному Льодовитому океані. У 1902 створив Центральну океанографічну лабораторію в Крістіанії, був одним з організаторів і членів Міжнародної ради з вивчення морів у Копенгагені. Нансен розробив метод визначення швидкостей течії з дрейфуючого судна, запропонований М. Ломоносовим і С. Макаровим, сконструював батометр і точний ареометр. У 1913 році здійснив плавання уздовж берегів Північного Льодовитого океану до гирла р. Єнісею, потім подорожував півднем Східного Сибіру і Далекого Сходу.

Громадська діяльність

Фрітьйоф Нансен був впливовою людиною не лише у себе на батьківщині — коли 1905 року Норвегія вирішила розірвати союз із Швецією, він їздив до Лондона заручитися підтримкою британського уряду у цій справі. Після розриву унії було проведено референдум, де населення вибирало майбутній устрій країни. Громадськість пропонувала йому висунути свою кандидатуру на пост президента чи, як подейкували, навіть короля, але вчений і дослідник відмовився. Він був одним з тих, хто переконав данського принца Гокона VII стати королем Норвегії.

У 1906—1908 роках працював норвезьким послом у Лондоні. Був другом англійського короля Едуарда VII.

Після закінчення Першої світової війни 1914—1918 рр. Нансен був верховним комісаром Ліги націй у справах військовополонених, одним з організаторів Міжнародної комісії допомоги потерпілій від голоду Росії. Авторитет ученого допоміг йому зібрати величезні кошти на закупівлю продовольства для тих, що голодують. До цього фонду Нансен вклав і велику частину Нобелівської премії, яку йому присудили в 1922 р.

1925–1928 — працював в комісії з репатріації вірменських біженців до Радянської Вірменії.

Нансен і Україна

У кінці січня 1923 р. Нансен приїздив до м. Харкова, щоб погодити з урядом УРСР план боротьби з наслідками голоду і надати допомогу республіці у важкий час. Він зустрічався з керівниками українського уряду Г.Петровським і Х.Раковським.

Про свої наміри він заявив так: «По-перше, необхідно надати допомогу потерпілим від голоду, а також допомогти селянам відбудувати своє господарство, щоб вони спокійно зустріли майбутнє. Друге завдання — сприяти підвищенню культурного рівня країни, якій належить велике майбутнє. Необхідно допомогти студентам продовжувати навчання, вчителям — вести педагогічну практику. Пам'ятатимемо, що для цієї мети нам необхідна не тільки їжа, але й книга. На нас лежить великий обов'язок навчити європейські країни взаємної довіри».

Фонд Нансена становив 250 000 золотих карбованців.

До України переводилася велика кількість сільгосптехніки, дієтичних харчових продуктів. Місія Нансена заснувала багато дитячих будинків, зокрема і в Харкові. Усі вони називалися однаково: «Дитячий будинок ім. Нансена». Також на гроші Фонду Нансена в Україні засновані два дослідних господарства.

На знак пошани до пам'яті Нансена скульптор Олександр Табатчиков створив погруддя великого норвежця (1962).

***