Густав Герлінг-Грудзінський

Густав Герлінг-Грудзінський (20 травня 1919 в Кельцах, 4 липня – 2000 в Неаполі) — польський письменник, есеїст, літературний критик, журналіст, солдат, в’язень ГУЛАГу і таборів НКВД. Його заарештували в 1940 році радянськими військами під час їх вторгнення до Польщі. Він підримував Польську Соціалістичну Партію, після війни його звинувачено у критиці комуністичної диктатури в Польщі і східній Європі.

Письменник народився в польській єврейській родині.

У 1919 році батьки письменника жили в Кєльцах, однак багато часу він провів в Скшельчицях, в гміні Пєжхніца, де знаходилася велика ферма, якою володіла родина. Про народження сина Густава, четвортої дитини після Євгенії, Мауриція і Люції батько повідомив в 1919 році в Далешицях.

У 1921 році ферма в Скшельчицях була продана, з цього моменту, до війни, мати з дітьми жила в Кєльцах , а Якуб Герлінг-Грудзіньский в Сухеднєві, де він купив великий млин і будинок. В пізніші роки письменник пригадував Сухеднюв, невелике містечко в Свєнтокшиським воєводстві, в творі «Інший світ».

В Кєльцах Густав Герлінг-Грудзінський відвідував гімназію імені М. Рея. Проти волі батька він 2 роки навчався на польській філології у Варшавському університеті, де писав для журналів «Ateneum», «Pion», «Nowy Wyraz» та редагував тижневик «Orka na Ugorze». 15 жовтня 1939 року він створив одну з перших польських конспіраційних організацій Польську Народну Незалежну Акцію. Він був головою організації протягом двох місяців. Він переїхав до Львова, а потім до Гродно, де знайшов роботу в ляльковому театрі. У березні 1940 року він пробував виїхати до Литви. Проте це йому не вдалося і його заараштували одразу після відїзду з міста. Його посадили у в'язницю, де йому присудили 5 років в таборах. Пізніше, через вязниці у Вітебську, Санкт-Петербурзі, Вологді він потрапив до табору в Єрцево. 20 січня 1942 після протесту-голодування його звільнили в силу угоди Сікорського-Майського. Вражаючу табірну реальність автор зобразив на сторінках роману «Інший світ».

12 травня в районі Лугового йому вдалося приєднатися до армії генерала Андерса. Він брав участь у бійках під Монте Кассіно, за що отримав орден Virtuti Militari.

Мати Герлінга-Грудзінського померла від тифу в 1932 і була похована на єврейському кладовищі в Бодзентині. Батько помер в 1943, а брат Маурицій і сестри вижили під час Другої світової війни і залишилися в Польщі. Маурицій Герлінг-Грудзінський провадив активну діяльність під час війни в Жеґоті, він врятував 500 євреїв.

Після війни, в 1945 році Густав Герлінг-Грудзінський став політичним емігрантом. Разом з дружиною Кристиною він переїхав з Італії до Лондона, де працював у лондонському щотижневику «Новини». Він заснував і редагував щомісячник «Культура». Герлінг-Грудзінський також був членом Інституту Літератури.

В 1946, в Італії він вступив до Польської Соціалістичної Партії. Публікувався в партійних журналах «Польський робітник» і «Світло». В 1948 його обрали заступником комітету головної ПСП у Великій Британії, а на ІІ еміграційному з'їзді ППС в Ленсі, в 1952 році, його обрали до складу Центрального Партійного Суду. Він вийшов з ПСП в 1960, коли у наслідок суперечок серед соціалістів емігрантів з неї вигнано Адама Чьолкоша. В 1952 році його дружина Кристина скоїла самогубство.

Пізніше, Г. Герлінг-Грудзінський співпрацював з Комітетом Охорони Працівників і Польським Незалежним Порозумінням в країні. В ІІІ РП він брав участь в Руху Сотні.

В роках 1952 – 1955 письменник працював у Радіо «Свобода» у Мюнхені. В 1955 він на довго залишився в Неаполі, де побрався з Лідією, донькою Бенедетто Кроче. Г. Герлінг-Грудзінський помер 4 липня 2000 через інсульт. Його поховали на неаполітанському кладовищі Poggio Reale.

В 1990 році він став лауреатом літературної Нагороди Польського ПЕН клубу ім. Й. Парандовського,в 2000 він отримав ступінь доктора Гонорис кауза Ягелонського університету.

В 1998 році йому призначили Орден Білого Орла.

У вересні 2009 року у Єрцево письменнику поставили пам'ятник.