Йосип Уншліхт

Уншліхт Йосип (Юзеф) Станіславович (19 (31) грудня 1879, Млава, Плоцька губернія — 29 липня 1938) — партійний діяч Соціал-демократії Королівства Польського і Литви і ВКП(б), один з творців радянських органів державної безпеки — ВЧК-ГПУ.

Біографія

Народився в польській міщанській сім'ї. Освіту отримав на Вищих технічних курсах у Варшаві, електротехнік. У 1900 вступив в ряди Соціал-демократії Королівства Польського і Литви (СДКПіЛ), яка в 1906 увійшла в РСДРП, більшовик.

У квітні 1917 року — член Петроградської ради.
У жовтні 1917 року — член Петроградського військово-революційного комітету.

У 1917–1918 роках — член колегії Наркомату внутрішніх справ РРФСР.

На початку 1918 року воював з німцями під Псковом.

У квітні 1918 — січні 1919 року голова Центральної колегії у справах полонених і біженців.

З лютого 1919 року — нарком у військових справах Литовсько-білоруської РСР, член Президії ЦК КП Литви і Білорусії.

У квітні 1919 року — заступник голови Ради оборони Литовсько-білоруської РСР.

Під час війни з Польщею був членом Реввоєнради 16-ої армії і Західного фронту і входив до складу Революційного Комітету Польщі.

З квітня 1921 року — заступник голови ВЧК-ГПУ (наступник І. К. Ксенофонтова), по його пропозиції було створено спеціальне бюро по веденню активної розвідки — дезинформації супротивника. Керував висилкою лікарів, професорів і інших представників інтелігенції (на посту замголови ГПУ його змінив Менжинський).

З серпня 1923 року — член РВС СРСР і начальник постачання РСЧА.

У 1924–1925 роках — член Центральної ревізійної комісії РКП (б). З 1925 — кандидат в члени ЦК ВКП (б).

У лютому 1925 — червні 1930 року — заступник голови РВС СРСР і заступник наркома у військових і морських справах СРСР. Одночасно з січня 1927 — голова Добровільного товариство сприяння авіахіму СРСР.

У 1933–1935 — начальник Головного управління Цивільного повітряного флоту при РНК СРСР.

У лютому 1935 року обраний секретарем Союзної Ради ЦВК СРСР.

11 червня 1937 року заарештований, звинувачений в приналежності до «диверсійно-шпигунської мережі польської розвідки в СРСР», що існувала у вигляді так званої «Польської організації військової».

28 липня 1938 року Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до розстрілу. 29 липня 1938 року розстріляний. Місце розстрілу — Бутово-Комунарка.