Мартін Лютер Кінг

Мартін Лютер Кінг, молодший (англ. Martin Luther King, Jr., нар. 15 січня 1929 Атланта, штат Джорджія, США — пом. 4 квітня 1968, Мемфіс, штат Теннессі) — американський баптистський проповідник і лідер руху за громадянські права 1960-х років, речник тактики ненасильства в боротьбі проти расизму. Нагороджений Нобелівською премією миру 1964 року.

Молодість і навчання

Мартін Лютер Кінг народився у родині пастора баптистської церкви. У 1944 році, не закінчивши середньої школи, здав іспити — і вступив у коледж Морхауса для кольорових в Атланті. Тоді ж став членом Національної асоціації прогресу кольорового населення (НАПКН). У 1947 р. Кінг прийняв сан і став помічником батька в церкві. Закінчивши коледж із ступенем бакалавра соціології в 1948 році, Кінг перейшов на навчання у Теологічну семінарію Крозера в Честері (штат Пенсильванія), де в 1951 р. одержав ступінь бакалавра богослов'я. Призначена йому стипендія дозволила вступити в аспірантуру Бостонського університету, де в 1955 р. Кінг захистив дисертацію — ставши доктором філософії.

Політична діяльність

Ще раніше, в 1954 році Мартін Лютер Кінг став проповідником баптистської церкви в Монтґомері, штат Алабама, де й організував комітети соціальних дій, збирав кошти для НАПКН. Після інциденту з Розою Паркс — швачку було заарештовано за відмову поступитися місцем в автобусі білому пасажирові — у грудні 1955 р. у Монтгомері утворюється Асоціація вдосконалення, і Кінг стає її президентом. Під керівництвом Кінга негритянська громада бойкотувала транспорт Монтгомері 382 дні. У листопаді 1956 р. Верховний суд США визнав закон про сегрегацію в Алабамі неконституційним. У грудні того ж року чорні й білі вперше користувалися автобусами спільно. Унікальний внесок Кінга в справу захисту прав людини зумовила його схильність до принципів християнської філософії. Прикладом для себе Кінг вважав діяльність Махатми Ганді, лідера руху пасивного опору, завдяки якому Індія звільнилася від британського панування. «Філософія ненасильницького опору Ганді, — заявляв Кінг, — єдиний метод, виправданий у боротьбі за волю».

У січні 1957 р. негритянські лідери півдня створили союз церковних організацій за громадянські права під назвою «Конференція керівництва християн Півдня» (ККХП) й Мартін Лютер Кінг був обраний президентом цієї організації. У вересні 1958 року, під час роздачі автографів у Гарлемі, його поранено ножем у груди психічно хворою жінкою.

Використовуючи ККХП як базу, Кінг організував ряд кампаній за громадянські права, націлених на знищення сегрегації на транспорті, у театрах, ресторанах тощо Він подорожував по всій країні, читаючи лекції, причому 15 разів Кінга заарештовували. У 1960 році за запрошенням прем'єр-міністра Джавахарлала Неру він провів місяць в Індії, де познайомився з діяльністю Ганді. У березні-квітні 1963 року Кінг очолив масові демонстрації в Бірмінгемі (штат Алабама) проти сегрегації на виробництві та у побуті, одним з гасел яких було створення комітетів громадян різних рас. Поліція розганяла демонстрантів (серед яких було багато дітей) за допомогою собак, водометів і кийків. За порушення заборони на демонстрації Кінг був заарештований на 5 днів. У цей час він написав «Лист із бірмінгемської в'язниці» білим релігійним діячам міста, які дорікали його за «нерозсудливі й несвоєчасні дії».

«Насправді час не має ніякого значення, — писав Кінг. — Прогрес людства аж ніяк не котиться на колесах неминучості. Він наступає внаслідок безустанних зусиль людей, що творять Божу волю, без яких час стає союзником сил застою в суспільстві». У 1963 р. Кінг разом зі своїм заступником Ральфом Ебернаті, засновником Конгресу расової рівності Байярдом Рустином та іншими лідерами організував найбільшу в історії США демонстрацію за громадянські права.

У 1964 році Кінгу була присуджена Нобелівська премія миру. У вступній промові представник Норвезького нобелівського комітету Гунар Ян відзначив: «Хоча Мартін Лютер Кінг непричетний до міжнародних справ, його боротьба служить справі миру… У західному світі він був першим, хто продемонстрував, що боротьба не обов'язково має на увазі насильство». У своїй Нобелівській лекції Кінг говорив: «Ненасильство означає, що мій народ всі ці роки терпляче переносив страждання, не заподіюючи їх іншим… Це значить, що ми не відчуваємо більше страху. Але із цього не треба робити висновок, що ми хочемо злякати тих або інших або навіть суспільство, частиною якого ми є. Рух не прагне звільнити негрів за рахунок приниження й поневолення білих. Він не хоче перемоги над кимось. Він бажає звільнення американського».

Залишаючись суперечливою фігурою, Кінг мав багато ворогів — не тільки на півдні, але й в інших частинах країни. Найвпливовішим критиком Кінга був, мабуть, директор Федерального бюро розслідувань (ФБР) Едгар Гувер, що називав його комуністом, зрадником і глибоко аморальною людиною. Коли Кінг звинуватив агентів ФБР у неприйнятті мір по скаргах в Олбені (штат Джорджія), пояснюючи це їхнім південним походженням, Гувер не посоромився назвати Кінга «найбільш страшенним брехуном у країні». ФБР прослуховувало телефони Кінга, зібрало велике досьє про його особисте й громадське життя. У 1967 р. Кінг видав книгу «Куди ми підемо звідси?». У квітні він відкрито висловився проти війни у В'єтнамі. Кінг звернувся з посланням до великого антивоєнного мітингу у Вашингтоні; став співголовою організації «Священики й миряни, стривожені подіями у В'єтнамі». В останні роки життя увага Кінга була прикута не тільки до расизму, але й до проблеми безробіття, голоду й бідності у всій Америці.

У 1968 році Кінг був поранений снайпером, коли стояв на балконі мемфіського мотелю «Лорейн». Від ран він помер у госпіталі Сент-Джозефа і був похований в Атланті.

Особисте життя

У січні 1952 року, проживши в Бостоні близько п'яти місяців, Кінг познайомився зі студенткою консерваторії Кореттою Скотт. Через півроку Кінг запросив дівчину поїхати разом з ним в Атланту. Познайомившись з Кореттою, батьки дали свою згоду на їхній шлюб.

Мартін Лютер Кінг і його дружина Коретта Скотт Кінг повінчалися в будинку її матері 18 червня 1953 року. Увінчав молодят батько нареченого. Коретта отримала диплом по вокалу та скрипці у Консерваторії Нової Англії. Після закінчення консерваторії у вересні 1954 вони з чоловіком переїхали до Монтґомері, столиці штату Алабама.

Подружжя Кінгів мало чотирьох дітей:

• Йоланда Кінг — дочка (нар. 17 листопада 1955, Монтґомері, Алабама — пом. 15 травня 2007, Санта-Моніка, Каліфорнія)
• Мартін Лютер Кінг III — син (нар. 23 жовтня 1957, Монтґомері, Алабама)
• Декстер Скотт Кінг — син (нар. 30 січня 1961, Атланта, Джорджія)
• Берніс Альбертіні Кінг — дочка (нар. 28 березня 1963, Атланта, Джорджія)

Нагороди та відзнаки

• Кінг був нагороджений принаймні, п'ятдесятьма почесними ступенями різних коледжів та університетів.
• 14 жовтеня 1964, Кінг став наймолодшим лауреатом Нобелівської премії миру, яка була присуджена йому за очолення ненасильницького опору расовим упередженням в США.

Цікаві факти

• Його промову «Я маю мрію» (англ. I have a dream) слухало понад 300 000 американців.
• 16 січня 1986 р. погруддя Кінга було установлено у Великій ротонді Капітолія у Вашингтоні — темношкірий американець удостоївся такої честі вперше.
• Кінг займався плагіатом при написанні великих розділів своєї докторської дисертації. Бостонський університет створив комітет для визначення ступеня плагіату в дисертації Кінга. Він визначив, що 45 відсотків першої частини і 21 відсоток другої частини були взяті з робіт інших авторів. Навчальні заклади часто скасовують свої рішення з присудження наукового ступеня при виявленні куди менших шахрайств, але значення Кінга для руху за громадянські права завадило скасуванню його богословського ступеня.
• 20 січня 1986 року американці відзначили перший День Мартіна Лютера Кінга.
• 2305 Кінг — астероїд, названий на честь діяча.