Михайло Зощенко

Миха́йло Миха́йлович Зо́щенко (*29 липня (10 серпня) 1895, Полтава — †22 липня 1958, Ленінград) — радянський письменник-новеліст, сатирик, висміює обставини і людей післяреволюційної доби та радянську систему: «Рассказы Назара Ильича господина Синебрюхова», «Юмористические рассказы», «Тяжелые времена», «О чем пел соловей» та ін. повісті й оповідання.

Засуджений офіційною критикою.

Зазнавав переслідувань з боку радянської влади.

Біографічні відомості

Народився 29 липня (10 серпня н.с.) у Полтаві в родині художника-передвижника, українського дворянина, уродженця Полтавської губернії.

Здобув гімназичну освіту, 1913 року вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет.

На початку Першої світової війни виїхав прапорщиком на фронт, був поранений; за хоробрість одержав ордени і Георгіївський хрест.

З 1918 року воював добровольцем у Червоній армії.

З 1918 до 1921 року Михайло Зощенко змінив масу занять, про що писав пізніше: «…я змінив десять або дванадцять професій, перш ніж дістатися до своєї теперішньої професії». Уже в 1929-32 рр. виходить зібрання його творів в шести томах. Всього ж з 1922 до 1946 року нараховується 91 видання і перевидання його книг.

Уже перша книжка «Рассказы Назара Ильича господина Синебрюхова» (1922) свідчила про самобутність знайденої письменником оповідної форми.

З 17 серпня до 1 вересня 1934 року проходив Перший Всесоюзний з'їзд радянських письменників, членом правління якого був вибраний Зощенко. На перший погляд творча доля письменника складалася благополучно, проте протягом всього літературного шляху він піддавався суворій і часто упередженій критиці. Апофеозом всіх перипетій стала сумно відома постанова ЦК ВКП(б) від 14 серпня 1946 року "Про журнали «Звезда» і «Ленинград». 4 вересня Зощенка і Анну Ахматову виключають із Спілки радянських письменників. Зощенка позбавляють продуктової «робочої картки». Привід для нападок цього разу був зовсім надуманий — дитяче оповідання «Пригоди мавпи».

Після цієї постанови всі видавництва, журнали і театри розривають контракти. Повернутися в Спілку письменників Михайло Зощенко зміг тільки після смерті Сталіна. Але цькування продовжувалося.

Помер в Ленінграді 22 липня 1958 року в 0.45. Офіційними органами не було надано дозволу на його поховання у Ленінграді.

Прах письменника покоїться на кладовищі в Сестрорецьку (Ленінградська область).

Сам Зощенко завжди називав себе полтавчанином, за місцем народження свого батька.

«Переляканий письменник — це вже втрата кваліфікації»