Мико́ла Ле́бідь

Мико́ла Ле́бідь (*11 січня 1909 (за іншими даними — 23 листопада 1910) Нові Стрілища, тепер Жидачівський район, Львівська область — †19 липня 1998, Піттсбург, США) — український політик, один із лідерів ОУН-УПА. Перший начальник Служби безпеки ОУН (1940–1941). Організатор замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького (1934).

Псевдоніми в ОУН: Максим Рубан, Марко, Євген Скиба, Олег, Ігор, Ярополк, Вільний.

Біографія

Народився у с. Нові Стрілиська Бібрського повіту (тепер Львівська область, Жидачівський район). Син кравця. Член 7-го куреня пластунів у Львові, організатор першої підпільної «п'ятки» Юнацтва, організатор і керівник Юнацтва в гімназії від 1929 р. В 1930 закінчив гімназію у Львові. Абсольвент гімназії 1930 р. У 1930–1932 Л. брав активну участь в організації молодіжних груп ОУН на західно-українських землях, керівник підпільних вишколів Юнацтва ОУН у Карпатах. У 1932-34— зв'язковий між Крайовою Екзекутивою ОУН ЗУЗ та Проводом ОУН за кордоном.

У 1934 підготував замах на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького.

Після здійснення замаху намагався виїхати через Данціґ—Штеттін до Німеччини, але за наказом Г. Гіммлера був заарештований гестапо і виданий Польщі. На Варшавському процесі 1935–1936 був засуджений до смертної кари, яка згодом була замінена довічним тюремним ув'язненням у Святому Хресті. 5 вересня 1939 Лебідь під час конвоювання до іншої в'язниці втік.

У 1940 перейшов до лав ОУНР під керівництвом Степана Бандери. З 1941 став його другим заступником.

30 червня 1941 у Львові Українські національні збори проголосили Акт відновлення Української Держави та створення Українського державного правління, до складу якого увійшов Лебідь. У Державному правлінні в липні 1941 р. призначений на пост міністра державної безпеки. Як «урядуючий провідник» після арешту Степана Бандери і Ярослава Стецька в 1941 р. — головний організатор протигітлерівського резистансу (український антифашистський рух Опору).

Організатор і керівник трьох конференцій ОУНР в Україні (вересень 1941, квітень 1942, лютий 1943). У 1941-44 вів переговори з польською Армією Крайовою (АК) про спільну боротьбу проти гітлерівців. До 1943 очолював ОУНР на західноукраїнських землях та відіграв важливу роль у формуванні Української повстанської армії. У серпні (21-25) 1943 став учасником III Надзвичайного великого збору ОУНР, обраний головою Головної ради ОУНР і керівником Референтури зовнішніх зв'язків при Проводі ОУНР. У 1944 став співзасновником Української головної визвольної ради та генеральним секретарем закордонних справ УГВР.

За дорученням президента і генерального секретаря УГВР виїхав на Захід для встановлення контактів з представниками західних союзників. До 1948 був членом Закордонних частин ОУНР.

З грудня 1949 мешкав у США, м. Йонкерс (штат Нью-Йорк, США).

У 1952–1974 очолював науково-дослідницький центр «Пролог» у Нью-Йорку, в 1982—85 — заступник голови, з 1974— член ради директорів. В 1956—91 — член управи Українського товариства закордонних студій у Мюнхені та Торонтського видавничого комітету «Літопис УПА» (1975). Автор спогадів «УПА» (1946, 1987). Помер 19 липня 1998.

Сім'я

Одружився у тюремній капличці з політичним в'язнем — Дарією Гнатківською, яку на Варшавському судовому процесі 1935–1936 за вбивство міністра Перацького було засуджено на 15 років тюрми.

Двоюрідний брат матері Михайла, Богдана та Миколи Горинів

Праці

УПА. Українська повстанська армія. Її ґенеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу. Частина І. Німецька окупація України: Репринтне вид. — Дрогобич: «Відродження», 1993 . — 203 с. (електронна версія)