Павло Понеделін

Павло Григорович Понеделін (4 березня 1893 — 25 серпня 1950) — радянський воєначальник, командуючий 12-ю армією, генерал-майор (1940). Один з радянських генералів, які потрапили у полон до німців. Після повернення до СРСР, розстріляний 25 серпня 1950 року. Реабілітований посмертно в 1956 році.

Біографія

Павло Понеделін народився 4 березня 1893 року в селянській сім'ї Юр'євецького уїзду.

З 1914 року служив у лавах армії Російської імперії.

У 1915 році закінчив Московську школу прапорщиків. Брав участь у Першій світовій війні.

Починаючи з 1918 року служив у Червоній Армії. Під час Громадянської війни у Росії командував полком, потім бригадою. Брав участь у боях проти білогвардійців на чолі Олександра Колчака, Антона Денікіна, керівника селянського повстанського руху Нестора Махна. Був поранений та контужений.

Нагороджений двома орденами Червоного прапора за бої на Радянсько-польській війні.

У 1926 році закінчив Військову академію імені Фрунзе, потім став викладачем тактики. Був головою Ленінградського «Осоавіахіма».

У березні 1924 року призначений воєнкомом Ленінградської піхотної школи імені Склянського.

У 1938 році йому було присвоєно звання комбрига.

З 1938 року по 15 грудня 1939 року був начальником штаба 1-го стрілецького корпусу, зокрема під час вторгнення СРСР до Польщі та Радянсько-фінської війни. Після невдалих операцій, проведених 139-ю стрілецькою дивізією, був понижений у званні та призначений її командиром.

4 червня 1940 року підвищений у званні до генерал-майора. В липні 1940 року був призначений на посаду начальника штаба Ленінградського військового округу.

З березня по серпень 1941 року командував 12-ю армією Київського Особливого військового округу.

Війну розпочав командиром 12-ї армії. Протягом червня-липня 1941 року армія постійно відступала на південний схід. У ході битви під Уманню 12-а та 6-а армії опинилися в оточенні в районі Умань-Новоархангельськ, штаб їх розміщувався у с. Підвисоке. Всі намагання вийти з оточення виявилися марними і 7 серпня 1941 року він разом з командиром 13-го стрілецького корпусу Миколою Кириловим були взяті у полон. Німці використали фото полонених разом з німецькими офіцерами у пропагандистських цілях — листівки з ними були розкидані у місця розташування радянських військ. 16 серпня 1941 року вийшов наказ Ставки Верховного Головнокомандування Червоної Армії № 270, в якому командир 28-ї армії генерал-майор Володимир Качалов, командир 12-ї армії Павло Понеделін та командир 13-го стрілецького корпусу Микола Кирилов були названі боягузами, дезертирами та тими, хто здався у полон. Заочним вироком Військової колегії Верховного Суду СРСР в 1941 році засуджений до розстрілу. З серпня 1941 року по 29 квітня 1945 року знаходився у німецькому полоні. Його жінка, Ніна Михайлівна, та її батько, Григорій Васильович, були заарештовані як «члени сім'ї зрадника Батьківщини».

29 квітня 1945 року був звільнений американськими військами, 3 травня переданий радянським представникам. Заарештований 30 грудня 1945 року і посаджений в Лефортовську в'язницю. Був звинувачений у тому, що «будучи командуючим 12-ї армії і потрапивши в оточення військ противника, не проявив необхідної наполегливості та волі до перемоги, піддався паніці і 7 серпня 1941 року, порушивши військову присягу, зрадив Батьківщині, без спротиву здався у полон німцям і на допитах повідомив їм дані про склад 12-ї та 6-ї армій». На початку 1950 року написав листа Сталіну з проханням переглянути справу. 25 серпня 1950 року Військова колегія Верховного Суду засудила Павла Понеделіна до розстрілу з виконанням вироку негайно. Винним в співробітництві з німцями себе не признав. Реабілітований посмертно після відміни вироку 13 березня 1956 року. Прах розстріляного генерала Понедєліна покоїться в Загальній могилі № 2 на новому Донському кладовищі в Москві.