Станіслав Шептицький

Станіслав Марія Шептицький (пол. Stanisław Maria Szeptycki, * 3 листопада 1867 — † 9 жовтня 1950)— граф, генерал-майор імператорсько-королівської (Австро-Угорщини) армії, генерал-поручник Війська Польського. Рідний брат митрополита Андрея Шептицького.

Сторінки біографії

Становлення

З 1877 навчався у середніх школах у Львові, потім у Перемишлі та Кракові.

1885 — отримав диплом середньої школи.

1885-1888 — студент Військово-технічної академії в Медлінґу. По закінченні отримав ступінь молодшого лейтенанта артилерії.

Від молодшого лейтенанта до капітана

1888—1890 — служив у артилерійському дивізіоні в Ярославі.

Зі серпня 1891 до червня 1892 — курсант військової школи верхової їзди у Відні.

У січні 1892 отримав призначення до артилерійської бригади в Перемишлі та звання лейтенанта.

1894-1896 — навчався в Школі Генерального штабу (Відень).

1896 — призначений ад'ютантом піхотної бригади в Кошицях.

У листопаді 1898 був призначений командиром батареї в полку польової артилерії, дислокованому в Орадя. Підвищений до звання капітана.

З листопада 1899 до лютого 1904 — служить у Кракові: спочатку штабний капітан у 12-й піхотній дивізії, з 1903 - у 1-й кавалерійській дивізії.

1904-1905 — під час російсько-японської війни був австрійським військовим аташе при російській армії в Маньчжурії.

Від капітана до полковника

З жовтня 1905 до грудня 1906 — штабний офіцер 3-ї кавалерійської дивізії. Потім працював у реєстраційній службі Генерального штабу у Відні.

1906 — здав іспити на майора Генерального штабу (отримав звання 1 листопада 1907).

У квітні 1907 повернувся до ІІІ кавалерійської дивізії (Відень) як начальник штабу.

Восени 1909 — був командиром дивізіону, потім полку польової артилерії.

У травні 1911 переведений в Генеральний штаб і отримав ранґ підполковника.

1911-1914 — австрійський військовий аташе в Римі.

У травні 1914 став полковником.

1 вересня 1914 — після початку Першої світової війни призначений до операційного відділу головної команди австро-угорської армії, а з 24 вересня — начальника штабу II корпусу (на російському фронті).

У листопаді 1915 призначений командиром артилерійського XXX бригади польової артилерії.

Пропозиція стати командантом УСС

1914 — провідні українські діячі Галичини та Буковини Кость Левицький і Микола Василько запросили на команданта УСС графа Станіслава Шептицького, особистого приятеля цісаря Франца-Йосифа, який маючи великі зв'язки і вплив в урядових колах, водночас був рідним братом духовного глави українців Галичини.

За однією версією, проти кандидатури Станіслава Шептицького рішуче виступив Кирило Трильовський, погрожуючи спротивом "Січей". Наслідок - Відень обмежив УСС до 2000 вояків, а Станіслав Шептицький опинився під впливом польських націоналістів, які запропонували йому співпрацю в розбудові польського легіону [1].

Іншу версію подій наводять Никифор Гірняк і Степан Шах. Як писав останній про Станіслава Шептицького,

"Ставився він до У.С.С. негативно і зіпхнув був їх початково до ролі "розвідчої частини" при львівськім корпусі ген. Гоффманна, обмежуючи при тім їх чисельний стан до 2500 мужа. Становище полковника Станислава графа Шептицького до легіону У.С.С. в 1914 р. вияснює докладніше проф. Др Никифор Гірняк, заслужений командант Коша У.С.С. ... Наводить таку розмову між полк. Шептицьким а Костем Левицьким і Васильком: "Становища команданта У.С.С.-ів не можу приняти тому, що поляки назвали б мене зрадником"; Др Гірняк покликується на спомин Дра К.Левицького п. н. "Історія визвольних змагань"... Споминами своїми так Др Кость Левицький, як і ... Никифор Гірняк опрокидують "неправдиву легенду", наче б полк. Шептицький хотів стати командантом Українського Легіону, а "наші його не хотіли". В дальших виводах додає ще Др Гірняк таке речення: "В роках окупації Волині і Люблинщини австрійськими військами Ст. Шептицький був військовим губернатором Люблинщини і вів там рішучу пропольську політику. Між іншим в значній мірі причинився він до того, що У.С.С.-ів усунено з Волині на весні 1917 р."" [2] [3] [4]

Ще одну версію наводить Осип Думін:

"Більшість членів Головної Української Ради радо б привітали на посту команданта легіону й полковника Генеральної булави гр. С.Шептицького, брата митрополита Андрея. Саме полковникові Шептицькому військове міністерство доручило здійснити формування українського легіону. При сприянні посла Миколи Василька д-р К. Левицький мав 14—17 серпня 1914 р. переговори з полковником Шептицьким у Відні. Полковник Шептицький обіцяв допомогти у формуванні УСС, але від пропозиції обійняти посаду команданта відмовився, мотивуючи тим, що має іншу, не менш важливу посаду в австрійській армії" [5].

У польському легіоні

Червень 1916 – Станіслав Шептицький на власне прохання отримав призначення до польських легіоняів і став командиром 3-ї Бригади, а з листопада 1916 до квітня 1917 командував усіма польськими легіонами австро-угорської армії, на чолі яких 1 грудня 1916 вступив до Варшави.

До лютого 1918 був австро-угорським генерал-губернатором в Любліні, але пішов у відставку на знак протесту проти повернення Холмщини Українській Народній Республіці внаслідок Брестського миру.

З червня по жовтень 1918 командував 85-ю піхотної бригадою ландверу на італійському фронті.

Від жовтня 1918 командував збройними силами Королівства Польського (Polnische Wehrmacht).

5 листопада 1918 звільнений з цісарсько-королівської армії.

Служба в польській армії

У листопаді 1918 одразу приєднався до щойно створеного Війська Польського, де замінив генерала Тадеуша Розвадовського на посту начальника Генерального штабу (займав його до березня 1919).

У ніч проти 5 січня 1919 успішно ліквідував заколот групи змовників полковника Маріана Янужайтіса, які намагалися влаштувати державний переворот.

6 лютого 1919, протестуючи проти способу ведення воєнних дій у Галичині, пішов у відпустку (на власне прохання).

З квітня 1919 займав пост командувача Литовсько-Білоруського фронту.

1920 — під час радянсько-польської війни, завдяки його успішному командуванню фронтом і 4-ю армією поляки відтіснили більшовиків і закріпилися на позиціях за Неманом.

Був нагороджений Командорським і Срібним Орденами Virtuti Militari, Командорським Орденом Відродження Польщі і 4 рази ставав Кавалером Krzyż-у Walecznych.

Незгода з політикою польського вождя Юзефа Пілсудського коштувала йому посади. 31 липня 1920 був з неї звільнений.

З 1 вересня 1921 був інспектором армії в Кракові. Згодом вступив у "націонал-демократичну" опозицію до Пілсудського.

1923 — після зміни влади призначений міністром оборони Польщі.

Ображений Пілсудським після державного перевороту у травні 1926 викликав останнього на дуель. Але маршал виклику не прийняв. По цьому Шептицький подав у відставку з військової служби.

Цивільне життя

Після відставки проживав у Кракові, не займаючись політичною діяльністю. Обіймав посаду президента Національної асоціації виробників нафти. Під час Другої світової війни не брав участі в русі опору.

Служба Польській Народній Республіці

Наприкінці Другої світової війни, у віці 78 років Станіслав Шептицький вступив до армії ПНР, і його призначено на посаду голови Ради Польського Червоного Хреста, яку він обіймав у 1945-1950.