Валенти́на Шевче́нко

Валенти́на Семе́нівна Шевче́нко (уроджена Соляник; 12 березня 1935, Кривий Ріг — 3 лютого 2020) — компартійний та державний діяч УРСР, за часів незалежності України — громадський діяч. Кандидат педагогічних наук (1972). Член ЦК КПУ в 1976—1990 р. Член Політичного бюро ЦК КПУ в березні 1985 — червні 1990 р. Депутат Верховної Ради УРСР 9—11-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Народний депутат СРСР у 1989—1991 р. Член ЦК КПРС у 1986—1990 р.

Життєпис

Народилась 12 березня 1935 р. у Кривому Розі, Дніпропетровської області в родині шахтаря з українського козацького роду Соляників. Представники роду Соляників у юридичних документах, пов'язаних з цим регіоном, згадуються вже в середині XVIII ст.

З 1954 року — старша піонервожата, вчитель географії Криворізької середньої школи, секретар Криворізького міського комітету ЛКСМУ Дніпропетровської області.

Член КПРС з 1957 року.

У 1960 році закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка, географічний факультет.

У 1960—1962 роках — секретар Дзержинського районного комітету КПУ міста Кривого Рогу.

У 1962—1969 роках — секретар і завідувач відділу ЦК ЛКСМ України.

У 1969—1972 роках — заступник міністра освіти Української РСР.

У 1972—1975 роках — голова Президії Українського товариства дружби і культурного зв'язку із зарубіжними країнами.

У 1975—1985 роках — заступник Голови Президії Верховної Ради Української РСР.

З 22 листопада 1984 по 27 березня 1985 року — виконувач обов'язків голови, а з 27 березня1985 по 4 червня 1990 року — Голова Президії Верховної Ради Української РСР.

У 1986 році, будучи головою Президії Верховної Ради УРСР, підписала наказ про створення двох нових районів — Згурівського у Київській області і Брусилівського у Житомирській, з метою розселення біженців з Чорнобильської зони.

У квітні 1988 року підписала Постанову Президії Верховної Ради УРСР про відмову у помилуванні Івана Гончарука, якого було розстріляно у червні 1989 року за антирадянську військову діяльність у лавах УПА, причому за цими звинуваченнями він вже відбув покарання у 1945—1956 роках в Гулазі і потім до 1975 року в засланні.

З 1991 року — на пенсії.

З вересня 1997 року — на громадській роботі. Очолювала Національний фонд «Україна — дітям», Всеукраїнський благодійний фонд сприяння розвитку фізичної культури, спорту і туризму.

З 2002 року — голова Конгресу ділових жінок України.

В останні роки життя Валентина Шевченко рідко з'являлась на публіці та не давала інтерв'ю, мала проблеми зі здоров'ям і лікувалася в «Феофанії».

Валентина Шевченко померла 3 лютого 2020 року. Прощання має пройти 6 лютого, після чого вона буде похована на Байковому кладовищі.

Звання та нагороди

• Орден Жовтневої Революції,
• Орден Дружби народів,
• Орден княгині Ольги ІІІ, ІІ і І ступенів,
• Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня.
• Грамота Президії Верховної Ради Української РСР (25.10.1968)