Владислав Дзержинський

Владислав Едмундович Дзержинський (пол. Władysław Dzierżyński, рос. Владислав Эдмундович Дзержинский, * 11 березня 1881, в маєтку Оземблово, Ошмянського повіту, Віленська губернія (тепер Дзержиново) — † 20 березня 1942, Згеж, Польща) — лікар, невролог і психіатр, професор Катеринославського університету, доктор медичних наук, автор першого польського академічного підручника з неврології, полковник медичної служби Війська Польського, брат Фелікса Едмундовича Дзержинського.

Син дрібномаєтного дворянина, власника хутора Дзержиново, вчителя гімназії Едмунда Йосиповича Дзержинського та Елени Гнатівни Янушевської Дзержинської. Був восьмою дитиною в сім'ї.

1892 року вступив до гімназії у місті Вільно, потім продовжив навчання в першій гімназії в Санкт-Петербурзі, яку закінчив 1900 року. У тому ж році вступив на медичний факультет Московського університету. 1905 року отримавши диплом, став працювати в психіатричній лікарні. З 1908 року — ординатор Московської неврологічної клініки у професора В. К. Рота. 1911 року захистив докторську дисертацію за темою «Над-, філо-та гістогенез наднирників».

1913 року очолив земську лікарню Харківської губернії. 1915 року Владислав стає доцентом кафедри неврології і психіатрії Харківського університету.

Був серед організаторів університету в Катеринославі. 1919 року отримав звання професора.

Оскільки Владислав засуджував дії більшовиків і старшого брата, «Залізний Фелікс» попередив брата, що якщо той не вкоротить свого язика, він розстріляє його першим з Катеринославської «контрреволюційної банди». Оскільки, Владислав не взяв до уваги погрози брата, той у 1919 р. заарештував Владислава, і революційна трійка засудила його до розстрілу. Випадково довідався про цей вирок В. І. Ленін та, вважаючи це негуманним, велів Феліксу його відпустити.

1920 року пан Дзержинський був обраний деканом медичного факультету, а 1921 року він став проректором Катеринославського університету.

1922 року Владислав Дзержинський виїздить на проживання в Польщі, де був зарахований до резерву медичної служби Війська Польського. 3 травня того ж року, призваний на дійсну військову службу. Проходив службу в окружному шпиталі № 10 в Перемишлі. 1924 року, після закінчення служби, обрав кар'єру військового медика і залишився в армії. 1 січня 1931 року йому було присвоєно чин полковника корпусу санітарних офіцерів.

З 1930 Владислав Дзержинський — старший ординатор відділу неврології окружного госпіталю в Лодзі. 30 червня 1934 року вийшов у запас. Після завершення військової служби продовжував свою медичну практику як ординатора неврологічного відділення лікарні соціального страхування Лодзі.

Нагороджений Золотим Хрестом Заслуги.

20 березня 1942 В. Е. Дзержинський був заарештований німецькими службами безпеки і як брат російського терориста Фелікса Дзержинського розстріляний — під час страти 100 інших поляків у м. Згеж. Тіла жертв розстрілу поховані в лісі поряд з дорогою Згеж — Озоркув.

Сьогодні на згадку про місце поховання поставлений невеличкий обеліск біля дороги.

Джерела

• Брат залізного Фелікса. Український лікар. Польський офіцер
• Савчук В. С. Учений-психіатр Владислав Едмундович Дзержинський і його діяльність в Україні. Історичний архів. Наукові студії Збірник наукових праць 3 (2009)
• ŹRÓDLAK Wojciech, Brat «krwawego» Feliksa. Władysław Dzierżynski (1881–1942), [w:] «Kronika m. Łodzi», 2007, nr 1, ss. 201–212. Artykuł opracowany przede wszystkim na bazie zebranych (ale nie opublikowanych) materiałów Mirosława Tusznio z Sandomierza.
• W 60 rocznicę zbrodni zgierskiej 20 III 1942. Łódź — Zgierz 2002.
• Rocznik Oficerski 1923, Ministerstwo Spraw Wojskowych, Oddział V Sztabu Generalnego Wojska Polskiego, Warszawa 1923
• Rocznik Oficerski 1924, Ministerstwo Spraw Wojskowych, Oddział V Sztabu Generalnego Wojska Polskiego, Warszawa 1924
• Rocznik Oficerski 1928, Ministerstwo Spraw Wojskowych, Warszawa 1928
• Rocznik Oficerski 1932, Biuro Personalne Ministerstwa Spraw Wojskowych, Warszawa 1932
• Stanisław Konopka, Rocznik Lekarski Rzeczypospolitej Polskiej na 1936 rok, Biuro Propagandy Polskiej Medycyny przy Naczelnej Izbie Lekarskiej, Warszawa 1936
• Eufemiusz Herman: Neurolodzy polscy. Warszawa: Państwowy Zakład Wydawnictw Lekarskich, 1958, ss. 193–196. 
• Radomska M. Udział Władysława Dzierżyńskiego w rozwoju neurologii polskiej. «Archiwum Historii Medycyny» 33 (3-4), ss. 445–449 (1970)