Жуль Верн

Жуль Ґабріель Верн (фр. Jules Gabriel Verne; *8 лютого 1828, Нант, Франція — †24 березня 1905, Ам'єн, Франція) — французький письменник. Разом з Гербертом Уеллсом вважається засновником жанру наукової фантастики.

Дитинство

Народився в Нанті, давній столиці бретонських герцогів, у родині адвоката П'єра Верна (1798–1871), нащадка сім'ї провансальських юристів, і Софі Верн (1801–1887), уродженої Аллот де ля Фюйє, спадкоємиці стародавнього роду нантських кораблебудівників і судновласників.

Рід Жуля Верна з боку матері походить від шотландського стрільця, який у 1462 році вступив на службу в гвардію Людовика XI і отримав дворянський титул за вірну службу королю. По батьківській лінії Верни були нащадками кельтів, які з давніх-давен мешкали на території Франції.

У сім'ї Вернів, крім первістка Жуля, зростали ще брат Поль і три сестри: Анна, Матільда і Марі.

У 8 років Жуль Верн почав навчання спочатку в семінарії Сен-Станіслав, а потім в Нантському ліцеї, де він отримав класичну освіту, що включала в себе знання грецької та латини, а також риторику, співи та географію. Жуль та його сім'я проводили багато часу влітку на дачі, на берегах річки Луари, де він з братом часто подорожував. Саме тут він розвинув своє зацікавлення подорожами та пригодами.

В 1839 році маленький Жуль таємно від батьків влаштувався юнгою на трищоглову шхуну «Коралі», яка вирушала до Індії. На щастя, батько встиг на місцевий «піроскаф» (пароплав), на якому йому вдалося наздогнати шхуну і зняти з неї хлопчика. Тоді Жуль Верн пообіцяв батькові, що надалі буде подорожувати лише в мріях.

Навчання в Парижі

П'єр Верн був процвітаючим адвокатом. Після отримання в 1846 році диплому бакалавра, Жуль, під великим тиском батька, почав вивчати юриспруденцію в Нанті. У квітні 1847 року він переїхав до Парижу, де повинен був скласти іспити за перший рік навчання.

Рідну оселю Верн залишав без жалю, але з розбитим серцем — його кохання не було прийняте кузиною Кароліною Тронсон. У цей час Жуль Верн починає перші літературні спроби — пише численні сонети і навіть невелику віршовану трагедію для театру маріонеток.

Склавши іспит на юридичному факультеті він 1847 рік, Жуль Верн повернувся до Нанту. Його все більше приваблював театр, в цей час він створює дві п'єси «Олександр VI» та «Порохова змова», які читає у вузькому колі знайомих. Молодий автор ясно усвідомлював, що театр — це передусім Париж. З великими труднощами Жуль Верн переконав батька, що йому треба продовжити навчання саме в столиці, куди і відбув восени 1848 року.

В Парижі Жуль оселився зі своїм нантським другом Едуардом Бонамі в маленькій квартирці по вулиці Ансьєн Комеді. Молоді люди часто навіть не обідали — економили і без того невеликі гроші. П'єр Верн вважав, що відсилати сину більше 100 франків на місяць нерозумно. По-перше, хлопець повинен знати ціну грошам, по-друге, лише такий спосіб життя мав утримати недосвідченого Жуля від численних паризьких спокус. У друзів був один фрак на двох. Оскільки Жуль захоплювався театром, то його і без того малий бюджет буквально тріщав по швах.

У 1849 році Жуль Верн отримав ступінь ліценціата права. Тепер він мав змогу розпочати адвокатську практику, але Жуль зовсім не поспішав цього робити.

Зустріч з Дюма

Ще під час навчання Жуля знайомлять з найколоритнішою фігурою тогочасного Парижа — Александром Дюма. Побувавши з візитом в замку «Монте-Крісто», Жуль залишив його лише через кілька днів. Дюма одразу почав симпатизувати Верну. Знаний майстер слова показував Жулю свою кухню — величезний зал, де письменник готував страви за власними рецептами. Кулінарними досягненнями Дюма пишався не менше, ніж «Трьома мушкетерами».

Ні для кого не було таємницею, що «Александр Дюма» не більше ніж літературна корпорація і що хазяїн замку «Монте-Крісто» утримував великий штат помічників. Сам він писав тільки плани романів, все інше — справа рук «літературних рабів». Роль Жуля Верна для Дюма була майже вирішена, тим більше, що його нещодавно залишив Огюст Маке, найталановитіший помічник.

Дюма запропонував Верну випробувати себе в літературі. Пізніше Жуль Верн часто говорив, що вдячний Дюма за те, що той першим повірив в нього. Дюма ж, судячи зі всього, зрозумів, що волелюбний фантазер менш за все підходить на роль «літературного раба».

Після зустрічі з Дюма, Верн вигукнув:

«Те, що він зробив для історії, я зроблю для географії!»

Дві історичні трагедії в віршах («Олександр VI» та «Порохова змова») не вразили Александра Дюма. Однак «Зламані соломинки» — водевіль у віршах йому припав до душі і він поставив його в своєму Історичному театрі. «Зламані соломинки» витримали 12 вистав. Жуль Верн був у захваті.

Під впливом першого літературного успіху, Верн пише в листі батькові:

«Згодом я можу стати гарним літератором, але ніколи не буду нічим, окрім поганого адвоката»

Два правила

Незабаром в Парижі відкрився «Ліричний театр», і Жуль Верн став його секретарем. Служба в театрі дозволяла йому підробляти у популярному тоді журналі «Мюзе де фамий», у якому в 1851 році було опубліковано його оповідання «Перші кораблі мексиканського флоту» (пізніше воно одержало назву «Драма в Мексиці»). Перший рядок «Кораблів» звучав так: «18 жовтня 1825 року велике іспанське військове судно „Азія“…» Згодом більшість романів Верна будуть починатися саме так — з точної дати.

Оскільки «Мюзе де фамий» — журнал для сімейного читання, Верн змушений дотримуватись його концепції — повчати розважаючи. Автори «Мюзе» повинні були писати романи і оповідання із благополучним кінцем і найвищою мірою повчальні. Цікаво, що пізніше, працюючи над своїми «Незвичайними подорожами», Верн завжди дотримувався цих двох правил.

У 1854 році Шарль Бодлер переклав твори Едгара По французькою. Верн став відданим шанувальником американського письменника і під впливом По написав свою «Подорож на повітряній кулі» (1851). Пізніше Жуль Верн напише продовження незакінченого роману По «Оповідання Гордона Піма», названий ним «Сфінкс крижаних рівнин» (1897).

Сімейне життя

10 січня 1857 року Верн одружився з Онориною де Віане (фр. Honorine de Viane Morel), молодою вдовою з двома дітьми. Він з сім'єю мешкав у великому заміському будинку та іноді плавав на яхті.

В 1859 році Верну представилася можливість зробити безкоштовну поїздку в Шотландію. Пароплав повинен був відвідати Ліверпуль, Гебридські острови, Единбург, Лондон. Верн взяв із собою записну книжку для нотаток, до кінця шляху в ній не залишилося жодної чистої сторінки. Він побував на верфі Темзи, де будувався «Грейт-Істерн», корабель-сенсація, найбільше судно у світі.

Після повернення вдома письменник пробув недовго. На маленькому пароплаві він відправився в скандинавські країни — Норвегію, Швецію, Данію. Однак Жулю Верну довелося на півдороги повернутися додому. 3 серпня 1861 народився його син Мішель Верн (фр. Michel Verne). До Верна часто заходив Гаспар-Фелікс Турнашон, він же Надар, знаменитий тим, що зробив фотографію жанром мистецтва. Захоплення фотографуванням привело його до захоплення аеронавтикою. Надар зробив першу у світі аерофотозйомку — зробив знімок Парижа з висоти пташиного польоту. Він міг годинами говорити про аеронавтику. Натхненний цими бесідами, Верн вирішує — його перший роман буде про повітряну кулю.

П'єр-Жуль Етцель — видавець і друг

Ймовірно, першим читачем роману «П'ять тижнів на повітряній кулі» був Александр Дюма. У 1862 він познайомив Верна з відомим у ті часи письменником Брише, що, у свою чергу, представив Верна одному з найбільших паризьких видавців П'єру-Жулю Етцелю (фр. Pierre-Jules Hetzel). Етцель, який збирався заснувати журнал для підлітків (який пізніше став широко відомим під назвою «Журнал виховання та розваги»), відразу зрозумів, що знання і здатності Жуля Верна багато в чому відповідають його планам. Після невеликих виправлень Етцель взяв роман «П'ять тижнів на повітряній кулі» й 17 січня 1863 р. (за деякими відомостями — 24 грудня 1862 р.) опублікував його у своєму журналі. Крім того, Етцель запропонував Верну постійне співробітництво, підписавши з ним договір на 20 років, за яким письменник зобов'язувався передавати Етцелю щорічно рукописи трьох книг, одержуючи за кожний рукопис 1900 франків.

Вже 1865 року, після публікації перших п'яти романів Жуля Верна, його гонорар був збільшений до 3000 франків за книгу. Попри те, що за умовами договору видавець міг вільно розпоряджатися ілюстрованими виданнями книг Верна, Етцель виплатив письменникові за 5 випущених на той час книг компенсацію в розмірі 5500 франків. У вересні 1871 року підписали новий договір, за яким Верн зобов'язувався передавати видавцеві вже не три, а тільки дві книги щорічно; гонорар же письменника відтепер становив 6000 франків.

Етцель і Верн невдовзі стали добрими друзями й співпрацювали аж до смерті видавця. Етцель також працював з Бальзаком і Жорж Санд. Він уважно читав рукописи Верна і не вагався пропонувати виправлення. Рання праця Верна, «Париж двадцятого століття», не сподобалася видавцеві, тож вона так і не з'явилася друком, вперше її опублікували лише 1997 року англійською мовою.

Незвичайні подорожі

Романи Верна швидко завоювали неймовірну популярність у світі. Не маючи освіти вченого, Верн провів більшу частину свого часу у дослідженнях для своїх творів та намагався бути реалістичним і дотримуватися фактів у деталях. Коли Герберт Веллс у «Першій людині на Місяці» винайшов «каворит», субстанцію, непідвладну гравітації, Верн був незадоволений:

«Я відправив своїх героїв на Місяць з порохом, таке може статися насправді. А де містер Веллс знайде свій „каворит“? Нехай покаже мені його!»

Один з міфів про життя письменника говорить, що він був запеклим домувальником і дуже рідко та неохоче подорожував. Насправді ж Жуль Верн був невтомним мандрівником. Крім подорожей 1859 і 1861 років до Шотландії та Скандинавії, у 1867 році з братом Полем Жуль Верн відвідав США та побував на Ніагарському водоспаді. На власній яхті «Сен-Мішель-III» (у Верна змінилося три яхти під цією назвою — від невеликого суденця, простого рибальського баркаса, до справжньої яхти довжиною 28 метрів з потужним паровим двигуном) він двічі обійшов Середземне море, відвідав Португалію, Італію, Гібралтар, Північну Африку, а в Римі Папа Лев XIII благословив його і його книги.

Останні роки життя

У 1871 році Жуль Верн оселився в Ам'єні, а у 1888 році його обрали радником.

У 1886 племінник письменника Гастон, який страждав на параною, вистрілив Жулю Верну в ногу. Поранення було настільки важке, що письменник не міг рухатися до кінця свого життя.

В останні роки життя у Верна виникли проблеми зі слухом, сильний діабет вплинув на зір — Жуль Верн майже нічого не бачив.

Протягом більше 40 років Жуль Верн публікував як мінімум одну книгу на рік. У листі Етцелю він зізнавався:

«Здається, я божеволію. Я загубився серед неймовірних пригод моїх героїв. Шкодую тільки про одне: я не можу супроводжувати їх.»

Помер Жуль Верн о 8 годині ранку 24 березня 1905 р. Він був похований неподалік від свого будинку в Ам'єні. Через кілька років після смерті на його могилі було встановлено пам'ятник, який зображував письменника-фантаста, що тягнеться до зірок.

Цікаві факти

• Спершу Жуль Верн уявляв капітана Немо поляком, що шукав можливостей помститися Росії після жорстокого придушення польського повстання 1863 року.
• Відома українська письменниця Марко Вовчок була особисто знайома з Жулем Верном, котрий передав їй виняткове право перекладу його творів російською мовою.
• Після смерті Жуля Верна залишилася його картотека, що містить понад 20 000 зошитів з відомостями з усіх галузей людських знань.
• Із 108 наукових передбачень письменника-провидця на сьогодні не справдилось лише 10!
• Перший електричний підводний човен, побудований у 1886 році двома англійцями, було названо «Наутілусом» на честь вернівського судна. Перший атомний підводний човен, спущений на воду в 1955, також називався «Наутілус».
• Коли на Землю було вперше передано фотографії зворотної сторони Місяця, одному з «потойбічних» місячних кратерів було присвоєне ім'я «Жуль Верн». Кратер Жуль Верн примикає до Моря Мрії…
• Згідно з даними ЮНЕСКО, за кількістю перекладів мовами народів світу книги Жуля Верна займають третє місце, поступаючись лише творам сценаристів студії Уолта Діснея і книгам Агати Крісті.
• У 2005 році з нагоди 100-річчя зі дня смерті Жуля Верна у Франції було випущено серію срібних монет номіналом 1,5 євро